Вокзал без "криші"

Київ змінюється на очах. За останні роки міською владою справді багато зроблено для його перетворення на місто, гідне звання столиці європейської держави. І реконструйований, сяючий мідним дахом залізничний вокзал, ворота столиці, справляє на всіх дуже добре враження. Однак, чи все так добре в ньому насправді?

Першого червня від'їжджав у відрядження. Біля 19-30 зайшов у новий термінал залізничного вокзалу і, тягнучи за собою валізу на коліщатах, пішов переходом, що над коліями, шукаючи вихід на потрібний перон.

Несподівано мене зупинили двоє в темно-сірому, майже чорному одязі.
- Постойте! – скомандував один вимогливим тоном.
Я зупинився.
– Вы киевлянин?
– Так. – відповів я, подумавши, що вони, можливо, приїжджі і хочуть, щоб я допоміг їм в чомусь зорієнтуватися.
– А где Вы живете? – це було вимовлено тим самим тоном.

Я придивився до них пильніше. Один середнього зросту, коротко стрижений, волосся темне, голова кругла, виглядає років на 35-40, а верхню губу навкіс перетинає широкий білий шрам. Інший вищий, молодший, а волосся, якщо дивитися анфас, стирчить в усі боки їжаком і світліше, ніж у першого.
Хто вони? – подумалось, - Може, міліціонери в цивільному, що когось розшукують?
- А хто ви, власне, такі, щоб я вам відповідав на такі запитання? – запитую, сподіваючись, що вони покажуть мені якісь посвідчення.
- Ведите себя благоразумно, - продовжує той, зі шрамом, так само нахабно - на вокзале действует бригада рэкета, и каждый должен отдать нам процент от наличной суммы. У Вас сколько денег с собой?

Від несподіванки я трохи розгубився, але скоро оволодів собою. Відповів, що не збираюся перед ними звітувати, і спробував піти своєю дорогою. Однак вони перегородили мені дорогу, а один ще й нахабно відштовхнув мене долонею в груди.

Я озирнувся. Міліціонера поблизу не було, а люди проходили повз нас, очевидно не розуміючи, що відбувається.

- Что Вы оглядываетесь?! – сказав молодший, - Милицию высматриваете? Никто Вам не поможет!

Тоді я взяв валізу і рушив у зворотній бік. Вони мені не перешкоджали. Я обігнув низку кіосків і пішов у потрібному мені напрямку з іншого боку переходу. Мене ніхто не переймав.
- Рекет? – думав я, - В наш час? У Києві? Дурниця! Може, це якісь втікачі з тюрми. Передавали ж нещодавно по телевізії про втечу шістьох з Роменського СІЗО. І ці, напевне, такі. Лишилися без грошей, от і пішли ва-банк.

Розташувавшись у купе, вирішив усе ж зателефонувати куди слід. За телефоном 02 черговий переадресував мене до відділення міліції на вокзалі (235-00-89). Розповідаю вже вокзальному черговому про цю пригоду, детально описавши вигляд нападників. Черговий обіцяв послати наряд міліціонерів на розшуки пари і я з почуттям виконаного громадянського обов'язку повернувся до вагона.
Попутник мій виявився балакучим.
- А знаєте, - сказав він, - два тижні тому мене тут на вокзалі перестріли гоп-стопи!

І він розказав дуже подібну історію, але грабіжники, які зупиняли його, за описом були іншими.

Повернувшися з відрядження, я розповів цю історію своїм колегам. Один з них тут же пригадав схожу історію, яка на початку травня трапилася на вокзалі з його знайомим.

Моя дружина розповіла про мою пригоду своїм колегам. І одна з них згадала, що її знайому грабіжники перестріли у вокзальному переході і відібрали чималу суму грошей.

То що ж виходить, на Київському залізничному вокзалі вже протягом тривалого часу діє банда, яка серед білого дня, не криючись, прилюдно грабує пасажирів? І це там, де діє окреме відділення міліції, призначене забезпечувати порядок саме на вокзалі?

Та люди добрі, всі ж знають, що рекету в Києві практично немає, скрізь його замінила так звана "криша"! А наш вокзал, так гарно покритий мідним дахом, виходить, за наявності спеціалізованої міліції, залишається без "криші"?..

І на закінчення ще одне враження. Для роздумів. В той час, як я розглядався навколо, сподіваючись побачити захисника-міліціонера, грабіжники не озиралися, боячись патруля. Вони поводилися так, наче їм ніщо не могло загрожувати.