Євген Глібовицький засновник аналітичного центру pro.mova, учасник Несторівської групи

Які висновки з ситуації в Туреччині для України

В Україні армія забезпечує оборону країни, але оточена можливостями нової, ширшої місії. Це може бути армія як політичний гравець. І тоді ми опиняємося перед ризиком стабільної нестабільності.

Конфлікт Росії з Україною, так само як протистояння на Донбасі і окупація Криму можуть тривати роки. Імперський проект в Росії, як і демократична Україна, мають значний запас місцності, Захід намагається стабілізувати протистояння.

В довшій перспективі це означає, що військові загрози залишатимуться і Україна - хоче цього чи ні - буде мілітаризуватися. На тлі низького рівня інституційної довіри, армія як інститут зростає, що означає, що там, де війна близько, хоча, можливо, і по всій країні, ЗСУ набуватимуть більшого впливу, а роль військовиків виходитиме за традиційну оборонну.

Україна має поруч дві моделі країн з сильними армійськими структурами.

Реклама:

В Туреччині, загрозою для якої засновники держави бачили ісламізм, армія відігравала роль гаранта секулярності, навіть якщо це означало відхід від демократії. Це було перевагою і прокляттям кемалістського (секулярного) політичного крила, яке врешті-решт програло політичну конкуренцію ісламістам. Хоча останні півтора десятка років - це підйом не так ісламістів, як режиму Ердоґана, який використовував ісламістський рух і демократичні інститути в Туреччині в для зміцнення своєї влади.

Армія за правління Ердоґана була ослаблена політично, нелояльні очільники опинились за ґратами або у відставці, хоча в політичній традиції армія залишилась потенційною загрозою для ісламістів.

Турецьке військо є чинником стабільності у дуже нестабільному регіоні - поруч Сирія, Ірак, Іран, Грузія з анексованими Росією територіями, недружня для Анкари Вірменія і не зовсім дружня Греція. Тому спроможна армія є чинником національної безпеки, а разом з тим - і змагальності політичного процесу.

Країна військових переворотів: чому в Туреччині армія програла змагання з авторитаризмом

Інша модель - це Ізраїль, де армія відчутно менш політизована, хоча її вплив на суспільство величезний. Ізраїльська армія дає можливість ізраїльському суспільству ставитись до зовнішніх і внутрішніх безпекових загроз як до раціонального і уникненного виклику, що значною мірою долає страх. Та армія також - одне з джерел рівності в ізраїльському суспільстві. Це також місце, де будуються мережі, здобувається управлінський досвід, соціальний капітал, які потім "виливаються" в інші сфери: бізнес, політику чи громадську активність. Армія є одним з основних, магістральних соціальних ліфтів в ізраїльському суспільстві.

В Україні армія забезпечує оборону країни, але оточена можливостями нової, ширшої місії.

Це може бути армія як нова меритократична система відбору і тоді вона може стати тим, хто заповнить собою інституційні вакууми на Донбасі, з часом в Криму і не тільки.

Це може бути армія як політичний гравець. І тоді ми опиняємося перед ризиком стабільної нестабільності, бо слабка монополія держави на застосування сили буде періодично приватизовуватися, а протистояти цьому буде складно, доведеться будувати баланси паралельним посиленням інших структур - і будуть постійні ризики "війн силовиків".

Якщо Україна піде шляхом побудови сильної армії - а мені здається, що це невідворотньо, важливо пам'ятати, що питання не тільки в силі військових, але в спроможності суспільства захишатись від можливих зловживань цією силою.

Туреччина є близьким прикладом, який може надихати багатьох, але умови з Україною дуже різні, в тому числі ми не маємо доступу до інтелектуальних мереж НАТО, який мають турки. Станом на зараз спроба побудувати армію-гарант за турецьким зразком може призвести скорше заснування ще одного політичного угрупування в зрозумілішій для нас російській традиції.

Турецький досвід важливий, та, на мою думку, для України скорше важливіший ізраїльський шлях самостійної позаблокової побудови армії, яка є одним із моторів суспільства, з одночасним захистом політичного процесу від інституційного впливу армії.

Пост автора в ФБ читайте тут

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Туреччина
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування