Про ринковий фундаменталізм і кредит довіри
Максим Стріха, для УП — Четвер, 17 лютого 2005, 13:11
На конференції для інвесторів 15 лютого міністр фінансів України Віктор Пинзеник заявив: зараз готуються зміни до закону про бюджет 2005 року, якими буде скасовано всі податкові преференції. "Для бізнесу мають бути створені рівні конкурентні умови з погляду оподаткування", наголосив міністр.
Безумовно, така заява кореспондує із проголошеним на найвищому рівні курсом на очищення від корупції, на створення рівних для всіх правил гри на ринку. Але – диявол ховається в деталях. І застосування найпрекраснішого принципу без урахування конкретної ситуації, в якій цей принцип застосовується, може призвести до непередбачуваних наслідків.
…На початку минулого 2004 року найтяжчу кризу вже пережило українське книговидання. Скасування законом про держбюджет усіх з великим трудом здобутих раніше податкових пільг зробило національного видавця неконкурентоспроможним порівняно із російськими й білоруськими колегами.
Продаж української книги відразу ж скоротився вп'ятеро. Численні видавничі проекти просто зупинилися. І лише інтенсивна хвиля протестів з гучними акціями спалення книжок під стінами Кабміну змусила Миколу Азарова відновити скасовані пільги.
Це правда, що пільга – річ антиринкова. Але застосування в специфічній українській ситуації принципів стовідсоткової ринкової свободи автоматично залишає національну культуру в цілому за бортом. Виживе хіба що ринково успішна Сердючка.
І тому практика протекціонізму щодо власної культури – винахід не лише український. Її застосовують майже всі держави, які потерпають від навали іноземного культурного продукту. В тому числі й чималі на європейські виміри Франція з Італією. Українські ж "ринкові фундаменталісти" вперто воліють не помічати цієї очевидності.
Ще 1992 року тодішнім законом увільнялися від оподаткування доходи видавництв, що здійснюють випуск літератури українською мовою та малотиражних видань мовами національних меншин. Однак уже з 1 січня 1993 року цю норму було зупинено декретом кучмівського кабміну, ухваленим з подання… тодішнього віце-прем'єра Пинзеника!
Наслідки були разючі. Якщо 1992 року навіть потужні російські видавництва йшли на український ринок і намагалися друкувати тут книжки українською, то з початку 1993 року наступив цілковитий колапс.
А коли трохи пізніше Росія й Білорусь запровадили суттєві пільги для своїх видавців, долю української книги було вирішено на довгі роки. І навіть після пожвавлення, спричиненого запровадженням пільг і в Україні, частка україномовної книги на національному ринку наприкінці "сприятливого" 2003 року однак не перевищила й 10%.
Потому, як відомо, тяжкого удару українській книзі завдав Микола Азаров. А тепер слід чекати нового удару – вже від Віктора Пинзеника?
Зрозуміло, що розбалансований бюджет і величезна діра в пенсійному фонді – тяжка спадщина уряду Януковича – змушують нинішню владу до непопулярних рішень. Але, схоже, тягар укотре спробують перекласти на "гуманітарний блок".
А відтак монолітна команда урядових економістів безперешкодно втілюватиме свої плани. І на засіданні Уряду нікому буде пояснити, що, скажімо, примусовий вибір для науковців-пенсіонерів між наукою і заслуженим відпочинком означатиме сьогодні, коли середнє покоління переважно виїхало за кордон, остаточне руйнування багатьох наукових шкіл і традицій наукової спадковості.
Адже чимало академічних інститутів тримаються нині саме на пенсіонерах (середній вік докторів наук в Україні – 60). За сприятливих умов сумлінні й самовіддані "старики" могли б виховати за кілька років нову якісну зміну. Але за несприятливих – зв'язок поколінь урветься остаточно і безповоротно, а відтворити нові наукові школи з нуля сьогодні ледве чи вдасться…
Так, українці повинні звикнути, що ближчим часом доведеться заощаджувати на всьому. Альтернативи цьому, очевидно, немає. Але для громадськості ледве чи може бути прикладом ощадливості чи не перше публічне інтерв'ю того ж міністра культури, де вона ділиться планами… першочергового ремонту міністерського кабінету (де – слід думати, в дискомфорті, - але якось та проіснував її попередник, представник "корумпованого режиму").
Нарешті, навіть у журналістів, які все зробили для перемоги нової влади, помітний шок викликала нова структура секретаріату Зінченка, що до болю нагадує адміністрацію Медведчука…
На Майдан люди виходили не за гроші. І сьогодні вони простять новій владі навіть тимчасове погіршення власного добробуту – якщо за цим стоятиме чітко окреслена мета нормального й справедливого життя завтра. Але нещирості, "подвійних стандартів" і кричущої некомпетентності вони не простять владі напевно.
…Лічильник, що показує залишок кредиту довіри, вже увімкнуто.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник.
Безумовно, така заява кореспондує із проголошеним на найвищому рівні курсом на очищення від корупції, на створення рівних для всіх правил гри на ринку. Але – диявол ховається в деталях. І застосування найпрекраснішого принципу без урахування конкретної ситуації, в якій цей принцип застосовується, може призвести до непередбачуваних наслідків.
…На початку минулого 2004 року найтяжчу кризу вже пережило українське книговидання. Скасування законом про держбюджет усіх з великим трудом здобутих раніше податкових пільг зробило національного видавця неконкурентоспроможним порівняно із російськими й білоруськими колегами.
Продаж української книги відразу ж скоротився вп'ятеро. Численні видавничі проекти просто зупинилися. І лише інтенсивна хвиля протестів з гучними акціями спалення книжок під стінами Кабміну змусила Миколу Азарова відновити скасовані пільги.
Це правда, що пільга – річ антиринкова. Але застосування в специфічній українській ситуації принципів стовідсоткової ринкової свободи автоматично залишає національну культуру в цілому за бортом. Виживе хіба що ринково успішна Сердючка.
І тому практика протекціонізму щодо власної культури – винахід не лише український. Її застосовують майже всі держави, які потерпають від навали іноземного культурного продукту. В тому числі й чималі на європейські виміри Франція з Італією. Українські ж "ринкові фундаменталісти" вперто воліють не помічати цієї очевидності.
Ще 1992 року тодішнім законом увільнялися від оподаткування доходи видавництв, що здійснюють випуск літератури українською мовою та малотиражних видань мовами національних меншин. Однак уже з 1 січня 1993 року цю норму було зупинено декретом кучмівського кабміну, ухваленим з подання… тодішнього віце-прем'єра Пинзеника!
Наслідки були разючі. Якщо 1992 року навіть потужні російські видавництва йшли на український ринок і намагалися друкувати тут книжки українською, то з початку 1993 року наступив цілковитий колапс.
А коли трохи пізніше Росія й Білорусь запровадили суттєві пільги для своїх видавців, долю української книги було вирішено на довгі роки. І навіть після пожвавлення, спричиненого запровадженням пільг і в Україні, частка україномовної книги на національному ринку наприкінці "сприятливого" 2003 року однак не перевищила й 10%.
Потому, як відомо, тяжкого удару українській книзі завдав Микола Азаров. А тепер слід чекати нового удару – вже від Віктора Пинзеника?
Зрозуміло, що розбалансований бюджет і величезна діра в пенсійному фонді – тяжка спадщина уряду Януковича – змушують нинішню владу до непопулярних рішень. Але, схоже, тягар укотре спробують перекласти на "гуманітарний блок".
А відтак монолітна команда урядових економістів безперешкодно втілюватиме свої плани. І на засіданні Уряду нікому буде пояснити, що, скажімо, примусовий вибір для науковців-пенсіонерів між наукою і заслуженим відпочинком означатиме сьогодні, коли середнє покоління переважно виїхало за кордон, остаточне руйнування багатьох наукових шкіл і традицій наукової спадковості.
Адже чимало академічних інститутів тримаються нині саме на пенсіонерах (середній вік докторів наук в Україні – 60). За сприятливих умов сумлінні й самовіддані "старики" могли б виховати за кілька років нову якісну зміну. Але за несприятливих – зв'язок поколінь урветься остаточно і безповоротно, а відтворити нові наукові школи з нуля сьогодні ледве чи вдасться…
Так, українці повинні звикнути, що ближчим часом доведеться заощаджувати на всьому. Альтернативи цьому, очевидно, немає. Але для громадськості ледве чи може бути прикладом ощадливості чи не перше публічне інтерв'ю того ж міністра культури, де вона ділиться планами… першочергового ремонту міністерського кабінету (де – слід думати, в дискомфорті, - але якось та проіснував її попередник, представник "корумпованого режиму").
Нарешті, навіть у журналістів, які все зробили для перемоги нової влади, помітний шок викликала нова структура секретаріату Зінченка, що до болю нагадує адміністрацію Медведчука…
На Майдан люди виходили не за гроші. І сьогодні вони простять новій владі навіть тимчасове погіршення власного добробуту – якщо за цим стоятиме чітко окреслена мета нормального й справедливого життя завтра. Але нещирості, "подвійних стандартів" і кричущої некомпетентності вони не простять владі напевно.
…Лічильник, що показує залишок кредиту довіри, вже увімкнуто.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник.