Україна – дітям

Пригадується, ще на початку роботи Ради минулого скликання, коли, якщо не помиляюся, організовувалася тодішня урядова коаліція, історичний персонаж українського парламентаризму Волков зауважив, що їм дісталося міністерство, яке торгує ліками.

Я б сказала жорсткіше: мова піде про міністерство, яке торгує дитячими життями.

На старий Новий рік моєму, тоді 9-місячному, синові допомогли позбутися недокрів'я найкращі лікарі найвідомішої української дитячої клініки "Охматдит". Швидко стало в пригоді переливання 100 кубів донорської крові.

Медики запевнили, що процедура є безпечною, і приводити свого донора нема сенсу, бо якість його крові доведеться перевіряти тижнів зо три.

Вже за тиждень, з пристойним рівнем гемоглобіну, малого виписали додому, та й анемія, на щастя, виявилася найпростішою – залізодефіцитною.

Під кінець лютого зле започувалася я сама і після тижневого лікування від грипу зі "швидкою" потрапила до інфекційки: гепатит. Найбільше хвилювало, аби хвороба не передалася малому, бо до останнього дня дитина була грудною.

Педіатри порадили просто контролювати рівень АлАТ - вказує на запальний процес у печінці.

Всі три тижні, поки я була у лікарні, цей АлАТ у дитини залишався у нормі, і лише під кінець березня він раптово зріс.

Зрештою, з цією епідемією нам добряче пощастило, бо в іншому випадку ніхто ніяке АлАТ контролювати би не здогадався, і про все наступне ми могли дізнатися занадто пізно…

Відповідні тести у кількох приватних лабораторіях показали, що у сина гепатиту А немає, але є гепатит С – не кишкова інфекція, а значно серйозніший вірус, що передається з кров'ю.

Життєво небезпечна хвороба, яку лікарі називають "лагідним убивцею": людина почувається прекрасно, доки раптом не виявляється, що її доїдає цироз чи рак печінки. Вакцини й надійних ліків від цього виду гепатиту поки не винайдено.

Дізнавшися про факт переливання крові, заввідділенням у тому ж таки "Охматдиті" кивнула: зрозуміло.

Правда, коли почула, що єдиний контакт нашого хлопця з донорською кров'ю відбувся саме в їхній клініці, у версії засумнівалася і зауважила, що інфікування могло статися і від матері.

Результати аналізів, які свідчили, що у мене в крові вірусу цього гепатиту не виявили, на той момент уже були на руках.

Багато інших фахівців-інфекціоністів, реанімологів, педіатрів у приватних розмовах розповіли, що зараження гепатитами та іншими вірусними інфекціями при переливаннях у Києві є звичною справою, 60% усіх переливань.

Особливо часто це трапляється з дітьми, хворими на лейкемію, яким ніяк не обійтися без трансфузій крові, і, зазвичай, так і стається, що до однієї страшної хвороби їм навішують ще пару гепатитів, та й, правду кажучи, нам, вважай, пощастило, що підхопили лише гепатит С, а не якийсь ВІЛ…

Знана адвокатка, яка спеціалізується й на медичному праві, відверто порадила, що такого роду справи – заздалегідь провальні.

Довести щось за нашим законодавством важко, і якщо чесно, то більшість експертів галузі – однокурсники чи друзі тих самих лікарів, тож, самі розумієте...

Звісно, заяву до прокуратури можна подати, 3-4 роки побути в судових тяжбах, але колишні клієнти, які дуже хотіли добитися справедливості, виснажені безперспективними процедурами Феміди, потім жаліли, що, можливо, краще було віддати витрачені кошти й сили власне на хвору дитину…

Заяву до міської прокуратури з проханням порушити справу за фактом інфікування дитини в такій-то клініці щодо відповідної станції переливання крові ми подали.

І навіть попросили особистого контролю прокурора міста, зважаючи на рік прав дитини в країні й на те, що така ситуація складає потенційну небезпеку для інших дітей Києва.

За кілька днів нам справно відповів заступник прокурора Гоголь: нашу заяву передають, згідно компетенції, Міністерству охорони здоров'я України, і там її мають перевірити та, у встановлений законом термін, повідомити про результат перевірки заявнику і прокуратурі.

По травні пройшов і червень, але ніхто нічого нізвідки не відповів.

Саме тоді журналістка ТСН Леся Харченко робила сюжет про заражену вірусним гепатитом у тому ж таки "Охматдиті" дитину з лейкемією, мати якої у відчаї затіяла акцію під мерією, щоб допомогли із грішми на лікування, бо продавати вже нічого, хіба що власні органи.

Журналістка ТСН запропонувала поділитися й своєю історією, так як вона трапилася у тій самій клініці. До двох дитячих історій дозбирали й кілька фахових коментарів. Керівник "Охматдиту" погоджувався, що, дійсно, такі прикрі факти є, але зараження відбувається не з їхньої вини – справа у недосконало перевіреній крові.

Представник станції переливання крові все заперечував: випадків таких заражень не зареєстровано, а системи тестування крові у них якісні. Ніхто зі "сторонніх" лікарів підтвердити на камеру, що заражають часто, бо вітчизняні діагностикуми слабенькі, тому й відправляють перевіряти своїх пацієнтів до приватних лабораторій, не захотів.

Коли йдеться про власну дитину, то хочеш, аби і препарати були якнайкращими, і фахівці, як то кажуть, вмотивованими. Виняток склала хіба що штучна вентиляція легенів у неонатальній реанімації ДКЛ №1 на Богатирській.

Тоді, після асфіксії під час пологів, самовіддані молоді лікарі вибороли нашому Панасикові шанс на життя, і на свій шостий день життя він задихав сам… І потім та донорська кров в "Охматдиті", за яку, сказали, нічого платити не потрібно.

Як вже пізніше пояснили лікарі, наразі в Україні немає альтернативного платного банку крові: занадто витратна справа.

Тому всі змушені користуватися "державною", яку перевіряють на вітчизняних тест-системах, з усіма наслідками цього держсервісу.

Говорити про це публічно не прийнято, попереджувати хворих про можливі ризики переливання – також. Тим більше, що й інструкції відповідної не існує. Як і інструкції про те, що певний час після переливання потрібно контролювати стан крові...

Бажаючи дізнатися, у кого конкретно держава придбала маркери для перевірки крові на гепатити, заглянула на веб-сайт державних закупівель. Відповідь знайшлася відразу.

Діагностикуми на гепатити, ВІЛ, сифіліс та інші інфекційні захворювання держава закуповує в АТЗТ Науково-виробнича компанія "Діапроф-Мед".

Ексклюзивний постачальник тест-ситем для держави "Діапроф-Мед" з'явився в 1991 році при Київському інституті епідеміології та інфекційних хвороб імени Громашевського АМН України, а як науково-виробнича компанія діє з 1996 року.

Має у своєму складі чисельний штат докторів наук і провідних вітчизняних фахівців, провадить безліч інноваційних проектів, володіє багатьма міжнародними сертифікатами.

"Батьківський" технопарк "Діапроф-Меду" очолює один відомий співаючий академік і держдіяч. Фірма давно і активно займається доброчинністю, як-от участь у програмах Фонду екс-першої леді "Україна – дітям".

Зрештою, і сама продукція "Діапроф-Меду" у міністерства сумнівів не викликає. І наврядчи так просто викличе.

Ну, по-перше, ще на початку минулого року ця компанія з готовністю відгукнулася на пропозицію держави, і, звернувшися до тодішнього міністра охорони здоров'я, "директор підприємства Олександр Шевчук повідомив, що готовий на 10% знизити відпускні ціни на тест-набори для діагностики ВІЛ/СНІДу, гепатитів, сифілісу й інших інфекційних хвороб, які закуповуються коштом держбюджету. За попередніми підрахунками, це дозволить заощадити близько двох мільйонів гривень бюджетних грошей".

По-друге, сам академік Семиноженко, котрий, якщо не зраджує пам'ять, був колись одним із зачинателів Партії регіонів, на своєму персональному сайті повідомляє, що компанія ця "бере активну участь у реалізації масштабних проектів по боротьбі з ВІЛ/СНІД, туберкульозом, малярією та іншими небезпечними хворобами".

А її участь у заходах щодо протидії SARS – "це не тільки визнання потенціалу українських фахівців, а й символ високого авторитету української науки у світі".

По-третє, НДІ епідеміології та інфекційних хвороб, структурні підрозділи якого – базові для реєструючих органів МОЗу, одночасно є юридичною особою-співзасновником "Діапроф-Меду".

Влітку з'явилася стаття завідувачки відділенням трансфузіології Інституту хірургії і трансплантології АМН України Лариси Вахненко, де вона нарікає на другий кінець тестової палиці.

Мовляв, мізерна кількість донорів зменшується ще й тому, що від донорства відлучаються ті, кому хибно ставлять діагноз ВІЛ, сифіліс чи якийсь із вірусних гепатитів.

Відсоток псевдопозитивних результатів складає біля 50%, зазначає фахівець із переливання крові, і пояснює, що причина такого рівня фальшивого діагностування – в якості вітчизняних тест-систем, які закуповує держава.

Навівши чимало промовистих прикладів, вказавши на системні проблеми служби переливання крові, доктор Вахненко зазначає: "Якщо ми справді хочемо змінити на краще ситуацію в країні з такими страшними інфекціями, як СНІД, гепатити, сифіліс тощо, необхідно терміново налагодити діагностику на європейському рівні з обов'язковим використанням тест-систем, які застосовуються в Європі, Америці, країнах Прибалтики.

Де взяти гроші?

Як відомо, Глобальний фонд (ГФ) боротьби зі СНІДом і туберкульозом, створений Генеральною асамблеєю ООН 2001 року, виділив МОЗ України два фінансових транші (0,481 і 6,071 мільйонів доларів) для боротьби зі СНІДом, у тому числі, на закупівлю антиретровірусних препаратів.

