Сибірський ясак і геополітика

У нещодавній газовій суперечці між Україною, Росією та Європою, був один момент, якому, на жаль, навряд чи судилося колись стати предметом дискусії. Йдеться, як не дивно, про саме походження блакитного палива.

З юридичного боку все бездоганно: газ російський. Але з історії ми знаємо, що території, де його добувають, не завжди відносилися до Москви.

Сибірське ханство було завойовано Московським царством наприкінці XVI століття. Після цього "служиві люди" стрімко просувалися далі на Схід – від сучасної Тюмені та Тобольска. В середині XVII століття Семен Дежньов вже дійшов до крайньої східної точки на Чукотці.

На цьому шляху, за допомогою зброї і нерідко із застосуванням практики "аманатства" (взяття у заручники найбільш впливових представників місцевих народів), встановлювалася система збирання "ясаку" – данини, а остяки, вогули, тунгуси, якути etc, приводилися під владу майбутньої імперії.

Подекуди ця влада приймалася і добровільно – через острах покарання, в розрахунку на захист від більш войовничих сусідів, або ж і в надії за допомогою козаків цих самих сусідів пограбувати.

Ясак у вигляді дорогоцінного хутра рікою тік до Москви, а звідти на Захід, поширюючи славу "русских соболей". Сьогодні ситуація повторюється, але вже з нафтою і газом.

У 2007 році "Газпром" добув понад 548 мільярдів кубометрів газу та майже 34 мільйони тон нафти. З них 510 мільярдів кубів газу та 32 мільйони тон нафти припадає на Уральський федеральний округ, до складу якого, у свою чергу, входять газоносні Ханти-Мансійській та Ямало-Ненецькій округи і Тюменська область.

Історія, як відомо, не знає умовного способу. Та все ж таки, якби державність сибірських татарів, хантів (остяків), мансі (вогулів) не було знищено в зародку Єрмаком та його послідовниками, чи не мав би сьогодні Західний Сибір зовсім інший вигляд?

Яким би був рівень життя цих народів, їхня чисельність? І ще був би газ в якості "енергетичної зброї"?

Не секрет, що через зіткнення з "цивілізацією" скорочується природнє середовище, в якому мешкають корінні народи. Хантів і мансі в ХМАО сьогодні загалом близько 20 тисяч чоловік, або менше 2% від населення округу.

Питання цивілізаційної місії Росії в Сибіру само по собі дискусійне. Достатньо сказати, що московський уряд навіть просив православних місіонерів стримувати свою проповідь, що б "платники податків", в бажанні уникнути навернення, не відкочували десь у важкодоступні терени. Тобто з самого початку інтереси наживи домінували над усіма іншими.

Місце, яке дає величезні багатства, та далекий край, у який можна засилати небезпечних в кримінальному та в політичному плані громадян, – ось образ Сибіру сформований у минулому, абсолютно колоніальний за своїм змістом. Цей образ мало змінився і сьогодні.

Та й сама російська влада щиро демонструє свій імперський темперамент у ситуації з газом.

Виходить, що природні ресурси, які у буквальному розумінні викачали в Сибіру, використовуються для шантажу України, яка була колонією у минулому, а певною мірою, залишається нею й досі.

Щонайменше, в розумінні російських лідерів. Зневажливо-поблажливий тон Володимира Путіна, його підлеглих та російських медіа в ті моменти, коли їм доводиться коментувати "українські справи", красномовно про це свідчить.

Хіба дбайливий господар став би втрачати прибутки через те що у Києві політики не можуть домовитися між собою і зривають переговори? Чи став би він розглядати паливо не як товар, а як засіб тиску на сусідів?

Так вчиняти можуть лише люди, що успадкували традицію привласнення багатств, і їх використання в інтересах глибоко централізованої державної машини.

Як завжди в подібних ситуаціях, постраждали й російські громадяни. Адже втрачений для бюджету через припинення транзиту до Європи мільярд доларів – це не жарт.

Сьогодні Росія взяла чіткий курс на відновлення колишнього впливу та політичної ваги у світі. І це зайвий аргумент на користь того, що б згадати слова Бісмарка: "Договір з Росією не вартий паперу, на якому він підписаний". Бо знайдеться привід порушити газові угоди, і енергетична зброя знову спливе, якщо в Україні буде "неправильний", з точки зору Москви, президент, уряд, або "неправильні" зовнішньополітичні партнери.

По-справжньому ситуація зміниться лише тоді, коли Росія деколонізується. Для цього необхідно, що б політичний центр у Москві повністю позбувся імперської спадщини. Фактично, це б означало перезапуск російської держави, що за нинішніх обставин важко уявити.

Але якщо цього не відбудеться, і Україна, і Європа, і інші сусіди Російсько Федерації й надалі потерпатимуть від конфліктів, які ініціюватиме політичний режим, одержимий манією власної величі.

А знаряддям у цих конфліктах будуть ресурси, здобуті на землях нині підкорених, але колись вільних народів.

Євген Булавка, для УП