Коли закінчиться війна?

Це, мабуть, найчастіше запитання, яке мені ставлять. На нього є декілька відповідей.

В 2015 році Дмитро Кулеба сказав мені, що війна закінчиться розвалом однієї з двох воюючих країн. Тоді це звучало занадто. Але час показав, що це найбільш імовірно. Найголовніше, що світ починає примирятися з цією думкою також. 

Західні аналітики уже пишуть книжки та статті про те, чому не варто боятися демонтажу російської федерації на більш дрібні і менш агресивні суб'єкти і як цивілізований світ виграє від цього. 

Однією з найприємніших тез є те, що рф не зовсім є державою. Надто багато формальних ознак вказують на те, що це просто остання на землі імперія, яка ще намагається триматись купи. І розпад попередніх імперій точно не зробив світ гіршим.

Що ж стосується мене, то на запитання про закінчення війни я відповідаю: "Ніколи". І тут справа не тільки в одній з найвпертіших наук – географії. За будь-якого розвитку подій на фронті в росії залишиться велика кількість людей, які прагнутимуть реваншу і почуватимуться приниженими. 

Навіть деконструкція російської держави на власне російську державу та кілька інших національних держав не проведе таку ж деконструкцію в головах росіян. 

Люди, які носили хліб-сіль вагнерівцям, навряд чи колись будуть для нас добрими сусідами. І навіть якщо включити машину пропаганди у зворотню сторону і вона почне роками насаджувати іншу картину світу, знадобляться покоління, щоб через кордон від нас не було критичної маси людей, що радіють кожному шахеду, який влетів у чиєсь вікно в Україні.

Ця війна почалась сотні років тому і перебігала в різних формах. Просто зараз, вперше з козацьких часів, ми маємо достатньо зброї і морально готові її застосовувати. От і все. 

На цій війні в різних формах будуть наші діти й онуки. 

Колись Київ називали новим Берліном. Зараз можна сміливо називати Україну новим Ізраїлем. Тільки Сили оборони і масштаби загроз у нас точно не більші, ніж були в Ізраїлю на початку існування їхньої держави. Але це не заважає Ізраїлю бути тим, чим він є. Це не заважає його громадянам святкувати і радіти життю так, як мало хто радіє у світі. Вони, як і ми, знають, що це все можна втратити, якщо стати слабким бодай на мить.

Якщо на тебе ніхто не поглядає із заздрістю – значить, з тобою щось не так або ти недостатньо уважно дивишся. 

У нас дуже гарна країна з найкращими людьми і неймовірним потенціалом. І ми завжди будемо об'єктом недружнього інтересу. 

Ми швидко вчимося бути сильними. Колись ми станемо достатньо сильними, щоб нападати на нас було страшно і невигідно. Тоді, на якийсь час, зупиниться "активна війна", і тоді вона перейде в якісь інші форми.

Але війна завжди буде поруч. І в нас уже ніколи не буде права ставати слабкими. Хоча, давайте бути чесними з собою, його ніколи й не було. Була ілюзія. А ілюзії – це дуже велика розкіш. Не думаю, що за щось доводиться платити більше, ніж за них.

Віталій Дейнега