6 лет назад убили Павла Шеремета. Что он писал о войне, русских и украинцах

Среда, 20 июля 2022, 05:30
коллаж: Андрей Калистратенко

6 років тому в центрі Києва поміж ранкової метушні пролунав гучний вибух. Був убитий наш колега Павло Шеремет.

Він народився в Білорусі. Працював журналістом, коли крок за кроком наступала диктатура Лукашенка – у хвилю політичних вбивств потрапив оператор Шеремета Дмитро Завадський. Павло виїхав у Росію і зберіг гідність в умовах іншого диктаторського режиму – путінського, не побоявшись говорити про Революцію і війну в Україні.

З 2011 року Шеремет писав для "Української правди". Київ став його третім домом. Він писав про війну, політику і вино, багато жартував у ефірах і в житті. Товаришував з українськими журналістами й громадськими діячами.

20 липня 2016 року Павла вбили. Вночі під його авто підклали вибухівку, а вранці, тільки-но журналіст від'їхав від дому, пристрій активували дистанційно.

6 років по тому це вбивство досі залишається оповитим таємницею.

Це біль колег і друзів Павла, які не можуть дізнатись правду. Це і біль української держави, яка роками не може цю правду знайти й озвучити.

Наприкінці 2019 року поліція затримала 3 підозрюваних, яких слідство вважає винуватими в убивстві. Це військовий музикант Андрій Антоненко, лікарка й волонтерка Юлія Кузьменко та фронтова медсестра Яна Дугарь. Їхню справу слухають у суді вже майже два роки.

Замовники, навіть імовірні, досі не названі.

На шості роковини наглого вбивства "Українська правда" нагадує про тексти Павла Шеремета, які зараз, в умовах повномасштабної війни з Росією, не втратили своєї актуальності, а деякі навіть стали звучати по-новому.

Читайте також:

Детальний розбір справи Шеремета. Всі докази, алібі та відкриті запитання

Робота над помилками і незняті питання. Що означає нова версія слідства у справі Шеремета

Вбивство Шеремета. Що відбувається зі справою, відкриті питання та відповіді

"Я не знаюсь на вибухівці. Я музикант". Андрій Антоненко та його захист відповідають на питання УП 

Реклама:

Про Путіна та плани Кремля

"Україна як Росія", 4 жовтня 2011

"Я переконаний, що Путін не забув про Україну. Україна для російської еліти – ласий шматок, той фрагмент, без якого картина буде неповною та неповноцінною".

До початку російської агресії в Україні було більше 2 років. Володимир Путін, здавалося, не заявляв про людожерські плани на Україну.

Режим Віктора Януковича саме був на роздоріжжі між важким європейським шляхом і нібито "ситим" життям із Росією.

"Самозбудження Путіна", 3 березня 2014

"Близькі до російського президента люди розповідають, що він начебто закодований. Стає злим, коли йдеться про Україну, і весь час говорить про бандерівців і чомусь власівців".

Що стало спусковим гачком агресії Путіна? Що сформувало картину світу в голові російського президента? 

Як би дивно не звучало, але він потрапив під дію власної же пропаганди. Піарники, найняті оточенням Януковича, створили для Путіна паралельну реальність і згодом перестали доповідати йому про справжній стан справ.

Про це російські журналісти розповідатимуть знову, коли почнеться повномасштабна війна, в 2022-му році. 

Реклама:

Про росіян

"Переділ України", 4 квітня 2014

"Російське суспільство перебуває в мілітаристському екстазі, тому листи миру з України сприймаються як прояв слабкості, а злий лист із погрозами лише розбурхує".

Кремль уже виказав свої справжні наміри щодо України, окупувавши Крим. І от-от розв'яже війну на Донбасі.

Але серед українців залишалося чимало тих, хто не уявляв масштабів загрози, а агресивні дії "сусідів" пов'язував із рішенням влади, а не мешканців РФ. 

Павло закликав українців терміново єднатись по всій країні та якнайшвидше усвідомити: насправді Росія впевнено взяла курс на розчленування України. 

"Плани Путіна та ігри дипломатів", 18 січня 2016

"Ми сміємося з даних російських соцопитувань, а дарма. Масовий психоз не розсмоктується сам собою, якщо його активно не лікувати".

