Слово до колег. З нагоди ХIV позачергового з'їзду суддів України

13642 перегляди
П'ятниця, 10 березня 2017, 14:15
Лариса Гольник
суддя Октябрського райсуду Полтави, для УП

Мене звати Лариса Гольник. Я суддя. Із квітня 2015 року – без повноважень.

Це означає, що судочинство я не виконую, а держава платить мені доволі великі кошти тільки за те, що я кожного робочого дня приходжу до суду. Мені це здається, як мінімум, нераціональним витрачанням коштів платників податків.

І таких як я суддів, на жаль, доволі багато.

Ще довший час мені доводиться існувати під тягарем неправедних обвинувачень, порушених проти мене кримінальних проваджень, переслідувань головою "рідного" Октябрського (так він досі називається) райсуду Полтави та нерозуміння з боку більшості з колег.

У травні 2014 року мені на розгляд надійшла справа, яка докорінно змінила життя – моє та моїх близьких.

До відповідальності за корупційне правопорушення притягався міський голова Полтави Олександр Мамай. Його обвинувачували в приховуванні конфлікту інтересів при голосуванні за виділення земельних ділянок на користь падчерки.

Загрожував мерові штраф – дріб'язковий з огляду на мільйонні статки, якими сам він полюбляє хвалитися. Ну й, "слава" корупціонера.

Остання перспектива, вочевидь, громадянинові Мамаєві не подобалася. Бо насувалися чергові вибори, і втрачати займану посаду не хотілося.

Представника інтересів градоначальника у суді, Олександра Ковжогу до неформального спілкування з собою я не допускала. Тож із відчаю він змушений був у присутності свідків вигукнути: "Якщо не хочеш по-хорошому, пожалкуєш!"

Що означав другий варіант, я вже здогадувалася.

Закон вимагає подібну категорію справ розглядати в присутності правопорушника. Упродовж 9 місяців тільки двічі я бачила Олександра Мамая в судовому засіданні. Обидва рази доставляли його туди примусово – у порядку приводу та адміністративного затримання.

Кожного разу мер залишав приміщення суду внаслідок раптового погіршення свого дорогоцінного здоров'я. Хоча в інших ситуаціях градоначальник на самопочуття не скаржився. Абсолютно "випадково" з датами судових засідань співпадали не тільки лікарняні, але й відрядження та відпустки, які міський голова власноруч виписував собі. Навіть, якщо тривали вони лише 1 день.

Спроба накласти штраф на свавільного очільника місцевого самоврядування наразилася на скасування моєї постанови колегою з Апеляційного суду Полтавської області.

Уже після першого судового засідання – його мер теж проігнорував – Олександр Мамай почав давати ЗМІ зневажливі коментарі щодо процесу, ображати мене особисто та правосуддя в цілому, розголосив номер мого мобільного телефону, домашню адресу, іншу конфіденційну інформацію.

Із липня 2014 року Мамай і Ковжога направляли заяви про нібито вчинені мною злочини на ім'я Генерального прокурора та до прокуратури Полтавської області, писали скарги до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.

У копії ці документи адресувалися голові Октябрського районного суду Олександру Струкову, – а він старанно доводив їх до мого відома.

Фактично на мене чинився тиск, явний і прихований. З метою усунути незговірливу суддю від розгляду справи.

Вистояла.

Зрозумівши, що наклепами й погрозами мене не здолати, у грудні-2014 Мамай відправив до мене іншого представника, колишнього свого заступника – Дмитра Трихну, який і повідомив, що мер готовий з'явитися до суду, якщо наперед знатиме рішення.

Справу належало закрити внаслідок закінчення терміну притягнення правопорушника до відповідальності (цей строк, дійсно, збіг), а головне – я не повинна визначати, винен чи не винен Мамай у порушенні закону. Якщо прийму запропоновані умови – отримаю "компенсацію" та вирішення певних побутових проблем.

Тільки моя категорична незгода зірвала цей план.

26 січня 2015 року Олександр Мамай скликав прес-конференцію та заявив, що суддя Гольник вимагала у нього 5 тисяч доларів за закриття справи. Провадження за заявою градоначальника відразу було внесене до ЄРДР обласною прокуратурою, співробітники якої добре знали, що відбувалося насправді.

За цей час відносно мене кілька разів порушувалися кримінальні провадження.

Дійшли до маразматичних обвинувачень у "шахрайських діях, вчинених групою осіб" – так колишній заступник начальника міського управління міліції, а нинішній очільник громадської організації, що нібито бореться з корупцією та організованою злочинністю, Олександр Ковжога кваліфікував купівлю моїм чоловіком у сусідки старого металевого гаража.

