Нова тактика росіян і перспективи блекаута в Харкові. Бліц-інтерв'ю з мером Ігорем Тереховим та главою ОДА Олегом Синєгубовим
Початок осені 2022-го року у російсько-українській війні ввійде в історію як час великого контрнаступу ЗСУ на Харківщині.
Менше ніж за два тижні українські сили зуміли звільнити території та міста, на окупацію яких росіяни витратили понад два місяці: від Вовчанська та Куп'янська до Балаклії й Ізюма.
На півночі українські сили майже повністю звільнили державний кордон, вигнавши росіян назад на їхню територію.
Очевидно, що такі ефективні дії були сприйняті з піднесенням у Києві, а надто в Харкові: чим далі ворог, тим безпечніше жити в містах і селах.
Але чи зміниться фундаментально безпекова ситуація для Харкова й області з відходом російських військ, чи зможе обласний центр тепер жити спокійно та які нові загрози стоять перед ним після того, як Кремль змінив тактику обстрілів?
З цими питаннями УП звернулася в ході бліц-інтерв'ю до мера Харкова Ігоря Терехова та глави ОДА Олега Синєгубова.
Ігор Терехов, мер Харкова: "Ці нелюди застосовують РСЗВ, дальність яких дозволяє їм стріляти з території РФ"
– Як зміниться безпекова ситуація у Харкові після того, як росіян відтіснили аж до кордону?
– Все залежить від того, наскільки далеко відтіснять російські війська. Але для людей це дуже важливо, бо з'явилась якась впевненість, надія на щось. Бо обстановка була у нас дуже нервозна, чесно кажучи. Багато хто думав: повертатись – не повертатись? Тепер буде більше якоїсь впевненості й доброго настрою.
Питання тільки в тому, що ці нелюди – інакше їх не назвеш – застосовують РСЗВ, дальність дії якого дозволяє їм стріляти з території Російської Федерації. І вони навіть сьогодні стріляють звідти і знищують нашу інфраструктуру.
Ви ж бачите, що вони насправді роблять – б'ють по трансформаторних підстанціях. Вимикається електроенергія й у людей фактично зупиняється все життя.
Нам важко, ми перемикаємось на резервні потужності. Але вони не залишають місто у спокої. Їхня мета – щоб у Харкові була напружена ситуація, щоб неможливим було нормальне життя.
– А є зараз якась хоч теоретична можливість військовими чи іншими методами закрити небо над Харковом?
– Ви дуже правильно запитуєте, я те ж саме обговорюю з нашими військовими. Ситуація дуже серйозна. Зрозуміло, що, наприклад, Ізраїль живе в подібній ситуації все своє життя. Тому нам потрібно створити таку систему безпеки, щоб по нас не могли стріляти з російської території.
– Харків останнє велике місто на північному фланзі російської атаки, яке досі живе в стані реальної війни. І Київ, і Чернігів, і Суми уже працюють у більш-менш спокійній обстановці…
– А нам не дають спокою. Дуже близько до кордону. Вони спокійно нас зі своєї території дістають і тому роблять це буквально щодня.
– Які зараз найбільші загрози ви бачите на найближчий час і загалом осінь-зиму?
– Електроенергія – це найголовніше. А за нею система опалення, яка зав'язана на електрику. Так само, як і робота транспорту. Та насправді – все життя міста від цього залежить. Тому стабільна подача електроенергії – зараз найголовніша проблема.
І Росія якраз зараз цілеспрямовано б'є саме по енергетичній інфраструктурі.
Про це я буду також говорити й із президентом, щоб нам допомогли захиститись. Бо ситуація може бути дуже небезпечною, треба не дати росіянам розбити нашу інфраструктуру. Її відновлення дуже тривале по часу, і під обстрілами буде ще складнішим.
– Чи є варіант повного апокаліпсису без світла, води, газу тощо на зиму? І як цьому запобігти?
– Я не можу сказати, є чи нема. Ми зараз зобов'язані зробити так, щоб на будь-які їхні обстріли ми реагували блискавично й усували наслідки, усували інфраструктурні руйнування тощо. Бо на сьогодні – це проблема номер один.