Загалом протягом 2000—2004 років, ГФ виділив Україні 92 мільйони доларів. Гроші, як з'ясувалося, завжди можна знайти. У нас немає найголовнішого — політичної волі та глобального мислення у плані реорганізації Служби крові України".

Ось уже шостий місяць, як ми із сином познайомилися з більшістю київських медлабораторій та фахівців-інфекціоністів. Нам пояснили, що якийсь відсоток ймовірності того, що вірус сам себе з'їсть, у нас є, бо кров тільки-но формується.

Якщо проявиться наша болячка, то, швидше за все, десь після підліткового віку. А так, до трьох років, у лікуванні більше протипоказань, аніж користі. Це якщо без страшилок.

Лікуватися ми пішли до одного некиївського фітотерапевта, але із гарною освітою і репутацією, успадкованими від батька і діда знаннями про цілющу силу трав та власними дітьми-медиками, яких він сам лікував від гепатиту В.

І тепер – з п'ятирічною внучкою, якій в пологовому будинку, попри те, що було відомо про наявний вірус в обох батьків, забули в перший день зробити щеплення від гепатиту В.

Це позбавило би дівчинку від небезпеки жити з важкою недугою, а так – дідові довелося взяти крихітку в пацієнтки від самого народження.

Лікаря з особистим досвідом професійних взаємин з гепатитом нам підсказали ті ж таки журналісти ТСН, за що ми їм відверто вдячні.

Так от, спливли і серпень з вереснем, а відповіді від МОЗу ми так і не дочекалися. Знайомий слідчий прокуратури, проглянувши листа зі своєї контори, зауважив, що на їхній відповіді стоїть маленька від руки написана буква "р".

Це означає, що заяву на контроль не поставили, а лише взяли до розгляду, і навіть те, що її хоча б тому "компетентному органу" надіслали – не факт: перевіряти ж ніхто не уповноважений.

Тобто, прокурори вмили руки. Заяв зі схожими претензіями у районних прокуратурах чимало, тому варто поскаржитися прокуророві повторно.

Запитання тільки – на кого? Безпосередньо на лікарів, як радять правники? Звичайно, їх притягнути до якоїсь відповідальності було би найлегше. От тільки чи стане від цього кращою якість перевірки донорської крові?

Лікарі є лише заручниками ситуації, які, хіба що, могли би перевищити службові повноваження і попередити, що процедура не є такою вже й безпечною…

На "Охматдит"? Зважаючи на його й без того непрості стосунки із власним міністерством? Не хотілося б допомагати останньому зайвим аргументом на користь неефективної роботи провідної дитячої клініки.

На саме МОЗ, тобто державу Україна? Грошей у неї й на медзасоби не вистачає, от навіть дешеві українські тест-системи доводиться випрошувати зі знижкою…

Більше, правда, схожою на десятину за мовчання… А щодо компанії-лідера вітчизняного ринку, то це десь на Заході можна судитися з виробниками медпродуктів, які користі твоєму здоров'ю не принесли…

Звичайно, важко уявити, що клініка "Охматдит" виявить професійну мужність і захистить від ненадійного тест-виробника своїх пацієнтів і власну ділову репутацію в суді. Чи публічно вимагатиме від держави забезпечити свою роботу якісно перевіреним донорським матеріалом.

Звичайно, не слід на таке сподіватися і від профільного НДІ, який і мав би боротися з вірусами та епідеміями в країні.

Звичайно, й очільники фірми-виробника наврядчи покаються добровільно: самі вони і члени їхніх сімей певно що не користуються власною продукцією. Дбати про своє здоров'я куди надійніше у клініках Німеччини, Австрії чи якоїсь Швейцарії.

Звичайно, не дуже віриться, що держава вчинить по-людськи і витратить кошти на якісні тест-системи крові, принаймні для дітей. Та й, звісно ж, легше піаритися на народжуваності в країні, призначаючи разову допомогу за дитину.

І куди простіше грати в соціальну справедливість, позбавляючи цієї ж допомоги сім'ї, чий офіційний спільний прибуток перевищує тисячу доларів на місяць.

А відтяти комусь із "дуже поважних персон" від отримуваних через держзакупівлі у їхніх підприємств прибутків хоч копійку, хто ж на таке посягне?

Напевне, спробувати перевірити на міцність рідне правосуддя печерського розливу можна.

Принаймні, якщо для колективного позову скликати мам інфікованих з переливанням дітей. Їх, на жаль, певне-таки, буде більше, ніж усіх разом взятих академіків, депутатів та екс-міністрів у складі компанії-держмонополістки.

І ще. Звернуся до адвокатів. Коли майбутній відповідач запропонує захищати його інтереси, не забувайте, будь ласка, що гонорару від справи на яку-небудь европейську клініку може й не вистачити, а жертвою такої держдопомоги може колись стати і Ваша дитина.

Роксолана Шкіль (Процьків), мама і журналістка, для УП.

P.S. Пропоную батькам, чиїх дітей спіткало переливання зі схожим до нашого результатом, для початку організувати спільні дії. Контактна адреса: [email protected]