Розкол України, або Тримайте злодія!

Среда, 26 июля 2006, 11:28

"Об'єднаймо Україну", "Схід і Захід разом" - це гасла, що звучали на помаранчевій революції. Зараз їх перехопили сили, що підтримують Януковича.

Ефективний і ефектний хід: позбавити противника гасел, забравши їх собі.

Проте це так, тактика. А стратегічно дивлячись, звідки ж він узявся, той "розкол" України, задля якого тепер її треба об'єднувати?

Як так історично склалося, а якщо точніше, як так історично складали?

Хто "розкольник", і як його усунути?

"Об'єктивно" реалії виглядають начебто так: половина країни розмовляє російською і голосує за Януковича, половина країни - українською і голосує за Ющенка.

Корелювання між мовою і вибором політичної сили показав Валерій Хмелько у своїй статті у "Дзеркалі Тижня".

Насправді, прив'язка є більш регіональною, аніж мовною – чітко видно різницю по округах на стиках областей.

Чи так вже критично відрізняється україномовний селянин Сумщини від україномовного селянина Харківщини чи півночі Одещини чи російськомовний киянин і харків'янин чи одесит?

Насправді, крім мовного "розколу", існують і інші. Під дію якогось з них чи кількох зразу і попадають ті, хто голосує за "регіони".

А тепер погляньмо на основні "розколи" і їх "авторів". Перший з них походить ще з царських часів - це розкол на "старших" і "молодших" братів.

Його наслідок - почуття меншовартості українців, приниження їхньої національної гідності, бажання покинути власну мову і культуру.

Його результати - створення великої спільноти українців, що не спілкуються українською, і великодержавний російський шовінізм в Україні.

Другий розкол - "анти-західність", зашита в підкірку царським варіантом православія як інструменту імперського впливу.

Вона існує як у царському вимірі "анти-католицизм", так і як пізніше радянському агітпропівському "анти-НАТО".

Третій розкол - "анти-нацизм" як основа радянського патріотизму.

Тут ворог - "бандерівщина" як збірний образ будь-якої анти-радянської дії, "націоналізм" як спосіб відстоювати національну гідність, присинонімізований до нацизму.

Сюди "в пакеті" входить і несприйняття галичан.

Четвертий розкол - утворення інтернаціонального радянського народу на базі "морального кодексу будівника комунізму", які після втрати "історичної батьківщини" СРСР виявилися загубленими у просторі і часі, і котрим без Росії (а фактично, без великої радянської батьківщини) світ не милий.

П'ятий розкол - об'єднання штучної "російськомовної" спільноти і протиставлення її решті українців, спрямування її вектором на Схід як спосіб підім'яти російськомовних українців на захист інтересів російських шовіністів бути в одній державі з Росією.

Отже, лінія розколу проходить по таких точках: ставлення до Заходу, до СРСР і його минулого, до стосунків з Росією і до статусу російської мови.

Інші питання (наприклад, економічна чи соціальна політика) - набагато більш дискутативні, полярність точок зору тут набагато менша, розмова - адекватніша, регіональна поляризація поглядів – відсутня або незначна.

Даймо собі відповідь на такі питання: хто створив плакат про 3 сорти України?

Хто організував Коваленківських квазі-УНСОвських наці-хлопчиків "за Ющенка"?

Хто голосував за "регіональність" російської мови, а фактично - за витіснення української з державного простору на Сході України?

Накладаючи дії "регіоналів" на їхню ціннісну парадигму, отримуємо корелювання: анти-демократичні сили, котрі вже спробували себе у якості "ґвалтівників демократії" у 2004 році, стали основними захисниками прав російськомовної не то меншості, не то навіть більшості.

В їхній риториці відсутні тези на захист української мови, відсутнє розуміння її колоніального минулого. Саме вони експлуатують розкол України, посилюючи його.

Росія ж використовує мовне питання в Україні як геополітичний фактор. Мова йде не просто про захист мовних прав російськомовної спільноти, а про її цілеспрямоване утримання в цивілізаційній орбіті Росії, а через неї - цілої України.

Себто - шановні російськомовні, вас використовують для того, щоб Україна, не дай Боже, не стала частиною європейської спільноти. І Партія регіонів у цьому питанні - чіткий провідник російського інтересу.

Амнезія (України до 1991 року не було) і переписана Сталіним царська історія (заколисані 3 братні народи - один старший і два молодші) - підґрунтя сучасної політики Партії регіонів.

Вона - справжній і послідовний розкольник України, починаючи від розкрадання майна за кравчуко-кучмістських часів, продовжуючи кампанією Януковича і Сєвєродонецьким з'їздом, закінчуючи теперішнім цинічним використанням мовного питання для отримання влади.

Остап Кривдик, політолог, активіст

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде