Чи стане О.О.О. прем'єром України?
За словами Семенюк, передвиборні програми СПУ й Омельченка багато в чому збігаються, і майбутня фракція соціалістів у Київраді тісно співпрацюватиме з новим-старим столичним мером, у переобранні якого керівники Соцпартії не сумніваються.
У цій події не було б нічого екстраординарного, якби перед цим буквально тими ж словами свій пієтет Олександру Омельченку і факт збігу своїх партійних програм з його мерськими настановами не засвідчили такі вельми різні політичні сили, як Партія регіонів, опозиційний блок "Не так!", Народний блок Литвина, блок "Наша Україна", Соціал-демократична партія (О), Партія промисловців і підприємців та, нарешті, блок "Євген Марчук – "Єдність".
Скажімо, один з лідерів блоку "Не так!" депутат України Степан Гавриш назвав Олександра Омельченка "одним із найбільш видатних градобудівничих політиків".
Він додав, що "це людина, яка попри всі обставини, здатна до прямого, відкритого, чесного діалогу, яка за всієї своєї жорсткості завжди вміла знайти компроміси з усіма гілками влади, яка привела Київ до найкращої якості європейської столиці, і сьогодні Київ є одним із найкращих і забезпечених міст у Європі".
Ну, а далі – про спільні цілі "нетаків" та Олександра Олександровича Омельченка (він же – О.О.О.).
А керівник столичної організації Партії регіонів Василь Горбаль, мотивуючи рішення підтримати Омельченка на виборах мера, зазначив: "Ми розуміємо, що Олександр Олександрович є тією людиною, яка може консолідувати усі політичні сили, представлені у Києві. Його професійні якості як керівника і господарника нам усім відомі і не викликають жодних сумнівів", - підкреслив Горбаль.
А ще він зазначив, що після Помаранчевої революції міській владі вдалося не допустити "серйозної економічної кризи у місті" і соціально-економічний стан киян залишається найкращим в Україні. "І в цьому заслуга Олександра Омельченка", - зазначив Горбаль.
Ну, а що стосується Народного блоку Литвина, то тут угоду зі столичним головою про підтримку його кандидатури на посаду мера Києва підписав сам Литвин.
А після того зазначив: підписання цієї угоди свідчить про те, що блок не просто підтримує людину, "яка діє професійно, компетентно, і має заслуги перед містом", але ще й виходить із того, що Омельченко реалізуватиме ті політичні принципи, які напрацював Народний блок.
І, нарешті, Партія промисловців і підприємців в особі свого лідера Анатолія Кінаха також підписала угоду з Омельченком. "Наш вибір однозначний: Партія промисловців і підприємців підтримує Омельченка на посаду мера Києва", - наголосив Кінах.
На виборах мера 1999 року його партія також підтримала Омельченка і дійшла висновку, що це рішення було правильним. "Ми приймаємо рішення, як це було у 1999 році, без усіляких розмов про те, що буде потім у контексті преміальному", - зазначив Кінах.
Ось така зворушлива єдність тих, хто закликав киян на Майдан під гаслом "Бандитам – тюрми!" і тих, кого мало на увазі це гасло, тих, хто виставляє себе непримиренними противниками ідеології лібералізму, і тих, хто заявляє про дотримання ліберальних принципів.
Ані ідеологічні, ані особисті, ані суто політичні розбіжності не заважають їм усім вважати Олександра Омельченка не лише втіленням усіх чеснот міського голови, а й ідейно близьким їм державним діячем, чия програма збігається з програмою СПУ, ПППУ, ПРУ, НСНУ і т.д., і т.п. (потрібну абревіатуру підставити).
Чи позиція згаданих партій та блоків справді виходить з того, що йдеться про інтереси киян, котрих, мовляв, здатен об'єднати лише чинний мер, - попри те, що більшість мешканців столиці, за даними соціологічних опитувань, прагне кардинальних оновлень у міській владі?
Чи провідні політичні сили прагнуть не допустити такого оновлення, виходячи з напрацьованих за минулі роки схем своєї політичної і бізнесової діяльності у Києві? Невідомо.
Але показово, що навіть Блок Юлії Тимошенко самоусунувся від змагань за посаду столичного голови, тим самим, враховуючи свою високу популярність у Києві, фактично підставивши плече Олександру Омельченку.
Схожим чином вчинив і блок Костенка-Плюща, коли виставив у мери вочевидь непрохідного Валерія Асадчева, агітація за котрого йде так мляво, що від неї просто мухи дохнуть. Невже лише ПОРА-ПРП з Віталієм Кличком та Леонід Черновецький прагнуть всерйоз позмагатися з Олександром Омельченком?