– Харків багатий на багатих людей. Такі люди, як Ярославський, Фукс, Рабінович і решта, вони зараз допомагають системно місту?
– Ми майже все робимо своїми силами. А щодо тих людей, яких ви назвали, то у мене з початку війни було спілкування з Фуксом разів два телефоном, із Ярославським, здається, раз. З Рабіновичем не було взагалі. Якоїсь системної підтримки місту не було.
Але ви маєте розуміти, що ми – дуже сильне місто, ми самі вистояли і самі все зробимо. Очевидно, що нам потрібна буде підтримка Верховної Ради, Офісу президента, самого президента. Але ми не будемо чекати чиєїсь там допомоги.
– Ви для себе визначили вже складові, які дали змогу втримати місто й не здати його росіянам?
– Харківський дух – це раз. Друге – ніхто з харків'ян – на 99,9% – не хоче, щоб тут були "русские". Це українське місто, хоч і говорить російською мовою. Але зараз уже є тенденція, що багато хто переходить на українську. Думаю, з часом, це стане загальним явищем.
– А ви, до речі, плануєте перейти на українську? Свій Telegram ви ведете російською досі.
– Я на офіційній мові розмовляю. А канал веду російською для зручності читачів, вони в більшості російськомовні. Прийде час – перейдемо всі на українську.
Я думаю, що зараз не варто в Харкові ставити в центрі питання мови в російськомовному місті. Бо це навпаки, коли Путін говорив, що йде звільняти російськомовне населення – то нас тут ніхто не притісняє. Не стоїть такої проблеми, не треба розповідати ці казки. Ми уже бачили ваші "звільнення" в Бучі чи наших містах, які зараз відвоювали.
Поспілкуйтесь з людьми, яких ми зараз евакуювали в Харків: всіх зігнали в підвали чи ангари, ні світла, ні життя, нічого не давали, все забрали, обікрали, знищили все, що люди нажили впродовж життя. Ці люди теж російськомовні – і це так їх "освободили". Не треба нам такого!
– Коли ви для себе усвідомили, що "все-таки, вистоїмо", що є шанс втримати місто?
– З першого дня. Не було б у нас такої впевненості, то і люди поводилися б інакше. Було страшно? Так, було. Заїжджали їхні ДРГ в місто? Так, заїжджали. Але наші хлопці – молодці, швидко відреагували й не пустили їх у місто. Я дуже їм вдячний.
– Глава ОДА Синєгубов нам розповідав, що вам була пропозиція евакуюватись. Чому ви не поїхали?
– Як я можу залишити своє місто? Моє життя – це місто. Мене люди обрали, а я втік – це ж зрада. А як потім повертатись?
– Якби зараз зупинилась війна, скільки часу та грошей знадобилося б, щоб відновити все, що вже знищили росіяни?
– Ви правильно ставите питання: скільки часу і скільки грошей. Зараз я не можу сказати. Але ми сьогодні з лордом Фоснером і його архітектурним бюро розробляємо генеральний план розвитку міста Харкова.
І це не просто про архітектуру чи будівництво. Наш план гармонійно пов'язаний з економікою. Такому мегаполісу як Харків потрібні базові якорі: індустріальні парки та ІТ-парки.
Наше місто завжди було молодим, містом ІТшників. Наша задача зараз – повернути їх у Харків. Що для цього необхідно? Перш за все – безпека. Друге – комфорт. Так, зараз місто зі шрамами, але Харків залишається цілісним містом, гарним і комфортним.
І от ми хочемо піти в генплані від економіки, створювати під неї нові мікрорайони, є повне розуміння реконструкції і центральної частини міста, і нових "фішок" для Харкова.
Олег Синєгубов, глава Харківської ОДА: "Росія не очікувала такого наступу. Вони не відступали, а тікали"
– Як вплине на життя Харкова звільнення значної частини області, в тому числі вихід українських сил на державний кордон?
– Поки важко прогнозувати, як це змінить життя Харкова, бо якщо розібратись, чим вони стріляли по місту, то це реактивні системи залпового вогню. Дистанція, на яку їхні системи дістають – десь 60 кілометрів. До кордону від Харкова – 40 кілометрів.