Із часом справи проти мене закривали, але без особливого поспіху.

Крім помсти, вони мали відіграти дискредитуючу роль під час проходження мого суддівського досьє через Вищу кваліфікаційну комісію суддів, Верховну Раду України, а тепер – через Вищу раду правосуддя.

Моя наполеглива вимога притягнути до кримінальної відповідальності не "стрілочника", а реального організатора низки злочинів, викликала невдоволення керівництва прокуратури.

Письмові заяви й скарги до ГПУ, керованої Віктором Шокіним, поверталися на розгляд до Полтави.

Тільки втручання Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції дозволило розірвати порочне коло. Зараз провадження за всім набором правопорушень, вчинених Мамаєм і його посібниками, розслідується НАБУ. Розумію, з якими складнощами доводиться стикатися детективам, щоб через 2 роки довести до логічного фіналу справу, яку зумисне розвалювали. Сподіваюсь, вони впораються.

Ще в 2014 році я вперше звернулася до органів суддівського самоврядування за підтримкою. Очікувала, колеги осмикнуть мера і пояснять йому, що тиск на суддів є неприпустимим. Тим більше – з боку вищої посадової особи місцевого самоврядування.

Потім я просила збори суддів Октябрського райсуду висловитися з приводу обвинувачень мене Мамаєм у вимаганні хабара. Марно.

Звернення до Ради суддів України теж виявилися "голосом волаючого в пустелі" – навіть, коли я потребувала захисту від переслідувань мене головою суду, який "перетворив" мене на злісну порушницю трудової дисципліни.

Участь у засіданні Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції, куди я була запрошена офіційно, вартувала мені 2 дні "прогулів".

Підвищення кваліфікації на семінарі "Справедливість, закон і суспільство", організованому відомим у світі Аспен інститутом, – ще 3 дні.

"Неповажними причинами" відсутності на робочому місці стають мої відлучення до прокуратури та Національної поліції, до судового експерта, навіть до Територіального управління Державної судової адміністрації.

Мені почали виплачувати суддівську винагороду "пропорційно відпрацьованому часу". Інакше кажучи, перевели на погодинну оплату праці. Оригінальна новація. Підозрюю, що я єдина в Україні суддя, котру карають подібним чином. Принаймні, у Полтавській області точно.

*   *   *

Проте до З'їзду суддів, а заодно до всього суддівського корпусу України, я звертаюся не за тим, щоб пожалітися на "доленьку лихую".

Довгий час я вважала, що судді достатньо просто чесно виконувати свою роботу і дотримуватися загальноприйнятих моральних норм у побуті.

Схоже, я помилялася.

Побувавши в якості потерпілої, обвинуваченої, позивача, відповідача, заявника і скаржника, я вочевидь переконалася наскільки, "герметичною" залишається правоохоронна система України. Наскільки відірвана вона від проблем людей. Наскільки деформована корупцією.

Я, фаховий юрист, суддя – тривалий час не можу добитися правди. То що казати про звичайних громадян, не наділених якимось особливим статусом, без правової підготовки?

Мені довелося зіштовхнутися з неймовірною байдужістю, а то й ворожістю, багатьох наділених владними повноваженнями персон, обов'язок яких – стояти на сторожі Закону.

До речі, справа Мамая, котра зрештою опинилася в Решетилівському райсуді, була закрита саме в той спосіб, за який мені пропонували 5 тисяч доларів. І що цікаво, до голови зазначеного суду Леоніда Беркути ніхто ніяких претензій не висував. Цей "служитель Феміди" не зазнав осуду.

Бо нічого іншого від нього не чекали. Своєю поведінкою він нікого не здивував.

А я ж створила проблеми для "системи". Зазіхнувши на мера, на голову суду, на псевдоборця з корупцією, котрий в дійсності є рішалою – з'єднувальною ланкою між злочинцями (не тільки білокомірцевими, але й криміналітетом) та корумпованими слідчими, прокурорами, суддями.

Якось один із правоохоронців сказав мені: "Усім було б простіше, якби Ви взяли ті гроші в Мамая".

Деградація органів, прикликаних протистояти злочинності, – це не тільки огидно. Доводиться говорити про реальну небезпеку для подальшого існування української державності.

Відвідуючи судові засідання окремих "колег", не перестаю жахатися. У "жирних" справах вони не соромляться порушувати процесуальні норми навіть перед прицілами журналістських камер. Та й інших камер не бояться – упиваються власною безкарністю.

