Восстановление Харькова со вкусом морковного торта
"Рядом с вами недалеко находится наш государственный национальный университет строительства и архитектуры. Там есть ректор Шкадовский Юрий Михайлович. Хороший человек, в свое время был главным архитектором города Харькова, потом был главным архитектором Харьковской области. Зайдите к нему в гости. И поговорите с ним, принесите ему морковный торт, который вы испекли, принесите ему компот из сухофруктов и скажите: "Юрий Михайлович, может, вы мне подскажете, правильно я рассуждаю или неправильно?"".
Так у 2013 році відповів харківський міський голова Геннадій Кернес харків'янці, яка виступала проти будівництва храму Жон-Мироносиць у парку в центрі Харкова.
Тоді на зустрічі з мешканцями, поряд із будинком яких почали зводити ритуальну споруду заввишки 45 метрів, із дев'ятьма куполами, вона звернулася до мера із пропозицією – "чтобы церковь была меньше".
З того часу минуло дев'ять років, у Харкові змінився міський голова та головний архітектор, але підходи до міського простору та думки містян, здається, залишилися такими, як були тоді. І навіть повномасштабна війна не змогла зламати цю парадигму.
Епоха кернесансу
Будівництво храму Жон-Мироносиць покійний міський голова пояснював "возрождением величия Харькова". Цією фразою Кернес аргументував багато своїх проєктів – зокрема тих, які викликали суспільний резонанс. Мер повторював її наче мантру і, здається, не дуже хвилювався щодо того, чи поділяють курс на велич усі харків'яни. Або, говорячи його мовою, чи хочуть вони морквяний торт.
Храм УПЦ Московського патріархату таки збудували – попри незадоволення місцевих жителів та протести. Будівництво фінансував російсько-український олігарх та друг Кернеса Павло Фукс.
На відкритті нижньої частини церкви 2014-го мер представив ікону, яку, за його словами, подарував росіянин Олександр Шишкін – член "Єдиної Росії" та Радбезу РФ, який голосував за анексію Криму. Активісти в цей час протестували з плакатами "Храм на крови" та "Каждый кирпич храма – жизнь солдата".
Дещо раніше і Фукс, і Шишкін стали почесними громадянами Харкова. Шишкіна, щоправда, цього звання врешті позбавили: 2019-го Верховний Суд України встановив, що внесок росіянина у розвиток Харкова та будівництво храму, зокрема, не доведено.
Крім церков, Кернес, подібно до римських імператорів, увінчював "велич" – чи то Харкова, чи то самого себе – фонтанами. Одним із символів його епохи, яку в Facebook прозвали "кернесанс", став фонтан із мавпами в саду Шевченка. Свого часу від авторства фонтану, який міг би бути ілюстрацією до слова "кітч", відхрестилися всі, хто міг.
За даними Харківського антикорупційного центру (ХАЦ), фонтан сумнівної краси обійшовся місту в 51 мільйон гривень (для порівняння – пам'ятник захисникам України, який відкрили 2019-го, коштував у п'ять разів дешевше).
Примітно, що й востаннє живим на публіці Кернеса бачили на відкритті фонтану. Найбільший в Україні "сухий" фонтан (вартістю 17 мільйонів гривень) урочисто відкрили в серпні 2020-го, в розпал пандемії. Міський голова та більшість людей на заході були без масок.
У місті будували ритуальні споруди на гроші російських олігархів та фонтани в стилі "арт-кугут". Тим часом кинуті напризволяще унікальні історичні будівлі початку XX століття в стилі модерн, наприклад, "Дах світу" та театр Муссурі, повільно руйнувалися. А міськрада віддавала ділянки, на яких вони розташовані, під будівництво житлового будинку з піздемним паркінгом.
Головна архітекторка міста Тетяна Поліванова підписувала подібні документи так само, як і її попередник та давній знайомий Сергій Чечельницький. За інформацією ХАЦ, обидва пов'язані з ТОВ "Ароф" – головним проєктантом для міськради, який роками отримував багатомільйонні підряди та розробляв іміджеві проєкти, зокрема реконструкцію саду Шевченка, зоопарку, частини парку Горького тощо.
