Рабинович, Ложкин и почетный мэр Джулиани. Как под Киевом живет еврейское поселение Анатевка

Пятница, 17 июля 2020, 09:00
Фото: Назарий Мазилюк

У травні 2019 адвоката американського президента Дональда Трампа, Рудольфа Джуліані, раптово оголосили почесним мером української Анатевки. Утім, що таке Анатевка, нащо їй почесний мер і хто ним був до цього – в Україні мало кому було відомо.

Символічний ключ від міста він мав отримати в Анатевці 14 травня. Однак тоді він скасував візит в Україну й одержав його лише у грудні та далеко за її межами – в центральній синагозі Парижа, де з ним зустрівся засновник Анатевки, головний рабин України Моше Асман. 

За рік після заяви про Джуліані Моше Асман, стоячи в тій самій Анатевці, розповідає "Українській правді", що познайомився з адвокатом Трампа в далекому 2005 році в Києві. Тоді Джуліані приїжджав на відкриття пам’ятника в синагогу Бродського.

На запитання, чому статус почесного мера надали саме Джуліані, Моше відповідає: "Хотів зміцнити українсько-американську дружбу". Нині, каже, що пишається почесним мерством Джуліані.

Попри те, що почесний мер Анатевки в Америці, вона вже 6 років росте і розвивається. Поселення на окраїні села Гнатівка виросло від одного дерев’яного гуртожитка і 20 перших родин до мініатюрного міста на понад 150 жителів.

"Українській правді" вдалося потрапити всередину закритого поселення Анатевка і своїми очима побачити дерев’яну синагогу, унікальну школу для дітей-євреїв, американські шкільні автобуси та місцеві площі. 

Ми розпитали у засновника поселення, чому парк і корчма носять ім’я Вадима Рабіновича, які обов’язки у почесного мера Джуліані та при чому тут ексголова Адміністрації президента Борис Ложкін.

Побудували там школу, садочок, один гуртожиток і ще будують… вони так бистро будують! На велосипедах їздять… я по чому знаю – вони ж з такими характерними зачісками, мужчіни то єсть, – розповідає про Анатевку таксист, який везе нас туди з Софіївської Борщагівки за 170 гривень. Сам живе за 3 кілометри від поселення. 

– Знаю, що Абрамович до них приїжджає в гості, навіть там якось святкував день народження – це депутат Верховної Ради, ну цей з ОПЗ, ОПЗЖ.

Може, Рабінович? 

Ой, тьху, Рабінович, – виправляє себе таксист і починає сміятися.

Зі столичної Борщагівки до Гнатівки – села на 300 людей, де розмістилося єврейське поселення Анатевка, – їхати хвилин 20. Анатевка буде одразу ліворуч від основної дороги, а більша частина Гнатівки – праворуч. Як пояснює Моше, Анатевка – це назва української Гнатівки, але на американський манер. Так, на його думку, впізнаваніше.

Реклама:

Він почав будувати Анатевку в червні 2015, на Сході саме йшли бої за Мар’їнку. Перші 20 родин заїхали вже за кілька місяців – 1 вересня. Люди, згадує він, бігли без нічого, їм доводилося купувати спідню білизну. Моше вже не пам’ятає 1 вересня 2015, але ділиться спогадами про інший день:

"Пам’ятаю, коли ми роздавали ключі в багатоквартирних будинках… Поки їх не побудували, люди жили в гуртожитку – у кожного була своя кімната, ми їх годували.

Коли ми побудували будинки, я їх зібрав, віддав ключі і кажу: "З сьогоднішнього дня ви не біженці більше, ви нормальні люди, самі їсте, працюєте, забудьте! Люди не повинні бути біженцями все життя"

Карта Анатевки (частково втратила актуальність)
Карта Анатевки (частково втратила актуальність)
Всі ФОТО: НАЗАРІЙ МАЗИЛЮК

З місцем розташування поселення у євреїв пов’язані дві важливі історії. 

По-перше, у 1837 році тут поховали праведника Мордехая Тверського. Він йшов до Києва, розповідає Моше, відчув, що помирає і попросив себе поховати серед місцевої краси. 

"Його поховали прямо в полі, і через 178 років, не знаючи, що він тут похований, я купую це місце!", – захоплено каже Моше. 

По-друге, Гнатівку у своїх історіях про Тев’є-молочара описав єврейський письменник Шолом-Алейхем. За сюжетом, Тев’є – бідний єврей, дрібний торговець, який намагається видати п’ятьох дочок заміж, але з цього нічого хорошого не виходить. Згодом за оповіданнями Шолом-Алейхема поставили один з найвідоміших бродвейський мюзиклів "Скрипаль на даху", зняли кілька фільмів і поставили чимало вистав – зокрема, в українських театрах.

 
Одна з площ Анатевки – Меромім (на івриті означає "висоти") Площа названа на честь їзраїльської організації, яка допомагала поселенню

"Після цього для багатьох людей це місце стало легендарним. Бо люди в Америці, Канаді – не тільки євреї – виросли на відомому мюзиклі "Скрипаль на даху". Тому, коли дізналися, що це реальне місце – сюди всі посипалися, ми були у всіх газетах!" – з гордістю розповідає Моше.

Анатевка невелика – уся територія охоплює приблизно 5 гектарів, її можна порівняти з парком Шевченка, розташованим навпроти червоного корпусу КНУ.

Реклама:

Потрапити на територію поселення може не кожен – по всьому периметру сірий бетонний паркан в людський зріст. Вхід – одразу біля дороги, це металеві ворота, з внутрішнього боку яких чатує охоронець. Як жартують усередині – все, щоб захиститися від журналістів.

Слова, які дозволяють нам увійти: "Ми до Моше".

Моше Асману – 54 роки, 15 з яких він головний рабин хасидів України. Народився в Ленінграді (Санкт-Петербурзі), служив у Збройних силах Ізраїлю, приїхав в Україну працювати з дітьми з Чорнобильської зони. У 90-ті допомагав українським євреям повернути синагогу Бродського, а у 2014-му організував десятьом пораненим майданівцям лікування в Ізраїлі.

 
Моше Асман – засновник Анатевки, головний рабин хасидів України

Він зустрічає нас неподалік гостьового будинку, куди разом з дружиною Ханою перебрався на час карантину. У Моше густа сивина і темно-сіра борода, на плечах традиційний сюртук, на голові – кіпа. 

Почнімо з останньої будівлі, яку ми побудували, – показує рукою на триповерхову споруду в центрі поселення. – Я назвав це реабілітаційним центром. На жаль, саме перед "короною" його добудували. 

У нас перший поверх – медичні кабінети, їдальня. Інші поверхи – великі зали, кімнати для відпочинку. 

Плануємо тут лікувати дітей з ДЦП, уже набрали навіть спеціальних лікарів – в Україні цього дуже не вистачає. Це не лише для місцевих – це для всієї України.

Реабілітаційний центр в Анатевці
Реабілітаційний центр в Анатевці
Вадим Рабінович, Борис Ложкін і Михайло Мірілашвілі (у червоній куртці) на відкритті реабілітаційного центру в Анатевці, травень 2019
Вадим Рабінович, Борис Ложкін і Михайло Мірілашвілі (у червоній куртці) на відкритті реабілітаційного центру в Анатевці, травень 2019
Фото: сайт Єврейської конфедерації України

 Навпроти центру мав бути ще ряд будинків для переселенців, але оскільки це місце з гарним краєвидом, його вирішили залишити під майбутній парк. Нині – з металевою аркою та великою дерев’яною альтанкою.

– Корчма у… – намагаємося прочитати напис на альтанці з відстані в кілька метрів.

У Рабіновича! – допомагає нам Моше і починає сміятися. 

"Корчма у Рабіновича" – майбутній ресторан на території Анатевки

Узагалі ми тут побудували курінь, – продовжує він, – у нас є свято Суккот, коли треба жити 7 днів у курені, харчуватися тільки в курені. У цьому році він був заповнений людьми – їли цілий тиждень у курені й раділи! А потім я вирішив, що він стоятиме цілий рік – зробили з нього такий типу ресторан, але він ще не відкритий. Я таку назву вигадав "У Рабіновича".

Про Вадима Рабіновича, депутата "Опозиційної платформи – За життя", Моше каже: "Він нам допомагав". Сам Рабінович у коментарі УП називає те, що парк і ресторан носитимуть його ім’я, виключно виявом поваги до себе як голови Всеукраїнського єврейського конгресу.

"Я там сота вода на киселі. І вже точно не в десятці тих, хто допомагав Асману", – відповів депутат.

Духовним центром Анатевки є дерев’яна синагога – невелика двоповерхова дерев’яна будівля з квадратними та прямокутними вікнами.

– Це унікальна синагога, яку ми побудували з нуля, – Розповідає Моше. – В Україні нових синагог практично не будували – ремонтували старі. Але ми не просто відбудовували… Я попросив архітектора намалювати так, як було колись. І ось вона вийшла – така дуже тепла і дуже старовинна!

Дерев’яна синагога в Анатевці
Дерев’яна синагога в Анатевці

Синагога стоїть на місцевій площі Машкевича. Таке прізвище носить один з "великих друзів общини" Анатевки – казахстанський бізнесмен, експрезидент згаданого Євро-Азіатського єврейського конгресу Олександр Машкевич.

