Західна цивілізація. Західний світ. Західні цінності.
Ці поняття надихали прогресивну українську громадськість упродовж десятиліть. Про них згадували під час Помаранчевої революції та під час Євромайдану, в розпал гібридного протистояння з РФ та на початку повномасштабної війни. Щоразу вони дарували нам надію на краще майбутнє. Проте в лютому 2025 року ця багаторічна риторика фактично втратила актуальність.
Говорити про "Захід" чи про "колективний Захід" як про єдиний ціннісний простір більше не випадає. Колишнього умовного "Заходу", який об'єднував Байдена, Макрона, Шольца й Бориса Джонсона, більше немає.
Тепер є Америка Трампа та Маска, яка з азартом руйнує звичну систему цінностей. А є розгублена Європа, яка намагається зберегти вірність цим цінностям, але поки що не виглядає достатньо сильною, щоб їх захистити.
Тим більше, що трампізм знаходить прихильників і на європейському континенті: від Орбана та Фіцо до Alternative für Deutschland.
За останній місяць нова адміністрація США досягла успіху не так у просуванні власних цінностей – чи то йдеться про економічний протекціонізм, чи про культурний консерватизм, – як у дискредитації, знеціненні та руйнуванні чужих.
Ґрунтовно дискредитовано поняття "глобалізація": багаторічний лідер глобального світу сам відмовляється від цієї ролі і починає бити горщики з учорашніми партнерами. Серйозно підірвано віру в "міжнародне право": Америка озвучує територіальні претензії до інших країн; заграє з ініціаторами кривавої загарбницької війни та намагається перекласти провину на жертв агресії.
Досить швидко знецінюється й поняття "демократія": коли Вашингтон педалює тему українських виборів, ним надто явно керує ворожість до Зеленського та прагнення порозумітися з Путіним, а не турбота про високі демократичні стандарти.
Звісно, ще рано говорити про те, що "старий Захід" не встоїть під тиском Дональда Трампа та його прихильників у США та Європі. Проте на наших очах вже вимальовуються можливі контури дивного нового трампістського світу.
Світу, де немає навіть натяку на глобальні правила та глобальну безпеку. Де право сили повністю замінює чинність права. Де егоїзм, цинізм та несправедливість навіть не намагаються якось маскувати. Де не може бути спільного ціннісного простору – а можливі лише ситуативні союзи за інтересами. Де колишні цивілізаційні маяки та моральні камертони розсипаються, наче карткові будиночки.
Очевидно, що трампізм став випробуванням для всієї планети й особливо для України, що воює. Але якщо копнути трохи глибше, то з'ясується, що різні верстви українського суспільства переживають це випробування по-різному.
Головними потерпілими від дій Трампа та Ко стають ті з нас, хто звик апелювати до авторитету колективного Заходу та розглядати його як ціннісний орієнтир. Ті, хто багато років закликав співгромадян рівнятись на розвинені західні країни. Ті, хто відстоював ліберальні ідеали, захищав демократичні чесноти, прагнув верховенства права або боровся за ґендерну рівність, спираючись на те, що саме так заведено в цивілізованому західному світі.
Вже зараз цим бідолахам доведеться скоригувати свою риторику, поступово замінивши "західні цінності" на "європейські цінності". А якщо під натиском трампістів Євросоюз теж дасть тріщину, то для збереження звичного прогресивного порядку денного потрібно буде шукати якісь нові аргументи. І не факт, що їх буде знайдено.
Однак для більшості населення ломка старої ціннісної системи не така болісна: адже більшість людей не має власних цінностей і переконань. У них є прагнення не відхилятися від норми та готовність підлаштовуватися під будь-яку нову норму.
Усі виступають за демократію – і ви виступаєте за демократію. Усі голосують за Порошенка 2014-го чи Зеленського 2019-го – і ви теж ставите галочки навпроти їхніх прізвищ. Усі слухають російську попсу – і ви її слухаєте. Усі переходять на українську – і ви теж українізуєтесь. Усі вірять у швидкий вихід ЗСУ на межі 1991 року – і ви в це вірите. Усі починають розмірковувати про мирні переговори з РФ – і ви намагаєтеся не відставати від інших…
Для мільйонів наших співвітчизників конформізм був і залишається стандартною поведінковою моделлю. Тому багато українців, які ще вчора підтримували демократію, вільний ринок чи боротьбу за ґендерну рівність, можуть легко перевтілитися в поборників сексизму, прибічників протекціонізму чи критиків гнилої демократичної системи.
Водночас для певного прошарку українського суспільства Трамп та трампізм – це потенційне вікно можливостей. Таке саме вікно можливостей, яким стала повномасштабна російська агресія проти України: коли ідеї, які виглядали надмірно радикальними та маргінальними до 24.02.2022, швидко стали новим мейнстримом.
Дискредитація глобалізації – це шанс побудувати самобутню Україну на власний смак. Ерозія колективного Заходу – це можливість просувати власний ідейний порядок денний, незважаючи на закордонних авторитетів. А знецінювання нинішніх західних цінностей дарує надію, що від України більше не вимагатимуть відповідності цим цінностям.
Багатьох пасіонарних українців пригнічує проросійська риторика Дональда Трампа: але не його антиглобалізм чи антилібералізм.
Ще до того, як американський президент зайнявся відвертим шантажем України, він встиг зірвати овації у наших соцмережах, розгромивши USAID та поставивши в скрутне становище прозахідних "грантоїдів".
А когось із нас порадував і демарш віцепрезидента Венса в Мюнхені. Мовляв, залишившись без багаторічного американського захисту, Європа нарешті схаменеться, відмовиться від гнилого гуманізму та ліберальної м'якотілості, замінить гей-паради військовими парадами і не набридатиме Україні своїми марними рекомендаціями.
Ми не знаємо, наскільки Трамп і Ко досягнуть успіху в руйнуванні старого світопорядку. Ми не знаємо, чи Україна витримає цю історичну бурю. Але якщо світ трампізму таки переможе, а українці зуміють до нього адаптуватись, то наша держава буде мало схожою на ту ідеальну Україну майбутнього, яку в 2004–2024 роках бачили частиною єдиної західної цивілізації.
У світі без спільного ціннісного простору в Києва навряд чи будуть стимули будувати зразкову демократію, домагатися верховенства права або піклуватися про особисті свободи громадян: ніхто за кордоном не оцінить цих зусиль.
У світі, де залишаться лише ситуативні союзи за інтересами, Київ зможе похвалитися небагатьма козирями. І головним із них стане армія, яка має реальний досвід великої війни. Саме цей козир доведеться продавати на зовнішньому ринку, позиціонуючи Україну як східноєвропейську Спарту, як мілітаризовану країну-фортецю. І що більше буде затребувана така країна в дивному новому світі, то вища ймовірність, що майбутні партнери України заплющать очі на наші недоліки.
Теоретично в епоху Трампа та трампізму в нас з'явиться більше шансів виступити в іпостасі "свого сучого сина". Відіграти приблизно таку ж історичну роль, яку в 1950-х та 1960-х виконували Південна Корея, Тайвань або латиноамериканські держави, які протистояли комуністичній загрозі. Стати країною, від якої чекають не суворої відповідності демократичним стандартам і не дотримання прав людини, а лишень утилітарної користі.
Ось тільки для початку Україні доведеться довести потенційним партнерам власну корисність, незамінність і цінність. А 28 лютого 2025 року мільйони українців побачили, що у світі Трампів, Масків та Венсів це завдання може виявитися майже нерозв'язним.
Михайло Дубинянський