Французький сором, або Як одесити продали Лувру підроблену корону скіфського царя

П'ятниця, 5 березня 2021, 05:30
Колаж: Андрій Калістратенко

У 1966 році одеський моряк Олександр Гун купив брошуру за 31 копійку і дізнався історію на мільйон. "Підроблені шедеври" – один із розділів цього видання вразив Гуна особливо: в кінці XIX століття ділок з Очакова та ювелір-самоучка з Одеси обдурили всю освічену Європу.

З 1896 по 1903 роки на почесному місці в Луврі стояла тіара скіфського царя Сайтаферна. Але цей нібито стародавній головний убір виявився виробом одеського гравера Ізраїля Рухомовського. Після розслідування, ініційованого владою Франції, тіару перемістили із зали античного в залу декоративного мистецтва – як одну з найвидатніших робіт сучасності.

Вийшовши на пенсію, одесит Олександр Гун занурився у вивчення історії, про яку 125 років тому писали провідні газети Європи. За спогадами самого Рухомовського, який став відомим завдяки скандалу, на його виробі французи створили цілу індустрію: випускали листівки, карикатури, брелоки з короною Сайтаферна і навіть чорнильниці в формі тіари.

"А что мне с того, кроме так называемого почета? – журився ювелір у своїх мемуарах. – Дельцы при каждой возможности искали гешефт, который можно сделать на моем имени. 

Однажды я простудился, тут же газеты сообщили, что я ужасно болен. Откуда-то мне прислали пузырек с лекарством. Оказалось, рекламы ради один провизор решил воспользоваться моей болезнью и просил меня сообщить о действенности лекарства. Он даже хотел назвать его "Тиарокол".

Архіви, бібліотеки і музеї Одеси, Мінська, Відня, Єрусалима, Москви, Петербурга. Листування з кореспондентами з Франції, Німеччини та США. Поїздка в Париж, знайомство з нащадками Рухомовського. Все це вилилося в книгу Олександра Гуна "Таємниця золотої тіари" про одну з найбільших містифікацій кінця XIX-початку XX століть.

Завдяки наполегливості Гуна, 22 квітня 2014 року в Одесі на фасаді будинку №6 по вулиці Осипова (колишньої Ремісничої) встановили меморіальну дошку. "Тут в 1896 р. ювелір і гравер Ізраїль Рухомовський створив всесвітньо відому "Золоту тіару скіфського царя Сайтаферна", – говорить вона.

Ще одна табличка з'явилася в Очакові на будинку, де жив торговець старожитностями Шепсель Гохман, який замовив тіару і через посередників продав її Лувру.

"Українська правда" публікує подробиці неймовірної історії, засновані на архівних документах, наданих редакції Олександром Гуном, і на переведених з івриту на російську письмових спогадах Ізраїля Рухомовського.

Шепсель, Лейба, Протоген

Сюжет про тіару Сайтаферна могли б вигадати голлівудські сценаристи, але життя виявилося найкращим драматургом. У співавторстві з чисто одеською підприємливістю воно показало світу яскравий зразок трагікомедії.

Ця історія починається в III столітті до нашої ери, в Ольвії – античній давньогрецькій колонії на правому березі Дніпро-Бузького лиману.

 
Залишки стародавньої Ольвії найкраще проглядаються з повітря
Фото: Ukrainer

Під час розкопок на початку XIX століття на території нинішньої Миколаївської області археологи знаходили багаті поховання. У 1822 році на місці Ольвії виявили плиту-колону з білого мармуру, що отримала назву "Декрет на честь Протогена".

Напис на знахідці, що зберігається зараз у Санкт-Петербурзі, розповідав, як ольвійський громадянин Протоген підніс скіфському царю Сайтаферну 900 золотих монет, щоб захистити місто від розорення.

 
В Ольвії жило до 15 тисяч людей
Фото: Ukrainer

Нижній шматок плити був відсутній. Що там зображено, залишалося загадкою. Цю прогалину заповнив верткий, досить освічений очаківець Шепсель Гохман, у якого, до того ж, не було проблем з уявою.

Шепсель і його брат Лейба торгували прадавніми артефактами і старовинними прикрасами. Справи йшли добре, вони відкрили в Одесі антикварну крамницю на Херсонській, 17 (нині – Пастера).

В їх вітрині сяяли намиста, перстені, діадеми і сережки. Деякі йшли на продаж як частина скарбу з Ольвії, але насправді такими не були.