Саме на цій площі жителі поселення збираються на великі свята, які нині на паузі у зв’язку з карантином.

Це Арон Кодеш – ковчег Заповіту, там знаходяться сувої Тори, – зайшовши в синагогу, розповідає Моше. – Тут моляться, але зараз ми здебільшого молимося на вулиці, поки епідемія. Я видав наказ молитися тільки на вулиці, щоб не було ніяких контактів.

 
Всередині синагоги в Анатевці. Праворуч – ширми, якими жінок відмежовують від чоловіків під час молитви

У невеликому приміщенні, значно меншому за типову православну церкву в маленькому українському селі, – кілька дерев’яних столів, стільців і шафи зі священними книгами. Праворуч від дверей – рухомі ширми, якими відокремлюють місце для моління жінок. Діти можуть молитися будь-де. 

На одній зі стін висить табличка з прізвищем президента Єврейської конфедерації України, екскерівника Адміністрації президента Петра Порошенка Бориса Ложкіна. Про нього, як і про Рабіновича, Моше каже: "Він нам трохи допоміг"

Ложкін у розмові з УП ділиться, що допомагав Анатевці фінансово, утім точну суму не називає. 

 
Тут панує особлива атмосфера. Дітям можна молитися будь-де 

"Я підтримую цей проєкт уже не перший рік і вважаю, що Анатевка – це одна з найпотужніших цікавинок, єврейських проєктів з відновлення традиційного українсько-єврейського життя. Анатевку не можна уявити у Західній Європі.

Думаю, це буде місце єврейського життя на мапі світу, куди віруючі євреї і не тільки євреї будуть їздити. Тобто вони їздитимуть не тільки в Умань, а й в Анатевку", – ділиться Ложкін.

Реклама:

Що навряд зустрінеться у типовій православній церкві – на другому поверсі синагоги працює швейних цех. Піднімаємося до нього вузькими дерев’яними сходами ліворуч від входу.

– Покажіть костюми наші, готову продукцію! – розпоряджається Моше.

За працівників тут як жителі поселення, так і місцеві з Гнатівки – разом шиють захисні костюми для лікарів. З початку епідемії зробили таких більше тисячі штук, до лікарень передають безоплатно. А віднедавна почали виготовляти захисні плащі та сумки з лейбом Anatevka super coat ще й на широкий загал. 

"Приїхав маленьким хлопчиком з Донецька, з сестрою, а зараз он уже який!" – Моше про працівника майстерні, який приміряє плащ

Збоку від синагоги – хедер, релігійна школа для хлопчиків. Вона вже кілька місяців як зачинена через карантин, усі уроки проводили в Zoom. Таку ж будують для дівчат.

Релігійна школа для хлопчиків (хедер) в Анатевці
Релігійна школа для хлопчиків (хедер) в Анатевці

Між хедером та синагогою стоїть невелика будівля із запахом свіжозрубаного дерева – майстерня. 

Всередині кілька широких столів, приладдя та готові вироби – кораблі, скарбнички для пожертв, футляри для мезуз. З часом їх планують продавати через інтернет-магазин. На окремих полицях – невеликі машинки, зроблені руками найменших жителів поселення. 

Особливо тут пишаються власноруч виготовленими дверима для одного з музейних будиночків на території Анатевки. Над ними працювали 10 днів, розповідає житель Анатевки В’ячеслав, який працює у майстерні.

Працівник майстерні В’ячеслав показує дерев’яні двері, на якими працювали жителі Анатевки
Працівник майстерні В’ячеслав показує дерев’яні двері, над якими працювали жителі Анатевки

Ми з Луганська переселенці, – продовжує він без будь-яких запитань, – тут з моменту заснування, з осені 2015. Ми перші жителі Анатевки.

Ми приїхали, був тільки дерев’яний гуртожиток – стіни… Узагалі ми спочатку жили в таборі у Шполі, колишньому піонерському, ще радянських часів. Нас було людей 50 з Луганська. Потім приїхали сюди, побудували гуртожиток, з часом дали комфортні квартири, осіли тут, повністю змінили спосіб життя.

– Чи хотіли б ви повернутися в Луганськ після закінчення війни?

– Ні, хоча там залишилися дві трикімнатні квартири (сміється), стоять пусті, ще їх не продали, коштує все копійки. Уже все зовсім інакше, не хочеться до старого повертатися.

– Анатевка – дім?

– Так, звичайно. Тут житло, тут сенс життя уже з’явився.

Біля одного з житлових будинків стоїть кілька справжніх американських school buses – подарунок зі Штатів. Автобуси мали привозити на навчання школярів, які вчаться в Анатевці, але живуть за її межами – у Києві та на його околицях. 

Але, на жаль, вони у такому стані… фактично не їздять, дуже шкода, – зі щирим сумом каже Моше. Зараз їх хіба орендують для кінозйомок. 