Росія частково обстрілювала місто з позицій, скажімо, в Чугуївському районі, Липцях і так далі. Зараз їх там немає. Але ракети так само дістають і Харків, і область. Були обстріли міста Лозова і самого Харкова уже після нашого контрнаступу.
Тому треба буде дивитись, наскільки полегшиться життя. Чим далі ворог, тим, за логікою, має бути тихіше.
– Наш контрнаступ був таким стрімким тому, що операція була так гарно спланована, чи тому, що росіяни в цьому районі не мали сил втриматись?
– Думаю, це коректніше буде говорити військовим. Але з того, що я знаю, як ця операція планувалась, хто нею командував і які сили були задіяні, то перш за все такий успіх – це заслуга наших Збройних сил.
Росія не очікувала такого наступу – це правда. А по-друге, вони ж не відступали, а тікали – вони не розуміли, що відбувається, який масштаб. Тому ми маємо такі чудові результати по звільнених територіях і велику кількість трофейної техніки. Мова про десятки одиниць, особливо на ізюмському напрямку.
Вони тікали так швидко, що кидали все. Тут, у Балаклії, ми виявили в сейфі велику суму коштів, декілька десятків мільйонів російських рублів, які вони під час втечі навіть не забрали. Ці гроші, мабуть, передбачались на проведення так званого "референдуму" чи зарплати, але те, що їх кинули, багато про що говорить.
– А велика частина Харківської області зараз ще окупована?
– У нас спочатку було тимчасово окуповано близько 30% області. Зараз, за нашими підрахунками, залишається під окупацією близько 10%. Але зараз повідомляють, наприклад, що Липці уже наші, але, за стандартами Збройних сил, вони будуть наші не тоді, коли ми вивісимо там прапор на центральній вулиці, а тоді, коли буде проведено розчищення території, зачистку й головне, коли ЗСУ зможуть втримати цей населений пункт. І цей процес зараз в області триває.
– Коли росіян вибили з Київщини, то всі дізнались про Бучу. Чи є такі страшні точки на карті Харківщини зараз?
– Ми фіксуємо поки поодинокі місця поховань і розстрілів цивільних з попередніми ознаками катування. Спеціалісти проводять ексгумації. Але мені здається, що найбільше втрат буде в районі Ізюма. Там було найважче, були дуже жорсткі бойові дії. Там щось схоже на Північну Салтівку зараз.
– Минуло уже більше 200 днів війни. Як ви для себе пояснюєте секрет успіху Харкова? За рахунок чого місто вистояло?
– Втримати Харків – це виключно заслуга Збройних сил і тих сил оборони, які були в місті. Я дуже чітко пам'ятаю, коли російські танки були в самому Харкові, як їх палили, як заходили ДРГ у кількості 20-30 людей, як намагались висадити десант майже у центрі міста. Це були дуже жорсткі бої за Харків.
Далі йшов певний етап стагнації. А потім у травні ми провели першу операцію і звільнили велику кількість території.
– А ту першу операцію в травні так само планував і проводив командувач Сухопутних військ Збройних cил України Олександр Сирський?
– Так. Це не якась його особлива любов до Харкова, це його оперативна зона відповідальності. Йому такі завдання ставлять, безпосередньо президент ставить. І Сирський, до речі, президенту доповідав про звільнення Балаклії із цієї площі в центрі міста.
– Як відрізняються території, звільнені в травні, і зараз?
– Різниця величезна. Одна річ, коли ти прожив в окупації місяць, а зовсім інша – коли 6 місяців. Зовсім інші почуття у людей, набагато важче відновлення соціальної інфраструктури, критичної інфраструктури.
Зараз через місяць фактично зима, треба все швидко робити й відновлювати. Кабмін уже проголосував постанову про виділення нам 400 мільйонів гривень – це на конкретні об'єкти, які ми уже встигли подати. Це ще без деокупованих територій.
Частково вже відновили об'єкти на територіях, які звільнили в травні. Зараз будемо швидко братися за Балаклію, Ізюм і решту щойно звільнених міст. В Ізюмі ситуація вкрай критична, там знищено все.