 
Атестат, виданий Рухомовському владою Одеси, який дозволяв працювати офіційно

Дізнавшись про талановитого і маловідомого гравера Ізраїля Рухомовського, який  переїхав до Одеси з Мозиря, Шепсель Гохман у 1895 році реалізував те, про що через кілька років буде говорити вся Європа. Він замовив у Рухомовського тіару, яку підніс як продовження історії, описаної в "Декреті в честь Протогена": нібито заможний мешканець Ольвії разом із золотими монетами подарував Сайтаферну ще й корону.

Скіфська ярмулка

Рухомовський працював над тіарою сім місяців. Багато прийомів йому довелося опановувати з нуля, в хід йшли допотопні інструменти.

"Я работал днем, а по вечерам читал, затыкая уши, чтобы не слышать детские вопли", – згадує в мемуарах майстер.

 
Тіару Рухомовський зробив настільки майстерно, що ввів в оману провідних археологів
Всі Архівні ілюстрації надані А. Гуном

Шепсель забезпечив його книгами, німецькими каталогами про античне мистецтво, щоби підношення ольвійцев Сайтаферну виглядало достовірним.

За роботу людина з Очакова заплатила 1 800 золотих рублів. Тоді це була велика сума, особливо для Рухомовського, який з дружиною і сімома дітьми тулився в маленькій двокімнатній квартирі. І отримував на фабриці бляшаних виробів "Жако" тисячу рублів річної платні.

"Учитывая имеющиеся сбережения, у меня стало три тысячи, – значит, почти богат, – пише він в автобіографії. – Наши родственники пронюхали, что мы разбогатели, и засыпали письмами: кто просит денег на покупку коровы, кто – на строительство домика, а кто на приданое для невесты. 

Один шурин просит "мелочь": отложить денег, чтобы взять в аренду у помещика спиртзавод. Пошли даже слухи, что мы открыли магазин с бриллиантами!".

 
Крихітна точна копія тіари висотою до двох сантиметрів. Її Рухомовський зробив своїм дітям

Куполоподібний шолом-корону Ізраїль Рухомовський карбував з тонкої золотої пластини вагою 486 грам, яку дав йому Шепсель Гохман. Врешті, за словами самого ювеліра, "вийшла свого роду корона у формі високої гострої ярмулки".

Висота тіари 17,5 сантиметрів, діаметр – 18. На невеликій поверхні вмістився цілий всесвіт: сцени з "Іліади" й "Одіссеї", зображення тварин і рослин, Ольвії, побуту скіфів.

 
Останні десять років Олександр Гун вивчає історію тіари і життя Рухомовського

Напис між фризами, яку Рухомовському замовив Шепсель, говорить: "Сенат і народ Ольвії шанують великого і непереможного царя Сайтаферна". Слова були вибиті тим же шрифтом, що і розписи на справжніх плитах з "Декретом на честь Протогена".

У 1903 році, коли ім'я ювеліра через скандал пролунає на всю Європу, в Одесі вийде ілюстрований критико-біографічний нарис "Ізраїль Рухомовський і його роботи".

 
Довідник, присвячений творчості Рухомовського і його найкращим роботам

У передмові автор напише: 

"Правильного художественного образования Рухомовский нигде не получил, и является художником-самоучкой в полном смысле этого слова. 

Родители готовили его в раввины. Получив чисто еврейское воспитание, он хорошо изучил древнееврейский язык, литературу и Талмуд. Впрочем, особенной охоты к учению не чувствовал, а с раннего возраста стал проявлять сильнейшую страсть к искусству.

Произведения, подобные произведениям Рухомовского, могут быть созданы только общими силами скульптора, гравера, чеканщика и ювелира".

День дурнів

Навесні 1896 року в Париж з Відня прибув антиквар Антон Фогель і його компаньйон, маклер Шиманський. Рішучою ходою вони попрямували до Лувра, де, зовсім не червоніючи, запропонували купити золоту корону скіфського царя, нібито знайдену недалеко від Очакова.

Скільки отримала від угоди ця парочка, а скільки Шепсель Гохман, який дав їм тіару, історія замовчує. Загальна сума в 200 тисяч франків, яку вони запросили, була непосильною для дирекції музею. Такі гроші міг виділити французький парламент, який у ті дні пішов на канікули.

Допомогти Лувру погодилися паризькі меценати, але дали гроші за умови, що їх поверне уряд Франції.