Перемовини щодо Донбасу активізувались. Представники Росії симулюють бажання миру і заманюють всіх у пастку уявлень добра і зла. 

Здається, благом для Росії був би якнайшвидший вихід з Донбасу. Але насправді такої думки дотримуються хіба що окремі представники російської еліти, які не впливають на рішення в Кремлі.

Для справжніх же тамтешніх керманичів мілітаристські настрої – спосіб мобілізації електорату. Прикриваючись словами про припинення вогню, вони вимагають таких умов, за яких Київ насправді не зможе повною мірою відновити контроль над окупованими територіями.

Реклама:

Про Україну та Білорусь

Про чоловіків та хохлів, 21 грудня 2011

"Україна давно перетворилася на лякало у білоруських засобах масової інформації. Над жителями України прийнято насміхатися. Нехтування українськими порядками навіть культивується в Росії та Білорусі державною пропагандою".

Павло писав це більше ніж за 10 років до того, як з території Білорусі в Україну поїхали танки, полетіли літаки й ракети. Уже тоді диктаторський режим докладав усіх зусиль, щоб вороже налаштувати своїх громадян до демократії.

Шеремет згадав про це після того, як активістки української організації FEMEN заявили, що їх вивезли в ліс та били в Білорусі. Посіпаки режиму познущалися з українських жінок і принизили українських чоловіків. 

"Але ж ви не хохли, ви – горді українці".

Інтерв'ю Сергія Міхалка, 15 травня 2015

"Українці готові більше брати відповідальність за своє життя, ніж росіяни та білоруси".

Сергій Міхалок, лідер груп "Ляпіс Трубецкой" и "Brutto" – білорус. Однак його проєкти там, на батьківщині музиканта – під забороною. Ворожими вважають його групи й у Москві.

Як і Павло, Міхалок перебрався до Києва. В інтерв'ю вони говорили не лише про легендарні пісні й творчі плани, але й про життя між кількома країнами та різницю між трьома народами, політичний і навіть воєнний контекст пісень Міхалка

Інтерв'ю Світлани Алексієвич, 7 квітня 2016

"Усередині кожної окремої людини є свої особисті скріпи. Навіть найбільш заполітизовані з нас однаково, якщо десь починають торкатися глибинних речей, наприклад: смерть, любов, – вони раптом помічають, що зовнішні скріпи не такі сильні над людиною".

Білоруська письменниця Алексієвич отримала в 2015 році Нобелівську премію з літератури.

Але її книги "У війни не жіноче обличчя" та "Цинкові хлопчики" про Афганську війну сприйняли не всі. Алексієвич практично не видавали в Білорусі та багато хто проклинав у Росії – за Україну та за правду.

Під час повномасштабної війни, в 2022-му, письменниця так і не знайшла в собі сил виступити публічно. Але 6 років тому вона говорила з Шереметом про жахи війни, українську революцію та три батьківщини.

Реклама:

Про "Азов"

Павло мав багато приятелів в Україні. Серед них – бійці-добровольці з "Азову".

Зараз, у 2022-му, цей батальйон став одним із головних символів відважного українського опору, 2 місяці протримавши оборону заводу "Азовсталь", що в Маріуполі.

Ось кілька текстів Шеремета про "Азов". Один із них був останнім у житті Павла.

Бомба під ''Азов'', 19 червня 2015

Про побоювання США у бік "Азову" через його нібито неонацистське спрямування та потребу працювати над іміджем батальйону, щоб не втратити його.

Герої – між минулим та сьогоденням, 24 січня 2015

Про одного з найбільш неоднозначних добровольців на сході України – білоруса Сергія "Боцмана" Коротких, якого на батьківщині вважають неонацистом.

"Азов", добровольці та армія, 19 квітня 2015

Про те, як ініціатива знизу поступово може і має призвести й до змін у всій військовій вертикалі.

''Азов'', відповідальність та добробати, 17 липня 2016

Остання публікація Павла. Про відданих Україні захисників і "дивних людей у камуфляжі", яких використовують у політичних суперечках всередині країни.

"Українська правда"

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде