Верховний Суд і палата таємниць

3427 переглядів
Середа, 18 січня 2017, 10:00
Арсен Мілютін
Радник судової практики ЄПАП Україна, для УП

Перший важкий та тривалий період "пологів" судової реформи підходить до свого завершення. Навесні 2017 року держава готова "народити" першу партію кількістю 120 нових суддів для нового Верховного Суду.

Судячи з вимог, які ставляться, ці "новонароджені" мають бути чемпіонами у таких категоріях як сміливість, терпіння, доброчесність та професіоналізм.

У цій публікації хотілося б поміркувати про те, з якими побоюваннями і страхами (зовнішніми та внутрішніми) зустрінуться ці чемпіони у стінах найвищої судової установи.

Свого часу ми приділили багато уваги тій ідеї, що новий суд має бути сильним, незалежним і таким, що збалансує дві інші гілки влади.

Саме інструменти для створення сильного суду і є зброєю проти зовнішніх загроз.

По-перше, це – усунення політичного тиску на суддів через дисциплінарні органи. По-друге, усунення кримінальних переслідувань за "завідомо неправосудне рішення". По-третє, створення належної охорони суддів. По-четверте, гарантування належного фінансування судів та заробітних плат. По-п'яте, створення системи судового виконання рішень. По-шосте, закриття існуючих каналів легалізації хабарів.

Для суспільства все це – необхідний мінімум для отримання судді нового типу.

Сучасне суспільство має бути зацікавленим отримати суддю, який у позитивному сенсі "байдужий" щодо результату справи. Адже сторонам спору, які кожна має претензію на одне благо, потрібна саме така нейтральна особа. За словами Річарда Аллена Познера, одного з найбільш шановних суддів США, "невидимій руці ринку протистоїть відверта індиферентність судді".

Іншими словами, громаді й бізнесу потрібні люди, які матимуть силу висловити власне нейтральне судження щодо того, на якій стороні спору стоять справедливість і закон.

Втім, повторимось, перелічені інструменти – це лише необхідний мінімум для усунення зовнішніх загроз для "нейтральності" суду.

Поки що цей мінімум не досягнуто. Але, коли дуже хочеться, то можна помріяти, що нові судді Верховного Суду матимуть силу висловлювати власні, "індиферентні" судження. Поміркуємо далі із цим припущенням.

Якого ж головного василіска мають перемогти нові судді Верховного Суду? Що ховається у палаті таємниць?

Висловимо думку, що головним викликом для нових суддів будуть, як не дивно, вони самі, їх життєва філософія.

Драматична доля українського судочинства – адже поточні звільнення тисяч суддів це драма – у значній мірі є наслідком відсутності філософського стрижня у судовій практиці за 25 років незалежності. Звичайно, якщо не вважати цим стрижнем її релятивізм: підкорення суб'єктивним вподобанням або суспільній доцільності; часто, навіть, "понятіям".

Якими істотними досягненнями може похвалитися судова система?

Деякі сфери права судова практика перетворила на зомбі: вони і не живі, і не мертві. До цього відносяться, наприклад, збитки, розпорядження правами, преюдиції, тягарі доказування, строки давності тощо.

Інші сфери хитає штормом суддівської творчості на 180 градусів майже безперервно: захист міноритаріїв та кредиторів, недійсність правочинів, добросовісність володіння, реальність господарських операцій, виконання зобов'язань в натурі тощо.

А на п'єдесталі гордо стоїть мумія практики Європейського суду: спосіб її застосування, скоріше, лякає, аніж привносить надію.

Поза сумнівом, цей безлад свідчить про метання думок суддів. Чіткого уявлення про справедливість немає. Мета, яку переслідує право, в кожній окремій справі визначається ad hoc.

Можна погодитись із тим, що така суддівська "анархія" є певним зрізом всього суспільства, яке розгубилось між різними ідеалами.

Є прагнення до "європейських цінностей" – але небагато тих, хто може визначити ці цінності. Багато хто говорить про "українські особливості" – проте також без їх чіткого розуміння. Є і такі, хто стверджують, що треба враховувати "традиційну мораль" – хоча не зрозуміло, у чому вона полягає, з огляду на 80 років радянського атеїзму. Лякає нігілізмом велика група співгромадян, які найвищим благом та сенсом життя вважають власне задоволення (благо, частина їх була змушена осісти за кордоном). Перелік можна продовжити...

Отже, певну розгубленість у філософських орієнтирах суддів, які йдуть, можна зрозуміти.

Чи можуть собі таке дозволити судді нові, які прийдуть до Верховного Суду? Сумнівно.

Головним завданням нового Верховного Суду повинні бути не технічні речі, на кшталт штучного дотримання процесуальних строків або нагляду за дотриманням правил підсудності. Нові судді мають наповнити практику єдиною та сучасною філософією, що неодмінно позитивно вплине й на другорядні задачі.

Нам можуть дорікнути, що судді мають бути аполітичними – проте ми саме це й стверджуємо! Навпаки, ми не задоволені, що в нашої республіки немає надійного захисту від політики. Захисту, яким має бути суд.

У республіці, а особливо в такій неспокійній, як наша, суд зобов'язаний виконувати функцію хранителя або, навіть, творця світоглядних орієнтирів. До такого висновку підштовхує і незмінність суддів, на відміну від політичних гілок влади.

За відсутності ідеологічних партій, українська політика нагадує нашестя сарани: прилетіли – спіли – все з'їли – полетіли. Захистом від цієї "сарани" у системі з розподіленою владою може бути тільки суд.

Повертаючись до нашої недавньої історії, саме відсутність ідеалів була причиною того, що суди нічого не протипоставили узурпатору протягом його наступу на права та свободи.

Звичайно, фактор страху був вагомим. Втім, коли цей фактор з'явився, судам не було чого сказати у відповідь: адже навіщо впиратися, якщо прагнення узурпатора нічім не гірші за будь-які інші?

Хоча в той момент, коли суспільство було розчарованим від помаранчевих лідерів і спокійно віддавало владу – хотілося б, щоб судам було що сказати… Така думка може декому здатися дивною і незвичною, настільки несуттєву суспільну роль відігравали та досі відіграють суди – третя гілка влади – у нашій громаді. Можливо, час це змінити.

Отже, перед новими суддями стоїть нетривіальна задача для нетривіальних людей – встояти не просто перед грубими посяганнями на незалежність судочинства, а здолати невизначеність у собі перед страшною атакою суспільного нігілізму.

У цьому, мабуть, Україна не є одинокою. Зараз провідні світові школи права, такі, як, наприклад, Єльський університет, ставлять нелегкі питання: у якому напрямку в сучасному світі рухається філософія права? Чи є ознакою здоров'я права безмежна толерантність, яка захоплює Європу та США?

Можливо, це перетворює толерантність на м'яку форму нігілізму, який може розповсюджувати свободу на все, тому що він нічого не сприймає всерйоз? Будь-яке вподобання, яким би сумнівним та брудним воно не було, вважається законно рівним будь-якому іншому. Питається, чи є це дійсно толерантність, або це – форма морального розкладання, коли просто вирішено припинити пошук істини та стандартів судження. Висловлюються занепокоєння, що безкінечна толерантність веде до інтелектуальної пасивності та некритичного прийняття всіх точок зору.

Можливо це частково пояснює, чому останнім часом Європа небагато чого може висунути проти нового екстремізму, націоналізму та імперських поглядів.

Європейський суд, у свою чергу, критикується за деяку політизованість.

Отже, Захід, незважаючи на грандіозний розвиток права, починає шукати нові відповіді на старі питання. Нам теж не треба стояти осторонь.

Якщо наша країна не хоче вічно танцювати під чужу дудку, треба ставити надзадачі – створювати такі правові ідеї, які змусять ворога схилити голову, та допоможуть придбати нових друзів у світі.

Можна уявити, що новим суддям Верховного Суду, якщо тільки вони підуть цим шляхом розвитку, а не повернуться до "брудної калюжі", як говорить Євангеліє, легко не буде.

Знову й знову, кожного дня їм треба буде відповідати самим собі, що таке "верховенство права", у чому полягає грецька eudemonia для сучасного українця – у чому його найвище благо?

При цьому відправна точка вже визначена – це концепція прав людини та основних свобод, які мають тенденцію до розширення, та їх баланс із інтересами громади.

Також доволі мало сумнівів, що в найближчому майбутньому в центрі уваги опиниться і необхідність збереження балансу між людиною, сучасними технологіями та природою. Звичайно, зараз найбільш нагальним завданням є ідейне придушення нео-націоналізму, вождізму та імперських ідей; треба відстояти космополітичні людські цінності.

...Можливо, дехто посміється з цих строк. Скаже, що ми говоримо про щось романтичне та нездійсненне, а роль Верховного Суду – розглядати касаційні скарги "відповідно до закону", а не міркувати про філософію права.

Так, можливо цим все закінчиться, і василіск переможе.

Можливо, суди залишаться боязкими виконавцями волі політиків, таким собі підрозділом органів юстиції, як це було в СРСР.

Нехай сміються. А ми помріємо про те, що наші чемпіони будуть людьми сучасних ідей – таких ідей, що є фундаментом міцного та заможного громадянського суспільства.

Арсен Мілютін, радник судової практики ЄПАП Україна, спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
"Чистка карми" брудними ганчірками, або Чого не варто везти в інтернати
Позбавлені родинного тепла, діти з дитбудинків заслуговують на подарунки, а не на зношені джинси. Якщо хочете зробити справді хорошу справу, спершу добре подумайте: як, чим і кому ви допоможете.
Аудит "Укроборонпрому" як шлях до перемоги у війні
Щойно почнеться рух великих західних інвестицій в оборонний сектор, ми закладемо початок виграшу у війні. Ми автоматично отримаємо підтримку від усіх країн. Але спочатку маємо стати зрозумілими для світу.
Електоральна монополія. Як ігнорують вибір чверті українців
5% бар'єр для потрапляння в парламент є дискримінаційною нормою. Оптимальним рішенням було б скасування будь-яких бар'єрів. Так українці зможуть пустити "нову кров" у ВР. (рос.)
Чому дорослі читають комікси
Чому сьогодні комікси такі популярні, що приховує у собі цей жанр, як знайти небанальну історію для себе, та чому екранізація – не показник якості цього жанру.
Як "Гулівер" активи не віддавав
Новостворене агентство АРМА провело першу конфіскацію активів. Як до цього поставилися власники бізнесу – розглядаємо на прикладі ТРЦ "Гулівер".
Записки лібертаріанця. Президент чи гетьман?
За республіканської форми правління пост президента є симулякром монарха. Монархія в Україні закінчилася майже 700 років тому, а гетьмани були не більше ніж військовими ватажками. (рос.)