Студентське самоврядування: перезавантаження чи застій?

1158 переглядів
П'ятниця, 17 листопада 2017, 14:00
Віктор БобиренкоВіктор Бобиренко
Бюро аналізу політики, громадське партнерство "За прозорі місцеві бюджети"

17 листопада – Міжнародний день студентів

Студенти – це найактивніша частина молоді. Вони без перебільшення є творцями сучасної української історії. Однак дуже часто студентство використовують "у темну". А плодами студентських перемог користуються дорослі політики, які тут же забувають про молодь.

Сьогодні у світі інформаційних технологій та відкритої інформації часто кажуть, що виші своє відживають. Вони не встигають змінювати програми так швидко, як цього потребує світ, що невпинно рухається вперед.

А Google знає все. Лекції найпрестижніших вишів і науковців уже є в мережі. То навіщо віддавати гроші вишу?

Але, якщо виші суспільству все-таки потрібні, то які? І яка їх місія?

Якщо узагальнити досвід поколінь, то є кілька найважливіших задач університетів:

– виховати громадянина;

– підготувати спеціаліста;

– підготувати й апробувати новий науковий продукт (знання, теорії, концепції, напрямки тощо);

– забезпечити можливості кампусу для студентів як єдиного інфраструктурного, комунікаційного та креативного простору. Простіше кажучи – дати комунікативні навички, вміння працювати в команді і знайомства на все життя.

Згідно з новими освітніми концепціями та законом "Про вищу освіту", виші розширюють свою автономію. Збільшуються можливості та вплив студентського самоврядування, яке визнається повноправним партнером адміністрацій вишів.

Тобто можна уявити такий собі трикутник здійснення політики у виші: адміністрація – університетські кафедри – студентське самоврядування чи профспілки.

Адміністрація вишу забезпечує роботу кафедр, творчих лабораторій, створює умови для комфортної роботи вчених, їх росту та можливостей навчати; надає можливості для комфортного навчання студента.

Університетські кафедри надають навчальні послуги студентам. Вони створюють новий продукт: теорії, винаходи, посібники, методички, навчальні кейси. Як інструмент – творчі лабораторії, студії.

Ще вони створюють традиції. Коли є не лише знання, а й філософія взаємних відносин. Принципи комунікацій всередині кафедр та між кафедрами, деканатами, кафедр зі студентами передаються горизонтально і по вертикалі: академік – професор – доцент – аспірант – студент.

Таким чином, молодші звикають або до поваги, або до неповаги. До креативних підходів або до конфігурації "я –доцент, а ти – дурень".

Студентське самоврядування та студентські профспілки від імені студентів захищають їх права та обов’язково впливають на формування політики вишів.

Це – теорія. І хтось побожиться, що в якомусь виші дійсно так?

Виш можна порівняти з великим готельно-ресторанним комплексом. Студент – це отримувач послуг. Він має вийти з готелю/ресторану ситим на знання і вміння, свіжим після молодечого сну, бадьорим і впевненим у собі. Він має побачити, як працює система, і яка корпоративна етика діє в системі.

Студентське самоврядування – це своєрідне бюро із захисту прав споживачів. Воно має диктувати умови того, як треба надавати послуги, і слідкувати за якістю їх виконання.

Кафедра – "варить знання", естетично прикрашає та подає їх студенту.

Адміністрація слідкує за тим, аби вчасно міняли білизну і рушники, а офіціанти не плювали в суп. Ну і щоб клієнт не дебоширив.

А як у нашому кафе? Суп варять такий собі. Офіціанти можуть не тільки наплювати в компот, а й вилити його на голову. І після цього вигнати клієнта за те, що той вимагає чисту скатертину.

Демотивація як принцип

Чому так відбувається? Тому що всі неправильно мотивовані.

Узагальнення неправдиві. Вони потрібні для того, щоб можна було бачити тенденцію. Є старанні студенти. Мудрі професори. Ефективні менеджери в кріслах ректорів. Але тенденції…

У трикутнику "адміністрація – кафедра – студент" більшість займається профанацією і будує "потьомкінські села".

Студент не готовий вчитися. Він прийшов по диплом, а не по знання. Йому потрібна "халява" в заліковку. Тому що знання не гарантують працевлаштування. Навіщо відміннику щось вчити, якщо у двієчника перспектив більше, бо "в дяді рука волохата"?

Соціальні ліфти не працюють. І тут ЗНО додає ще одну проблему. Діти з сімей зі скромним достатком ідуть до вишу на будь-яке бюджетне місце. Не збираючись потім працювати за спеціальністю. Краще відучитися на бакалавра, на аби-яку спеціальність. А потім уже в магістратурі на платній основі – на того, ким хочете бути. Знову демотивація.

Профорієнтаційна робота побудована у вишах просто. Вибити більше бюджетних місць. Залучити більше студентів на платній основі. Краще – іноземців. Зробити їх лояльними. Через них залучити інших студентів.

Круговорот проплачених дипломів. Кафедри аплодують і голосують. Ну, "а ми – не Росія". Ксенофобія нижче базового європейського рівня. Бо ми – народ широкий і гостинний…

На жаль, університети України продають дипломи, а не знання. Лише деякі виші готові перейти від кількості до якості, до знань. Звичайно, на різних кафедрах і в різних вишах ситуація різниться. Але є, знову ж таки, тенденція.

Адміністрація не продає знання тому, що на це немає попиту від більшості студентів. А в кафедри мотивація відсутня через малу зарплатню викладачів і непомірне навантаження.