 
На початку 20 століття в Європі випустили цілу серію листівок, присвячених афері з тіарою

Перед купівлею зібралася вчена рада, на якій більшість експертів визнали, що тіара Сайтаферна – справжній шедевр, якому понад дві тисячі років. Багато хто стверджував, що жоден з нині живих майстрів не здатен зробити такий майстерний виріб.

Як пише в своїй книзі дослідник Олександр Гун, Лувр був не першим місцем, куди Гохман намагався продати головний убір із золота. До цього він звертався до Віденського імператорського музею.

 
Олександр Гун готує доповнене видання книги "Таємниця золотої тіари"

У Відні теж збиралася комісія з найкращих археологів і мистецтвознавців, яка визнала тіару автентичною. Але грошей у австрійців не знайшлося. Тоді комівояжер з Одеси звернувся за допомогою до Антона Фогеля, який і поїхав до Парижа.

За якоюсь найлютішою з усіх можливих іронією долі, сенс котрої дійде до французів тільки за сім років, вперше на публіку Лувр виставив тіару 1 квітня, в День дурнів.

 
Всі європейські ЗМІ висміювали те, як одесити обдурили Лувр

Звістка про унікальну знахідку з Ольвії миттю докотилася до влади і вчених Російської імперії, які були у розпачі від того, що вона виявилася у Франції.

Сумніви в достовірності тіари стали звучати як у царській Росії, так і в демократичній Європі. Але голос скептиків був не надто переконливий, а тому забутий широкою громадськістю на багато років.

З 1896 по 1903 роки відвідувачі Лувра насолоджувалися "дивом античного мистецтва". Поки одного разу не вдарив грім.

Чия тіара?

У 1903 році художнику з Монмартра Елліні-Майянсу, який загримів до буцегарні за підробки картин, захотілося слави. Він розповів слідчим, що в його промислі немає нічого нового – сумнівних творів мистецтва повно, як у приватних колекціях, так і в Луврі.

"Взяти хоча б легендарну тіару це моє дітище", – цитувала його 20 березня 1903-го газета Le Matin.

Далі були й інші заяви. Колишній директор одеської фабрики "Жако", на якій працював гравером Рухомовський, заявив журналістам, що особисто бачив, як Ізраїль робив тіару. А Елліна-Майянс, виходить, звичайний шарлатан.

 
Ще одна типова карикатура, присвячена подіям 1903 року

Париж тут же відчув на собі наслідки інформаційної бомби. Поки ЗМІ навперебій задавалися питанням, чия насправді тіара, туристи повалили до Лувра. Всього за кілька днів березня музей відвідали 30 тисяч чоловік – всім хотілося побачити корону Сайтаферна, про яку трубили журналісти.

"История эта была для меня величайшим сюрпризом, – згадував потім Ізраїль Рухомовський. – С одной стороны меня радовало, что моя работа выставлена – подумать только! – в самом крупном музее мира. С другой, огорчало, что другие обогащаются за счет моего труда, а мне платят гроши".

 
Один із золотих виробів авторства Ізраїля Рухомовського

"Развернулась дискуссия между археологами всего мира. Многие не верили в возможность сделать такую вещь в наше время. Зачастили ко мне профессора, спрашивали, моя ли тиара. Я отвечал: пока своими глазами не увижу, не могу знать", – писав Рухомовський у мемуарах.

Майстер, відомий тільки у вузьких колах, вмить став знаменитим. Його брали в облогу репортери, а такі газети, як Le Matin і Le Figaro надсилали листи з проханням надати докази, що тіара його рук справа.

 
Афері, яку провернув Шепсель Гохман, міг би позаздрити Остап Бендер

Європейські редакції наввипередки намагалися роздобути ексклюзив, пропонуючи оплатити поїздку з Одеси в Париж. Але врешті до Рухомовського звернувся французький консул, який від імені свого уряду влаштував поїздку, взявши всі витрати на себе.

За домовленістю з консулом, подорож і перебування Рухомовського в Парижі були таємними. Але європейська преса з властивим їй завзяттям змогла пробратися і за цю завісу.

"Ось він!"

Поки розгорявся скандал, дирекція Лувра сховала корону Сайтаферна від очей публіки в запасники. Уряд створив комісію для розслідування, яке тривало близько двох місяців.

Очолював експертну групу відомий сходознавець Шарль Сімон Клермон-Ганно. В молодості він служив у французькому консульстві в Єрусалимі і відкрив там історичний камінь з давньоєврейськими письменами, який поповнив колекцію Лувра.

Коли Рухомовський прибув до Парижа, в готель його поселили під вигаданим прізвищем Бадер. Містом він пересувався в закритих фаетонах.

"Допити" одесита Шарль Сімон проводив у спеціальній, ізольованій кімнаті в Луврі.

 
Коробочка для карт І. Рухомовського з позолоченого срібла. Знаходиться в приватній колекції в Парижі

Під час інтерв'ю з Клермон-Ганно одеський ювелір показував свої креслення, розповідав у подробицях, як працював над тіарою, з яких книг черпав інформацію.

Сходознавець досить швидко переконався в тому, що Рухомовський не бреше. Але дирекція Лувру і представники уряду до останнього не хотіли визнавати, що їх жорстоко обдурили. Змирилися тільки тоді, коли дипломатичною поштою в Париж з Одеси доставили скромні інструменти майстра. З їхньою допомогою він зміг відтворити деякі елементи тіари.

 
Виріб Рухомовського. Зірка Давида і птах у гнізді. Золото і бірюза

Довго перебувати інкогніто в столиці Франції одеситу не вдалося.

"Они пронюхали, что я исчез из Одессы и начали искать меня в Париже, – згадував Рухомовський. – Вообще найти человека в Париже не легче, чем иголку в стогу сена. Но ведь печать имеет свои, специфические приемы розыска. Как собаки, они нюхают носами воздух.

Журналисты наконец нащупали меня. Обнаружили у ресторана, где я кушал. И тут начался шум, писанина с враньем. Как будто все затеяли соревнование, кто больше умеет врать".

"Фантазия разыгралась до бесконечности, – відзначав ювелір особливості роботи репортерів. – Низенький, толстый, с длинным носом или, наоборот, высокий, худой, курносый. 

Один пишет и клянется всеми святыми, что лично видел меня в ресторане, когда я с прекрасным аппетитом ел мясо с салатом и в сметане (пусть он будет так жив, как я это ел!). Он, бедненький, не знал, что еврей не кушает мясное с молочным вместе".

 
Скандал з тіарою дав відмінний матеріал для карикатуристів

Надокучлива слава стала швидко набридати ювеліру.

"Многие высокопоставленные дамы просили автограф. На улицах люди часто подходили, снимали шляпы. Где бы я ни стоял, куда бы ни приходил, всюду указывали на меня: "Вот он!". 

Репортеры шли следом и делали записи в блокнотах. Мне в гостиницу приносили газеты, чтобы я знал – весь мир обо мне говорит", – розповідав Рухомовський.

Sotheby's, Япончик і скелет з саркофагом

Серед причин популярності, яка захлеснула Ізраїля Рухомовського, неймовірного таланту і працьовитості було точно не менше, ніж випадку.

Він народився в Мозирі в 1860 році. Від кар'єри релігійної, до якої підштовхували батьки, врятувало читання.

 
Батьки Ізраїля Рухомовського

"До 14-15 лет я был набожным, как все еврейские дети, и думал, что вся мудрость содержится в Талмуде, писав він у мемуарах. – Но я глотал книги, как вкусные пирожки. Чем больше книг, тем дальше отходил от набожности. 

Я стремился понять окружающий мир. Что ни год – новые книги. Пейсы и полы пиджака становились все короче".

Свій шлях геніального ювеліра Ізраїль починав з гравюр і карбування. Набивав руку в Мозирі та на Подолі, в Києві, куди їздив працювати і пізніше отримував звідти замовлення.

 
Чашка, зроблена Рухомовським. Належить Беньяміну Талмону з Ізраїлю

В Одесу перебрався після масштабної пожежі 1892 року, яка майже повністю знищила його рідний Мозир.

"Одесса славится как город бездельников, где царствует ад. Но я уже тогда весьма не страшился ада", – згадував він обставини свого вимушеного переїзду.

Щоби прогодувати сім'ю, Рухомовський працював по 8-9 годин щодня, удосконалював свої вміння і переважно бідував.

Хоча тіара і зробила його знаменитим, особливо Рухомовський пишався іншою своєю роботою – "Саркофагом зі скелетом", на яку він витратив 9 років і за яку отримав золоту медаль на виставці художників у Парижі.

 
Легендарний скелет і саркофаг. Колекція Джека і Ніни Хардофф, Флоріда

У критико-біографічному нарисі "Ізраїль Рухомовський і його роботи" 1903 року опис цього ювелірного шедевру займає одинадцять сторінок. При тому, що саркофаг має всього десять сантиметрів у довжину, три з половиною завширшки і чотири в висоту.

Вся поверхня коробочки зі скелетом покрита алегоричними сюжетами, панорамами і картинами різних етапів життя, від народження до смерті. На маленькому просторі майстер умістив понад півсотні одних тільки людських фігур, з найменшими відтінками виразів обличчя.

Роботу над точною копією скелета з рухомими кінцівками Рухомовський почав ще в Мозирі.

 
Композиція "Хода смерті" на невеликій кришці саркофага

"Скелет золотий: не більше пальця величиною і складається з 167 окремих частин. Описати це чудо техніки, пекельного терпіння і мистецтва немає ніякої можливості", – захоплювалися критики.

Сам ювелір згадував: "Преподаватели Одесской художественной школы пришли осмотреть мою работу. Один сказал мне: "Жаль, что все это сделал в траурных тонах. Богачи боятся смерти и такой вещи не купят. Для них надо изобразить голую женщину – это им больше понравится".

У 2013 році "Скелет з саркофагом", який за легендою належав знаменитому одеському нальотчику Мішці Япончику, продали на аукціоні Sotheby's в Нью-Йорку за 365 тисяч доларів.

Син Сіону

Слава, якої удостоївся Рухомовський в 1903-му, голову ювеліра не запаморочила. Він повернувся в Одесу і, незважаючи на пропозиції роботи в Парижі, переїжджати не хотів.

 "В Одессе началась новая серия с репортерами, враньем в газетах, со всякими выдумками и небылицами", – писав він.

 
Рухомовський з сім'єю в 1900 році, за п'ять років до переїзду в Париж

Рішення виїхати з сім'єю в Париж Рухомовський все ж прийняв. Восени 1905 року, коли жахнувся єврейських погромів, що прокотилися містом. Йому було чого побоюватися –  довгі роки ювелір був активним учасником сіоністського руху, вступив в товариство "Бней Ціон" ("Сини Сіону").

 
Ізраїль Рухомовський зі своєю дружиною

Як згадує Рухомовський, він виготовляв сіоністські жетони для членів товариства. На золото, срібло і інший матеріал витратив 1 500 рублів – половину своїх заощаджень.

"Каждый серебряный жетон стоил до 20 копеек, а продавали за 60, – розповідав він потім в Парижі. – Так что чистый доход в пользу сионизма должен был составить 40 копеек. 

У меня взяли жетоны для распространения. Прошел месяц, два, пять. Редко кто возвращал мне деньги. Нечистоплотные распространители без угрызений совести прикарманивали деньги". 

З переїздом у Париж життя поступово налагодилося. З'явилися такі впливові замовники, як Ротшильди.

 
У Парижі Ізраїль Рухомовський обзавівся зв'язками і став ближче до світського життя

Драматичний нерв життя Ізраїля Рухомовського іронічно та влучно сформулювала петербурзька газета "Новое время" ще за його життя:

"О нем говорит весь Париж. Печатают портреты, зовут в компаньоны известные купцы. Его произведения принимают в "Салон", его провозглашают чуть ли не современным Бенвенуто Челлини!

Это сказка из "Тысячи и одной ночи". Но мораль ее так не моральна, что может привести в уныние кого угодно. Пока человек честно и с любовью трудился, на него никто не обращал внимания. А сделал подделку, и земные блага посыпались на него, как из рога изобилия"

 
А. Гун на могилі Рухомовського і його дружини під Парижем. Надгробок зроблено за кресленнями самого ювеліра

Ювеліра, який пішов з життя в 1936-му, поховали в передмісті Парижа, на цвинтарі Баньо. Рядки, які він залишить за вісім років до цього в своїх мемуарах, цілком годяться в якості епітафії на його могилі:

"Когда придет Мессия и все мертвые воскреснут, а среди них и Сайтаферн, тогда наденут ему на голову тиару, и он, наверное, скажет мне "спасибо".

Євген Руденко, УП

Архівні фото надані Олександром Гуном

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Євген Руденко, журналіст УП
Правда – це не завжди наші з вами переконання, якими б порядним та шляхетними вони не були. Щоб знайти правду, треба вміти чути не тільки себе, а й інших. В пошуках правди журналісти УП виходять за межі затишних столичних офісів , сторінок соцмереж та власного світогляду. Ми багато їздимо країною, щоб відповісти на питання: "Яка вона, справжня Україна? Чого ми прагнемо та що робимо не так?". Підтримуйте Клуб УП, якщо вважаєте, що це важливо.


powered by lun.ua
Головне на Українській правді