– А як би ви описали ту зміну в ставленні до так званого "старшого брата", яку пережив регіон після 24 лютого?
– Дивіться, ситуація дуже цікава. Я, наприклад, згадую нашу останню нараду ввечері 23 лютого. Всі розуміли, що висока ймовірність нападу. Може, навіть дуже висока. Але ніхто, включаючи мене, до останнього не вірив. Я вранці 24-го, о 6-ій ранку, планував іти до спортзалу, зібрав речі й усе інше. Але сталося так, як сталося.
Ми були недавно тут в Граковому, Чугуївського району, і спілкувались із місцевими. І люди навіть такого похилого віку кажуть, що от, я все життя була російськомовна, але тепер намагаюсь говорити українською – все, що пов'язано з Росією, мені абсолютно противно.
Плюс зараз окремо доведеться працювати по колаборантах. А вони є, і багато, в кожному населеному пункті. Ті, хто зустрічав, годував, ходив показував проукраїнських людей. І треба проявити принциповість, щоб не повторився 2014 рік – хто проти України, то йому тут не місце.
– Багато таких людей зараз є?
– Скажу так: Службі безпеки на кілька років буде над чим працювати. Зараз є близько сотні проваджень за держзраду, але це – крапля в морі.
Окремо треба говорити про людей, які скидають координати для обстрілів. Фіксували таких людей. Багато з них просто завербованих, а часом і взагалі кадрові працівники російських спецслужб, яких інтегрували до нас роками.
– А чи були люди у вашому оточенні чи в інших керівних структурах, яких викрили в зраді й роботі на ворога?
– У мене в оточенні таких людей поки що не було. Знаємо тільки, що зараз відкриті певні провадження щодо деяких керівників силового блоку Харківської області. Але з усіма іншими ми працювали на втримання регіону.
– Це ви про керівника обласного СБУ?
– Так, начальника управління СБУ. Але хай уже суд дає оцінку його діям.
– А на етапі підготовки до війни і на початку ви не помічали за ним якихось речей, які зараз уже можна трактувати з позиції зради?
– Я можу коментувати дуже багато і, повірте, картинка у мене склалася повністю. Але зараз іде слідство, і я ще муситиму бути свідком у суді. Повірте, історія буде дуже цікава.
Харків встояв не завдяки, а всупереч діям декого з тих, хто мав би його захищати.
– А зараз Харків у якому стані взагалі?
– У досить важкому. Я кажу в першу чергу про критичну інфраструктуру. Ворог прицільно по ній б'є. Зараз, у цей конкретно момент, Харків знаходиться без електрики, і ми намагаємось все зробити, щоб дати місту світло. Росіяни намагаються бити по очисних спорудах Харкова.
Це дуже поганий сигнал.
Коли була знищена енергорозподільча підстанція у Харкові (а їх в області всього кілька), то це вкрай серйозний удар по критичній інфраструктурі.
– А скільки може зайняти ремонт і відновлення такого об'єкту?
– Її відновити не можна. Можна тільки збудувати нову.
– Мова про тижні? Місяці?
– Навіть більше.
– Тобто можливий і досить апокаліптичний сценарій повної відсутності електрики і всього решти?
– Без світла, без води, без продуктів харчування… Немає світла – не працюють очисні споруди, зв'язок… Далі уже не важко зрозуміти, до чого все йде.
– А можна з цим якось боротись і запобігти?
– Ми працюємо зараз над оперативним відновленням, над паралельними мережами і так далі. Але все це дуже непросто.
– Говорячи про дещо дальшу перспективу, які головні виклики стоять перед Харковом і областю загалом?
– Дві речі. Перша – побудова системи оборони і в Харкові, і в кожному окремому населеному пункті. Щоб не повторилась ситуація 24 лютого. Мова про укріплення, фортифікаційні споруди, лінії оборони. Кожне місто має бути так укріплене, як зараз ми уже зробили в Харкові: кілька ліній ешелонованої оборони.
Друга – цивільна історія. Відновлення функціонування міст, соціальної сфери, економіки, інфраструктури. Це шанс для області та Харкова стати абсолютно новими.
Роман Романюк, УП