Тому достатньо було "захиститись" у 20 столітті і далі можна не розвиватися. Хто з нас не згадає викладачів, які на лекціях говорять про будь-що, крім предмета?

Адміністрація не тисне на кафедри і тому, що ректорат залежить від них перед виборами. Сильно "напрягати" – значить недоотримати голосів. Понад 80% виборців – представники кафедр. І тому всім у площині "адміністрація – кафедра" вигідне status quo.Ви голосуєте правильно – ми вибиваємо вам бюджетні місця.

Для того, щоб отримати класного спеціаліста, одних знань мало. Потрібні ще навички і вміння. Мало знати напам'ять двадцять рецептів приготування борщу. Потрібно ще вміти різати м'ясо, шинкувати капусту, чистити картоплю і мати вміння це все змішувати й тримати на вогні. І подавати.

Навички даються при застосуванні кейс-методів, практик і стажувань. З цим у вишів дуже погано. Сторони поза університетами – і бюджетні установи, і бізнес – не готові брати на практику студента й витрачати на нього дорогоцінний час. Студент на практиці – "старший куди пошлють".

Виховання громадянина? Часто це не вважають завданням вишу, наполягаючи на тому, що потрібно давати лише знання.

Хто добре вивчав історію, той розуміє, що європейська цивілізація поставала якраз із університетського духу. А що ми маємо в наших університетах? Чистий конформізм. Як конформісти можуть виховати героїв з посиленим відчуттям власної гідності?

Давайте чесно. На четвертому році Революції Гідності соціальний статус вахтера вищий за соціальний статус студента.

Підготовка спеціаліста? Ми вже говорили. Крім приємних винятків, мотивації немає всередині вишів. Створення нового продукту? Тут прорив лише у деяких університетів. Виш, який заробляє кошти і має спеціальний фонд, вищий за загальний. Випадок, гідний подиву.

Єдиним позитивом наших універів є наявність кампусу. Це загально університетський простір, де студенти не лише проводять час. Це місце, де напрацьовуються зв’язки на все життя. Знаходять дружбу і кохання. Але в цьому просторі студент не є повноправним суб’єктом. Часто – лише затурканою "особою, що тимчасово проживає".

Досвід показує, що кожне покоління студентів має відстоювати свою гідність і права знову. Дуже швидко, за якісь 2-3 роки, міняються лідери, і традиції не встигають закріпитися.

Усе логічно. Будь-яка адміністрація намагатиметься контролювати самоврядування, щоб замикати конфлікти всередині. Це логіка усіх замкнутих систем. Це треба знати, і не демонізувати з цього приводу ректорати й деканати. Просто проректору з виховної роботи так простіше.

Майже аксіома: будь-який ректор хоче контролювати студентського ректора. Методи – залякати, купити, залучити. Контроль через батіг. Залякування, як це було в багатьох вишах у часи Януковича. Краще – через мотивацію. Будете лояльними – будете в аспірантурі, залишитесь працювати у виші. Або…

Тому, для того щоб не зробити вищу освіту остаточно профанацією і вберегти нові паростки, потрібно об'єднати зусилля інститутів громадянського суспільства, бізнесу та адекватних місцевих політиків у формуванні громадської думки.

Думки про те, що в такому вигляді наші універи програють конкуренцію європейським вишам. І головне – розбуркати виші, які вважають, що все добре, і нічого не міняючи можна просидіти ще покоління. Не можна.

У 2016 році за кордон поїхало навчатися 60 тисяч українських студентів. Частина з них в Україну більше не повернуться.

У нас не розуміють поняття середовищ. Розвиток студентського самоврядування – один із напрямків роботи із творення традицій і середовища, де неможливо бути нікчемою.

Самоврядування – це орган, який може стати і лобістом студентства у виші перед адміністрацією, деканатом та кафедрою, й адвокатом кожного студента, і творцем традицій. З днем студента!

Віктор Бобиренко, Бюро аналізу політики, громадське партнерство "За прозорі місцеві бюджети", спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
Імпічмент: як маніпулюють думкою суспільства
Ухвалення закону про імпічмент лише закріпить де-факто нереальну для виконання процедуру імпічменту та зміцнить позиції президента.
"Чистка карми" брудними ганчірками, або Чого не варто везти в інтернати
Позбавлені родинного тепла, діти з дитбудинків заслуговують на подарунки, а не на зношені джинси. Якщо хочете зробити справді хорошу справу, спершу добре подумайте: як, чим і кому ви допоможете.
Аудит "Укроборонпрому" як шлях до перемоги у війні
Щойно почнеться рух великих західних інвестицій в оборонний сектор, ми закладемо початок виграшу у війні. Ми автоматично отримаємо підтримку від усіх країн. Але спочатку маємо стати зрозумілими для світу.
Електоральна монополія. Як ігнорують вибір чверті українців
5% бар'єр для потрапляння в парламент є дискримінаційною нормою. Оптимальним рішенням було б скасування будь-яких бар'єрів. Так українці зможуть пустити "нову кров" у ВР. (рос.)
Чому дорослі читають комікси
Чому сьогодні комікси такі популярні, що приховує у собі цей жанр, як знайти небанальну історію для себе, та чому екранізація – не показник якості цього жанру.
Як "Гулівер" активи не віддавав
Новостворене агентство АРМА провело першу конфіскацію активів. Як до цього поставилися власники бізнесу – розглядаємо на прикладі ТРЦ "Гулівер".