Про елементарну совість давно вже не йдеться.

Ледь не щодня дізнаємося: суддя виправдав злочинця, "покарав" копійчаним штрафом корупціонера, заблокував слідчі дії, сам порушив закон чи громадський порядок…

Після перемоги Революції Гідності суспільство кілька разів давало суддівському корпусу шанс на одужання – закони "Про очищення влади", "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

Ми цими можливостями не скористалися.

Гірше того, нерідко своїми рішеннями суди стають на заваді змінам у країні, блокують хід реформ. А деякі носії мантії виконують свої прямі обов'язки тільки в умовах пильного зовнішнього контролю. З боку громадськості, преси, політиків, інших органів влади.

Цей контроль – мої колеги у подібних ситуаціях зазвичай волають про тиск – тільки наростатиме.

Якщо судді не почнуть змінюватися й очищатися самі – багатьом із них доведеться і далі дрижати в очікуванні народної люстрації чи захоплення приміщень судів обуреним людом.

Не будемо відповідати запитам суспільства – за нас вирішуватиме громада. Як у нашумілій справі Насірова.

Час зрозуміти – суддя не може зоставатися клерком із відправлення судочинства, тим більше зігнутим у позі "чєво ізволітє?". Його посада вимагає не лише професійних знань, але й гідності, честі, мужності.

Судді мають усвідомлювати свою високу суспільну місію.

Обов'язок судді – бути моральним авторитетом не за посадою, за суттю.

Суддівське самоврядування має жорстко реагувати на найменші прояви у своєму середовищі сваволі, зверхності до людей, недоброчесності. Виявляти нульову толерантність до тих, хто ганьбить звання оборонця Феміди.

Суддівська корпоративність не повинна ставати круговою порукою, захистом для злочинців у мантіях.

Ми мусимо дослухатися до обґрунтованих претензій з боку громадськості, журналістських розслідувань. Ініціювати перевірки негідних своїх представників перед Вищою радою правосуддя. Вигнання їх з ганьбою зі своїх лав.

Не ховатися від людей у глибині затишних кабінетів – а щоденно комунікувати з громадою, дослухатися до її думки.

У тісній взаємодії з іншими гілками влади судді повинні використовувати свої знання, свій досвід не для консервування системи, враженої метастазами корупції, – а для вироблення нової структури судових органів, напрацювання чесних практик судочинства та єдності своїх рішень. Інформувати суспільство про вади законодавства, пропонувати способи його покращення. Виступати ініціатором і рушієм змін.

Тільки так, і на жаль, дуже нескоро – ми отримаємо шанс почати повертати судовій системі Україну довіру.

P.S. А якщо в когось із учасників З'їзду суддів мої слова викличуть нерозуміння чи обурення – пропоную їм вийти із Жовтневого палацу, місця проведення заходу, і тихо пройтися Алеєю Героїв Небесної сотні.

Вгору і вниз – до Будинку профспілок. Вдивитися в портрети загиблих.

Україна стала іншою. Усвідомте це.

Лариса Гольник, спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
140 років автору "Щедрика". Врятуймо пам'ять про геніального композитора
Україна не є виключно споживачем чужого культурного продукту, натомість є культурним експортером світового рівня.
Brexit зупинився на кордоні: як проблема Північної Ірландії ламає переговори Великої Британії та ЄС
Популістська кампанія, сподівання на легкі переговори з Брюсселем, крихка підтримка лише половини населення були тільки прелюдією до сніжного кому проблем, з якими стикнувся Лондон.
Про що мовчать українські волонтери
Людям, що добровільно допомагають країні та постраждалим від воєнних дій на Донбасі, потрібно більше розуміння з боку влади та решти українців.
Життя без Дональда Трампа: Європа вчиться політичній незалежності
Трамп – це не Америка, і він не буде правити вічно. Мета має полягати в тому, щоб наступному американському президенту не довелося вступати на посаду на руїнах західного світу.
Чи виживе людство без ядерної енергетики/з ядерною енергетикою
Не існує жодних переваг атомної енергетики порівняно із "зеленою". Перша не є безвуглецевою, так само вона не є дешевшою чи доступнішою за сучасні технології відновлюваних джерел енергії.
Невже ми і справді готові проміняти цінності на економічні інтереси?
Я звертаюся до керівництва Ради Європи, до країн-учасниць та членів ПАРЄ з проханням виступити на захист принципів верховенства права, прав людини та демократії.