В 2017-му Печерський суд Києва усунув Чечельницького з посади через розслідування кримінального провадження – ГПУ оголосила йому та його заступнику підозру в незаконному виділенні ділянок "за кооперативною схемою". Проте Кернес тоді відкинув звинувачення на його адресу.
Наприкінці 2020 року Кернес, втретє переобраний міським головою Харкова, помер від наслідків ковіду в берлінській клініці "Шаріте". В.о. мера став колишній секретар міськради Ігор Терехов, який під час передвиборчої кампанії намагався сподобатися всім, але врешті вирішив не винаходити велосипед і продовжив задовольняти електорат методами свого попередника.
Читайте також: 110 тисяч осіб, вантажівки з квітами і незапланований феєрверк. Як Харків прощався з Кернесом
"Застій" замість "відлиги"
Вже за кілька днів після смерті ексначальника Ігор Терехов де-факто розпочав передвиборчу кампанію та пообіцяв, що місто більше не купуватиме "зоряне небо" за нечувані гроші (за даними ХАЦ, ця новорічна прикраса коштувала місту 18 мільйонів гривень), а міськраду перестануть називати "ворсоветом".
Тоді могло здатися, що в Харкові починається "відлига". Однак таке припущення виявилося передчасним.
Сьогодні Терехов старанно відтворює політику та імідж свого попередника – образ "міцного господарника", показові "розноси" на камеру, гасла, що апелюють до локальної ідентичності (наприклад, його "Харків живе та працює" виглядає оммажем кернесовському "Любити Харків, працювати для людей").
А ще Терехов продовжує курс свого ексначальника на узурпацію права на місто – того самого, якого вже багато років домагаються харків'яни.
Наприклад, новий мер не наважився порушити сакральність харківських газонів, за право сидіти на яких активісти боролися ще за Кернеса. Проте рік тому він пообіцяв таємничі "локації для відпочинку в різних частинах саду", яких досі ніхто не бачив. Терехов навіть пішов далі – заборонив у саду Шевченка грати вуличним музикантам, пояснивши заборону вимогами харків'ян.
Після цього трубач Костянтин Олійник стверджував, що охоронці погрожували "зробити [його] інвалідом", якщо він гратиме, та на знак протесту влаштував "концерт" біля будівлі міськради. А в соцмережах тоді оприлюднили фотографії, де охоронці проводять розмову з кобзарем, який грав у саду Шевченка попри заборону.
Війна навряд чи змінила порядок речей.
На другому місяці повномасштабного російського вторгнення, 4 квітня, на форумі мерів ООН у Женеві Ігор Терехов звернувся до британського архітектора Нормана Фостера з проханням допомогти у відбудові міста. Той погодився.
Фостеру 87 років. В 1967-му він створив архітектурне бюро "Foster + Partners", яке сьогодні є одним із найбільших у Великій Британії (1400 співробітників) та має 13 студій по всьому світу. Архітектор відомий проєктами будівель зі скла та бетону. Серед них – хмарочос-"огірок" у Лондоні, штаб-квартира Apple в Каліфорнії і скляний купол Рейхстагу в Берліні. Проте проєктів цілих міст у його портфоліо лише два – в Кувейті та ОАЕ. Й обидва поки що не реалізовані до кінця.
В архітектурному середовищі Харкова запрошення Фостера відбудовувати місто багато хто сприйняв скептично через те, що той спеціалізується на будівництві хмарочосів, а не на розвитку міст.
Засновник дитячої школи архітектури "dash!", архітектор Богдан Волинський вважає, що, попри всі свої заслуги, Фостер у цьому контексті є мемом:
"Рекомендую всім дивитися американські архітектурні пабліки з мемами. Там, значить, Норман Фостер, і написано, що чоловік вже в поважному віці намагається знову десь поставити фалічний символ замість того, щоб піти до терапевта. Ну, і це на фоні новини, що Норман Фостер візьме участь у реконструкції Харкова".