Американські шкільні автобуси в Анатевці
Американські шкільні автобуси в Анатевці

Щоб побачити світську школу Анатевки, а також садочок, розташований у тій самій будівлі, треба повернутися на початок поселення. Туди йдемо разом з дружиною Моше, Ханою. 

Те, що ви зараз побачите, – неймовірна праця всього колективу та батьківського складу, – каже вона, піднімаючись сходами, – тут усе зроблено з великою любов’ю.

Перше, що спадає на думку: такі слова про своє дітище говорить кожен творець. Утім, після побаченого їй важко не повірити. 

– У нас є банківська система, будь-яка оцінка переводиться на внутрішні гроші, – каже Хана біля шафи з прозорими дверцятами. – Ось магазинчик – раз на день він відкривається, діти можуть купити собі якісь солодощі, випічку, інші речі. Окрім того, якщо вони забули зошит, ручку – вони зобов’язані піти і витратити кошти на те, що вони забули. Це ніби штрафні санкції.

Реклама:

Усього в школі та садочку трохи більше 200 учнів, класи невеликі – до 10-15 учнів. Цьогоріч 8 і 11 класів не буде – з різних причин, каже Хана, зокрема, бо люди переїжджають жити закордон. 

Стало погано економічно – народ їде в Ізраїль, – каже Хана.

– А з Ізраїлю повертаються?

– Рідко дуже.

У школі Анатевки вчитися тут можуть тільки єврейські діти, працювати вчителем – будь-хто.

– Ми дуже новаторська школа, – спокійно і впевнено каже Хана. – Якщо в четвер ввели карантин, то в п’ятницю у нас майже весь склад вийшов у Zoom-режимі. І ми так його відпрацювали! Я чула, що з цим режимом узагалі мало хто впорався.

Кожен кабінет школи облаштований у стилі предмету, якому там вчать – до класу англійської треба заходити через червону британську телефонну будку, в класі історії своя дерев’яна палуба і маяк, у класі біології та хімії – власноруч зліплені Голанські висоти. У центрі школи – простора їдальня зі скляним дахом. 

Кабінет історії 
Кабінет історії 
Їдальня
Їдальня
Спортзал садочка, яким також користуються школярі
Спортзал садочка, яким також користуються школярі
Ігрова садочка
Ігрова садочка

Все, що створено в школі, – не про гроші, каже Хана, і кілька разів повторює, що грошей у закладу зовсім небагато. Розповідає, що частина меблів дістається після закриття закладів, одна з останніх пропозицій – зал гральних автоматів віддав червоні крісла, столи з перегородками і комп’ютери. Тепер це клас інформатики.

Мій чоловік говорить про подароване Богом, а я ще додаю, що треба мріяти. Бо мрії матеріалізуються.

У нас була історія, після якої в житті школи стався переворот. Коли ми сюди переїхали, не було жодного сучасного телевізора, тобто було кілька старезних – з такими великими "задніками" і місцями для касет. І одна з учительок вирішила купити телевізор у клас, почалися розмови з батьками, вона зібрала якусь суму грошей. 

А в мене був гість, я показувала школу і кажу – ось цей клас почав мріяти, вони у своїй мрії хочуть телевізор. Виходжу, а мені кажуть: "Почекайте, я тут зібрався поїхати дітям купити горішки, але тримайте ви – якраз на телевізор вистачить".

Реклама:

***

Сьогодні Анатевка змінюється.

Переростає з гуртожитку та спільноти в "історично-освітньо-культурний проект", як каже Моше. 

Всі квартири у поселенні зайняті. Гуртожиток, попри зменшення потоку біженців, теж. Тепер у ньому приймають тих, хто опинився у скруті, зокрема втратив роботу під час карантину.

В поселенні будують хедер для дівчат, дитячий будинок і парк. Мріють про велику синагогу.

"На чудо не можна покладатися, але коли воно трапляється, ми не відмовляємося, – каже Моше.

І коли почалися всі події на Сході, у мене питали українці, думали, що я все знаю – скажіть, що буде з Україною? Кажу, я не пророк, але бачите – я будую, отже, усе буде добре. Будівництво пов’язане з майбутнім. 

В Україні, попри кризу та епідемію, усе будується – будинки… – на цих словах позаду нас вмикається дриль, – бачите, це знак".

Ольга Кириленко, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Нам усім хочеться бути частиною якоїсь групи – місця, де можна говорити, слухати, радити та впливати. Якщо вам цікаві люди, історії, процеси навколо (та головне, як вони відбуваються і що буде у підсумку) – Клуб "Української правди" буде вашим найкращим варіантом. І нашим, мабуть, теж.
Ольга Кириленко – військова репортерка УП
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде