Мрія Кінга стосується кожного – правозахисники

Київ – Півстоліття тому 28 серпня на сходах Меморіалу Лінкольна у Вашингтоні лідер руху за громадянські права Мартін Лютер Кінг виголосив свою промову під назвою "Я маю мрію".

Вона перетворилась на точку відліку нової Америки, вільної від узаконеної расової дискримінації.

Окремі школи та кав’ярні для білого населення та афро-американців, заборона останнім брати участь у виборах і відвідувати бібліотеки, незмога отримати вищу освіту – ось проти чого повстав Кінг та його однодумці.

Правозахисник вірив, що боротися проти поділів за кольором шкіри потрібно було винятково мирними шляхами.

Того дня близько 250 тисяч американців взяли участь у Марші за робочі місця та свободу. Саме до них звернувся Мартін Лютер Кінг: "Нині настав час справдити обіцянки демократії. Нині настав час підвестися з темної та спустошеної пустелі сегрегації та ступити на осяяний сонцем шлях расової справедливості. Час підняти нашу країну з сипкого піску расової несправедливості та допомогти їй ступити на тверду скелю братерства. Нині настав час зробити реальною справедливість для всіх дітей Бога".

Член Палати представників та учасник правозахисного руху Джон Люїс переконаний, що Кінг мав такий вплив, бо захищав універсальні цінності, актуальні для кожного, незалежно від походження.

"Він перетворив мармурові сходи Меморіалу Лінкольна на модерну трибуну. Я пам’ятаю, як він повторював: "Я маю мрію, вкорінену в американську мрію. Його промова стосувалася кожного. Кінг представляв усіх нас, всю Америку. Тому це був марш не лише на знак протесту, не лише на захист громадянських прав, це був марш за права кожного", – зазначає Джон Люїс.

Колір шкіри не має значення – Кінг

У 1960-х роках у США не можна було навіть думати ні про змішаний шлюб, ні про мера чи директора компанії афро-американсього походження. Саме тому слова Кінга знайшли такий жвавий відгук.

"Я маю мрію, що моїх четверо малих дітей одного дня житимуть у країні, де про них судитимуть не за кольором їхньої шкіри, а за рисами їхнього характеру. Сьогодні я маю мрію", – каже Джон Люїс.

Ветеран правозахисного руху Джон Люїс – останній живий промовець, який виступив з трибуни Маршу. "Зростаючи на півдні США, я спостерігав сегрегацію та расову дискримінацію. Я скуштував гірких плодів расизму. І вони мені не сподобались. Я бачив на власні очі ці всі знаки "Білий чоловік", "Чорношкірий чоловік", "Біла жінка", "Чорношкіра жінка", "Білим чекати", "Чорним чекати". Коли ми йшли до крамниці у центрі міста, то не могли там присісти пообідати. Ми не могли також піти до публічної бібліотеки", – заявляв Люїс.

"Без Кінга не могло б бути Обами" – Еленор Голмз Нортон

Колишній дипломат, конгресмен та лідер руху за права людини Едрю Янґ також брав участь в історичній демонстрації у Вашингтоні 28 серпня 1963-го. Він розповідає, що дискримінація з життя американців не зникла.

"Колір стає менш і менш важливим, натомість виникають проблеми економічної та культурної дискримінації, – говорить Едрю Янґ. – Отож, я вважаю, що справді раса є менш важливим фактором, але несправедливість все ще існує".

Активіст американського руху за права людиниЕленор Голмз Нортон нині представляє округ Колумбія у Палаті представників. Вона переконана, що нікому не вдалося повторити чи тим паче перевершити ораторського подвигу Мартіна Кінга. І його вплив відчувається понині.

"Без Кінга не могло б бути президента США Барака Обами. Більш того, він би не з’явився без руху за громадянські права. Кінг був центральною фігурою у цьому всьому", – каже Еленор Голмз Нортон.

Ветерани правозахисного руху переконані, що боротьба за рівні права для всіх має тривати. Це безперервний процес.

Чорношкірий студент Натаніель Стюард виступає на уроці у школі Сент-Домінік (Вашингтон, 21 травня 1954 року). Ця школа була одним із перших навчальних закладів, які запровадили інтегровані класи. Цьому передувало рішення Верховного суду США у справі "Браун проти Ради з питань освіти Топіки": суд вирішив, що роздільне навчання чорношкірих і білих школярів суперечить Конституції.

 Чорношкірий студент Натаніель Стюард виступає на уроці у школі Сент-Домінік (Вашингтон, 21 травня 1954 року). Ця школа була одним із перших навчальних закладів, які запровадили інтегровані класи. Цьому передувало рішення Верховного суду США у справі "Браун проти Ради з питань освіти Топіки": суд вирішив, що роздільне навчання чорношкірих і білих школярів суперечить Конституції.

 14-річний Еммет Тіл із Чикаго влітку 1955 року якраз навідував свою родину у Міссісіпі, коли його викрали, сильно побили, а потім застрелили і викинули у річку. Двоє його нападників були білими. Вони заявили слідчим, що вбили Тіла, бо хлопець нібито фліртував із білою жінкою. Серед присяжних у справі про вбивство підлітка не було жодного чорношкірого. Обвинувачених виправдали.

Активістка руху за громадянські парва Роза Паркс, сфотографована поруч із Мартіном Лютером Кінгом у 1955 році. Паркс арештували за відмову звільнити місце в автобусі для білого пасажира. Її акт громадянської непокори дав початок бойкотові автобусних ліній у Монтгомері – протестній акції проти сегрегації у громадському транспорті у штаті Алабама.

Роза Паркс разом із журналістом на передніх сидіннях автобусу у Монтгомері, Алабама, у 1956 році – після того, як Верховний суд визнав сегрегацію у громадському транспорті антиконституційною. Рішення суду стало наслідком бойкоту, який оголосила Паркс та її прихильники.

Дев’ятеро чорношкірих дітей у супроводі військових у школі Літл-Рока, Арканзас, 25 серпня 1957 року. Президент США Двайт Ейзенхауер наказав військовим захищати дітей від агресії расистів у навчальний час у школі, більшість учнів якої були білими. Цьому передували дії губернатора штату Орвала Фобуса, який, аби отримати підтримку виборців-прихильників сегрегації, у перший день навчання "дев’ятки з Літл-Рока" (так пізніше назвали згаданих дев’ятьох учнів) віддав наказ оточити школу військами Національної гвардії штату, щоб не пропустити на заняття чорношікрих учнів.

Студенти-активісти під час кампанії, яка увійшла в історію під назвою "Літо свободи" (Freedom Summer). Вимогою протестувальників було зареєструвати виборцями чорношкірих жителів Міссісіпі.

Чорношкірі та білі протестувальники зв’язали себе одне з одним ланцюгами на знак протесту проти політики сегрегації, Нью-Йорк, 23 серпня 1963 року.

Лідер руху за громадянські права Мартін Лютер Кінг (третій зліва) під час "Походу на Вашингтон" (28 серпня 1963 року). Понад 200 тисяч активістів взяли участь у ході, яку сам Кінг назвав "найбільшою демонстрацією за свободу в історії Сполучених Штатів".

Активісти рухаються від Капітолію до Меморіалу Лінкольна під час "Походу на Вашингтон".