Архітекторка, історикиня архітектури Євгенія Губкіна впевнена, що заяви Терехова про бажання застосувати "бекетовський стиль" у новій архітектурі Харкова свідчать про повне незнання міста, а харків'янам "доведеться виборювати історичні пам'ятки і не давати поміж ними робити забудову".
Насторожила харківських архітекторів також невключеність містян у процес відбудови – поки багато харків'ян роз'їхалися від війни іншими містами та країнами, міська влада ніби вирішила виступити в ролі "благодійника". Наче містяни вже зняли з себе відповідальність за своє майбутнє, мовляв, "не хочу нічого вирішувати, робіть, що хочете".
Співзасновник Харківської школи архітектури (ХША), архітектор Олег Дроздов вважає, "що є побоювання, що відбудеться якийсь такий дарунок, на який харків'яни не зможуть ніяк впливати, брати участь у процесі відновлення міста".
Такий підхід харківських можновладців, втім, далеко не новий.
Ще до повномасштабної війни, той же Дроздов під час дискусії в ХША про публічні простори, говорив про "парки-подарунки" та інші вітринні проєкти міської влади Харкова. Тобто про ті самі, що міськрада звалює на голову харків'ян як манну небесну. Або – мовою Кернеса – як раптовий морквяний торт. Причому пече його, виходячи з власних гастрономічних уподобань (читати – уявлень про прекрасне), не цікавлячись ані смаками містян, ані продуктами, на які вони мають алергію.
Один із таких вітринних проєктів – парк Горького, який реконструювали до Євро-2012. Покійний Кернес вважав цей парк одним із головних своїх досягнень і любив витягувати його, ніби туз із рукава, під час будь-якої суперечки зі своїми ідеологічними опонентами.
Проте в таких дискусіях він навряд чи згадував, що парк реконструювали в кредит – гроші на будівництво позичив ПАТ "Промінвестбанк", власником якого є російський "Зовнішекономбанк" (головою спостережної ради банку з 2008 по 2012 роки був Володимир Путін, тоді прем'єр-міністр РФ). А в заставі перебувають дев'ять муніципальних об'єктів, зокрема майно харківського метрополітену, будівлі міської ради та БТІ, ККЗ "Україна", Будинок актора тощо. Кредит мали повернути ще в 2015 році. Але, за даними Харківського антикорупційного центру, не повернули навіть після смерті Кернеса.
"Это рабочий вопрос, который не стоит выеденного яйца", – запевняв Ігор Терехов, коли антикорупціонери наголосили, що непогашений кредит може спричинити банкрутство міста.
До речі, коли за горезвісним парком Горького збудували новий житловий комплекс, який безнадійно зіпсував вид, що відкривається з центральної алеї, Терехов, дізнавшись про це, за інформацією нашого джерела, дуже здивувався і запитав щось на зразок: "Это что, в Харькове?".
Фостер Шредінгера
Розпочати відновлення Харкова вирішили з головного – розробки нового генплану міста. Міськрада раптом навіть поставила харків'янам питання про те, яким би вони хотіли бачити Харків майбутнього (наскільки думка містян врешті матиме вагу і чи матиме в принципі – невідомо).
До розробки концепції генплану підключили й харківських архітекторів.
Робочу групу очолив Дмитро Фоменко, керівник архітектурного бюро Arte Development. Організація, зокрема, розробляла дизайн ресторану в саду Шевченка та будинку в Лісопарку (за інформацією ХАЦ, його дизайн замовляли близькі родичі Терехова), також мала проєкти в Києві та в Росії.
Паралельно з обіцянками будівництва "найкращого європейського міста" та енергозберігаючих технологій мерія тишком-нишком, руками комунальників демонтувала трамвайні колії на вулиці Весніна, за які кілька років воювали містяни – поки в тих самих європейських містах навпаки розвивають трамвайну мережу. А після того, як історія набула розголосу, назвали демонтаж "покращенням" та списали на війну.