Невже ніхто з олігархів не прагне "накласти лапу" на столицю?
Щось не віриться в останнє. Так само, як і у збіг ідеологій чи не всіх головних учасників виборчих перегонів на рівні столиці і столичного мера.
А це означає, що ті партії та блоки, котрі гучно підтримали кандидатуру Олександра Омельченка, мали на увазі не тільки його просування на київського міського голову, а й (головне!) щось інше.
А така єдність ледь не усієї України навколо Омельченка стала зондажем політичних намірів і прикидкою на майбутнє.
А й справді: якщо навколо Олександра Омельченка можна об'єднатися до виборів, то чому це не можна зробити і після них, і не в масштабі столиці, а в масштабі всієї країни?
Чим Олександр Омельченко поганий на посаді коаліційного прем'єра – у разі, якщо таку коаліцію створять усі ті політичні сили, котрі вже підтримали його, чи, принаймні, більша частина їх?
Власне, сам Омельченко, схоже, усвідомлює таку перспективу і не проти того, щоб випробувати свої сили на більш відповідальній посаді. 9 березня на спільній з Анатолієм Кінахом прес-конференції він, крім розмов про вади своїх конкурентів на посаду київського мера, дав собі таку автохарактеристику: "Мені 68 років у серпні. Я нормально себе почуваю. Я хочу працювати. Знаю, що робити і буду робити. Я вже не можу інакше, щоб не працювати", - зазначив Омельченко і поскаржився на своїх опонентів – "причепились, що я старий". Але ж, наголосив він, "лебедину пісню я ще не заспівав".
І ще один важливий сигнал подав Омельченко можливим політичним партнерам. Мовляв, це неправда, коли його називають "узурпатором", бо, за словами Омельченка, "у розмові з людиною я можу швидше заплакати, аніж та людина".
Крім цього, за 10 років, зазначив він, з Києва, на відміну від того, що коїлося в Україні, ніхто не поїхав, ніхто не втік. І за 10 років його перебування на посаді ніхто не сів до в’язниці.
А щодо корупції у Києві, то Омельченко недвозначно заявив: "А де її нема? Це треба викорінювати, але не балаканиною, не язиком. Це стан суспільства. Це треба, щоб десятки років пройшли. А може, навіть змінились покоління".
Одне слово – жодної загрози для вас і для ваших статків, якщо я буду на високій посаді і поки я буду на цій посаді. Бо це ж не ми з вами винні, а "стан суспільства", і поки не "змінилося покоління", саджати нікого не будемо, чи не так?
Бо ж хіба "донецькі" гірші за "київських", хіба "помаранчеві" олігархи не мають право так само вільно дихати і робити гроші, як і "біло-сині", і навіть ще не так давно наче категорично несумісні з Омельченком "нетаки"?
Отож-бо: поки хтось там із лідерів "помаранчевих" у прямих телеефірах вимагає, щоб лідери інших "помаранчевих" негайно та публічно поклялися, що в жодному разі не будуть після виборів до Верховної Ради укладати коаліційну угоду з "регіонами", на рівні столиці та її міськради подібна коаліція де-факто укладена ще до виборів.
Адже в усіх угодах, підписаних партійними лідерами з Олександром Омельченком, йдеться про співпрацю зі старим-новим мером на рівні фракцій у Київраді наступного скликання. І хоча між самими фракціями офіційно угода ще не підписана, її стрижень уже є, і перспектива її укладення вочевидь прозора і зрозуміла для всіх головних суб'єктів політичної гри.
Бо ж не можна об'єднатися навколо міського голови і співпрацювати з ним, не співпрацюючи і між собою у міській раді. А якщо вийшло у Києві, і народ це проковтнув, не помітивши, чом би не повторити зроблене в масштабах країни? З тією ж аргументацією – мовляв, інтереси країни, єдність її народу, збереження порядку, немає альтернативи, досвідчений господарник і так далі?
Тим більше, що на рівні країни така наче вимушена "велика коаліція" та сильний прем'єр-господарник, котрий ще "не заспівав лебединої пісні", можуть бути сприйняті з певним розумінням у всіх головних політичних таборах.
А після ротації О.О.О. на посаду голови уряду можна буде й за Київ поборотися – за те, чиїм "бойовим трофеєм" він стане, хто конкретно (чи з "конкретних"?) "рулюватиме" в українській столиці...
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"