Тим часом Фостер, здається, вже став для Терехова тим, чим для Кернеса був парк Горького. Масштабною піар-акцією. З тією лише різницею, що парк Горького все ж існує, а Фостер, здається, вже перетворився на міфологему. Мер раз у раз згадує його ім'я в інтерв'ю, проте не розкриває жодних деталей співпраці. А ще, як справжній круп'є, обіцяє місту нові "фішки", але не конкретизує які.
Проте, за інформацією нашого джерела, наближеного до робочої групи архітекторів, у бюро Фостера з червня чекають грошей від міської влади на розробку конкретних пропозицій.
"Була напівкомедійна історія, але дуже показова, – розповідає наше джерело. – Архітектор (Дмитро Фоменко) намагався збирати гроші на натуральний макет Харкова.
Він спочатку пішов збирати гроші зі своїх клієнтів та знайомих, людей, які причетні до влади. Знаєш, скільки він зібрав? За моєю інформацією, 1700 гривень. І після цього пішов просити грошей у соцмережі.
Коли люди сукупно дають 1700 гривень – це не про гроші, це в цілому про віру в цей проєкт і ставлення до нього. Ставлення до нього як до такого собі піар-приводу, вихлоп в атмосферу енергії і нічого більше".
Небайдужій громадськості, яка не входить до кола обраних та не вміє читати думки міського голови, залишається лише ворожити на кавовій гущі. А що якщо Фостер насправді – лише ширма, красива обкладинка? А за нею ховається головна архітекторка міста Тетяна Поліванова та старі схеми?
"Я думаю, що це спроба прикрити старі практики, які абсолютно не мають відношення ані до містобудування, ані до планування, – вважає наше джерело. – Фактично це те, що спотворює наше місто, знищує його, позбавляє обличчя. Зберегти ці практики, але прикритися ім'ям Фостера. Це щит, бо що ви можете сказати проти Нормана Фостера? А в цей момент Норман чекає на конкретику, а Ванька слухає та їсть".
Харківське медіа "Люк" та громадська організація dveryki запустили серію матеріалів про те, яким має бути Харків після перемоги, в якому аналізують досвід відбудови інших міст, досліджують думки архітекторів, урбаністів, активістів про Харків майбутнього. І, звичайно, нам би хотілося почути думку другої сторони – безпосередньо тих, хто займатиметься цим відновленням.
З травня ми звертаємося в бюро Фостера. У червні отримали у відповідь прохання звернутися повторно наприкінці червня, бо "швидше за все у цей час вже будуть визначені комітет експертів та план дій". Після другого листа в липні – що "досі зарано обговорювати проєкт [відбудови Харкова] у деталях", а тому варто звернутися повторно в кінці вересня. На новий лист у жовтні ми не отримали жодної відповіді.
Також ми надіслали 12 питань до міськради про майбутню відбудову Харкова і співпрацю з Фостером, однак замість відповідей отримали лише бюрократичну відписку. А директор департаменту у справах інформації та зв'язків з громадськістю Юрій Сидоренко у кращих традиціях харківських чиновників відповів, що "департамент у справах інформації не розпоряджається такою інформацією".
Такий ось діалог із громадськістю, така відкритість та прозорість у місті, яке, як любив повторювати Кернес, отримало повний комплект нагород Ради Європи.
Нарешті наприкінці жовтня у США відбулась конференція, на якій презентували пілотний проєкт генплану Харкова. Проте жодних подробиць звідти, крім коротких звітів на сайті Фостера та в інстаграм, у публічному полі наразі немає. І навіть відео з презентацією на YouTube недоступне широкому загалу.
Складається враження, що міська влада знову намагається продати нам кота в мішку. Пригостити своїм улюбленим морквяним тортом. Але рецепт цього торта ми дізнаємося лише тоді, коли його подадуть до столу і щось змінити буде вже запізно.
Хочеться вірити, що цього не станеться і "Мы – вместе, мы – харьковчане" з абстрактного терехівського гасла перетвориться на базовий принцип – як відновлення нашого міста, так і комунікації мерії з містянами у важливих питаннях, які стосуються їх безпосередньо. І який міськрада, за завітами покійного Кернеса, поки що продовжує "множити на нуль".
Дмитро Кузубов
