20 лютого 2014 року стало поворотним моментом в українській історії. Хоч як це пафосно звучить. Того дня міліціонери в центрі Києва, намагаючись зупинити протести, розстріляли 48 людей і поранили ще 90.
Втім, з тим самим успіхом влада могла гасити пожежу бензином. Монолітна більшість Партії регіонів та комуністів у Верховній Раді дала тріщину. Парламент, попри всі намагання росіян, зберіг керованість країною. А Віктор Янукович, який мав очолити з'їзд сепаратистів у Харкові, втік до Росії. Де час від часу дає пресконференції, на яких розповідає про "гасударственний пєрєворот".
Разом із Януковичем тікала і частина "Беркуту". Зокрема – "Чорна рота", відповідальна за масові розстріли на Інститутській. Текст про те, як склалася доля частини з них, можна почитати тут. А в цьому матеріалі ми вирішили нагадати, звідки взявся "Беркут", чим відомі ці спецпризначенці, і як саме їх залучали до протидії Революції гідності.
Охорона громадського порядку: кийки, сльозогінний газ, побиті протестувальники
Після здобуття незалежності Україні потрібні були власні спеціальні підрозділи міліції – на заміну радянському ОМОНу. Тож 1992-го створили спеціальний підрозділ "Беркут", який від початку мав займатися боротьбою з криміналітетом і підпорядковувався регіональним Управлінням по боротьбі з організованою злочинністю.
Але, як це часом буває, виявилося, що беркутівці дублювали функції іншого спецпідрозділу міліції – "Сокіл". Тож згодом їх перепідпорядкували Управлінням громадської безпеки, а сфера повноважень спецпризначенців дещо змінилася: тепер вони мали займатися охороною громадського порядку, масових заходів та підтримувати силові міліцейські операції.
За цими сухими і, здавалося б, важливими словами часто ховалися придушення протестів, мітингів і демонстрацій. А український футбольний фанатський рух може розповісти не один десяток історій про роботу беркутівців на стадіонах.
Певно, одним із показових випадків можна вважати побиття фанатів на НСК "Олімпійський" у 2007-му, під час матчу між "Динамо" і "Шахтарем". Тоді 50 спецпризначенців впродовж 15 хвилин "наводили порядок" у секторі "Динамо", де глядачі запалили фаєри і димові шашки. Результатом стали 22 затриманих уболівальники, серед яких були неповнолітні.
Також можна пригадати побиття фанатів у Житомирі на матчі "Динамо" – "Полісся". Того разу під кийки міліціонерів потрапили понад 100 вболівальників.
Серед інших відомих операцій можна пригадати стрілянину під час протестів кримських татар неподалік Судака в 1995-му (загинуло двоє людей), та бійку в Софії Київській того ж року під час похорону патріарха Володимира.
У 1998-му "беркутівці" використали кийки та сльозогінний газ, щоб розігнати протест шахтарів у Луганську на День Незалежності.
Пізніше було побиття учасників протестів "Україна без Кучми", захист Кучми і його адміністрації під час Помаранчевої революції.
Згодом "Беркут" використовували для боротьби з невдоволеними режимом Януковича: тут можна згадати розгін податкового і мовного Майданів, розгін учасників Врадіївської ходи, загалом побиття протестувальників.
Загальна чисельність цього спецпідрозділу в різні роки коливалася від 4 до 6 тисяч. Розквартировані вони були в різних областях України ротами й полками. Київський полк, до слова, був одним із найбільших: мав одну транспортну роту і п'ять бойових. А серед його бійців були не лише стрільці та снайпери, але й водолази, підривники, сапери та водії БТРів.
Власне, нас цікавить саме Київський полк. Точніше, його спеціальна рота, яка брала основну участь у масових розстрілах на Інститутській 20 лютого 2014-го. Втім, свою роботу проти протестувальників вони почали значно раніше.
Студентський Майдан і викрадення людей
30 листопада 2013 року, Майдан Незалежності. Ніч. З центральної площі Києва вивозять звукову апаратуру, виникають локальні сутички з міліцією, однак ситуація виглядає відносно спокійною. А загальний настрій на центральній площі столиці доволі песимістичний: від багатотисячних мітингів лишається кілька сотень людей, які збиваються купи біля монумента Незалежності. Здається, ще кілька днів, і протести зійдуть нанівець.
Втім, дехто з влади Януковича, а можливо і сам Янукович, чекати не хочуть. Заступник секретаря РНБО Володимир Сівкович разом із керівництвом міліції та Києва планує завершити все вже цієї ночі: до Майдану стягують внутрішні війська та бійців "Беркуту". Останніх тут, до слова, 180 людей. Серед них і Дмитро Садовник зі своїми підлеглими зі спецроти київського полку. Вони шикуються вздовж вулиці Інститутської і чекають наказів.
Читати детальніше про Сівковича, його роль у протидії протестам, а також зв'язок із ФСБ: Так починалася війна. Як ФСБ підривала довіру до Євромайдану і готувала вторгнення російської армії
Приблизно о 4:07 командир київського полку "Беркуту" Сергій Кусюк віддає команду на зачистку. Садовник передає цей наказ підлеглим зі спецроти. Його міліціонери разом із іншими вриваються на Майдан, оточують протестувальників і починають їх нещадно бити руками, ногами і кийками.
За 15 хвилин спецпризначенці зачищають центр Києва від кількох сотень протестувальників. Але їм цього мало: беркутівці переслідують людей на прилеглих вулицях. Результат – понад 50 побитих до різного ступеню тяжкості людей. Серед них і 19-річний Устим Голоднюк: у нього садна по всьому тілу. Щоправда, це не зупиняє хлопця від участі в протестах.
Наступного дня, 1 грудня, на протест у Києві виходять, за різними оцінками, від кількох сотень тисяч до мільйона людей.
Січень 2014-го. Протести набирають обертів. Майданівці намагаються дійти з протестом до Верховної Ради, однак на вулиці Грушевського, біля стадіону "Динамо" їх блокують внутрішні війська, за спинами яких стоїть "Беркут". Влада Януковича все ще намагається задушити протест. І не придумує нічого кращого, ніж видати спецпризначенців на підсилення тітушкам.
Зранку 20 січня протестувальник Сергій Загвоскін підіймався Інститутською. Чоловік провів ніч на Майдані й вирішив прогулятися до метро Арсенальна. Проте на перехресті з Банковою його зупинили 20 спортсменів. Щойно його скрутили, тітушки зателефонували своїм керівникам, а ті своєю чергою командиру київського полку "Беркуту" Кусюку. Він відправив за протестувальником Volkswagen Transporter із бійцями спецроти "Беркуту". Зрештою спецпризначенці заламали Загвоскіну руки і посадили його в бус.
Тим часом зі станції метро Арсенальна в бік Парку Слави йдуть ще троє мітингувальників: Юхим Дишкант, Дмитро Москалець та Артур Ковальчук. Біля готелю "Салют" їх помічає десяток тітушок. Чоловіків хапають і тягнуть вглиб Парку Слави. Телефонують Кусюку. Той відправляє по майданівців Transporter, у якому вже сидять згадані вище бійці спецроти київського "Беркуту" і Загвоскін.
Фактично учасників протестів викрадають: вони не можуть повідомити ані друзям, ані рідним, де вони і що з ними відбувається. Поки чотирьох майданівців возять Києвом, беркутівці всіляко їм погрожують, зокрема й убивством. Протестувальники сприймають ситуацію серйозно. Особливо в момент, коли міліціонери наставляють на них зброю.
Врешті бус зупиняється біля Деснянського райвідділку міліції на Троєщині. Там на викрадених складають протоколи, звинувативши їх у масових заворушеннях. Із доказовою базою проблем немає: бійці спецроти "Беркуту" на ходу вигадують, як саме четверо викрадених людей намагалися повалити конституційний лад із Януковичем на чолі.
"Мирний план" Януковича і масові розстріли
18 лютого 2014-го. Протести сягають кульмінації. Верховна Рада має голосувати повернення до Конституції 2004 року: тобто до парламентсько-президентської республіки. Підтримати голосування приходить і Майдан. Втім, Янукович до цього готовий: урядовий квартал заблокований внутрішніми військами, за їхніми спинами беркутівці й тітушки чекають свого часу.
Протестувальники не можуть і близько підійти до парламенту. А десь об 11 ранку в хід іде "Беркут", який серед іншого використовує і російську "гуманітарну допомогу": світлошумові гранати і гранати зі сльозогінним газом, які потужніші за українські. Протестувальників нещадно б'ють, десятки людей отримують каліцтва, зокрема через вибухи російських гранат.
Поки міліція калічить людей, з Януковичем зустрічається один із лідерів опозиції – Олександр Турчинов. Янукович на нього кричить, обіцяє усіх розстріляти і загалом погрожує, що сухим із води ніхто не вийде. Турчинов пропонує компроміс: майданівці вертаються на центральну площу Києва, "Беркут" перестає стріляти й убивати людей. Янукович сідає в крісло і зрештою погоджується.
Тим часом керівник київського полку "Беркуту" Сергій Кусюк охороняє Верховну Раду. О 16:00 він віддає Дмитру Садовнику наказ: відібрати перевірених міліціонерів, роздати їм вогнепальну зброю та їхати в урядовий квартал.
Приблизно о 18:00 Садовник приїжджає на проспект Червонозоряний, 152 (нині Лобановського), де базується київський полк "Беркуту". Він обирає 26 бійців, вони отримують рушниці Форт-500, АКМС, пістолети ПМ та Форт-12, бойові набої і їдуть до Верховної Ради. Чекати. Це і є "Чорна рота". 19 лютого їх передислоковують на Інститутську. Там вони сидять до 20 лютого.
Після невдалої "антитерористичної операції" міліціонери не зупиняються: Майдан поки не штрумують, однак мітингувальників закидають світлошумовими і газовими гранатами, поливають їх з водометів. З Майдану по міліціонерах починають стріляти, вбиваючи щонайменше двох. Імовірно, це група, до якої входить Іван Бубенчик.
Керівництво міліції вирішує іти до кінця: Кусюк отримує наказ застосувати зброю і передає його командирам підрозділів. О 8:50 ще один керівник полку київського "Беркуту", Олег Янішевський, координує відступ міліціонерів з Майдану. Серед інших поруч із ним міліціонери-спецпризначенці з Криму. За ними ідуть беззбройні протестувальники. По них відкривають вогонь.
"Чорна рота" висувається до Жовтневого палацу і стріляє з автоматів та Фортів по натовпу. До 9:15 бійці спецроти київського "Беркуту" доходять до оглядового майданчика біля Жовтневого. В цей момент по них стріляють і вбивають Миколу Симисюка, поранення отримує Роман Панченко.
Далі до "Чорної роти" доєднується Садовник. І вже разом зі своїм командиром вони відступають вглиб Інститутської, до сніжної барикади. При цьому міліціонери і гадки не мають припиняти розстріл натовпу. Станом на 9:20 "Чорна рота", ймовірно, убила 26 людей.
О 9:30 "беркутівці" закріплюються за бетонною барикадою, біля клубу Кабінету міністрів, звідки продовжують стріляти по майданівцях. Орієнтовно о 9:54 вони стріляють у бік готелю "Україна". Там, за бетонним парапетом банку "Аркада" майданівці намагаються забрати своїх поранених.
В одній з евакуаційних груп хлопець у синій касці – Устим Голоднюк. Його убивають пострілом у голову. Наступний убитий – наймолодший майданівець, Роман Гурик.
Постріли замовкають лише приблизно о 17:00. До цього часу на Інститутській загинуло 48 людей.
Читайте також: "Пафос трохи підбішує". Герой Майдану Гурик очима рідних і друзів
Докази, ліквідація "Беркуту" й довгий суд
Вдень 21 лютого, виконуючи рішення Верховної Ради, зведена "Чорна рота" зі своїми командирами вертається в пункт дислокації, на проспект Червонозоряний.
Кусюк і Садовник забирають у своїх підлеглих зброю: 24 АКМС, 3 Форти-500, 1 СГД та 1 Форт-12. Далі її вивозять у невідомому напрямку, ріжуть на частини, спилюють номери і топлять біля острова Жуків, що на річці Віта. Весь процес займає приблизно 3 дні.
Паралельно Кусюк віддає наказ зібрати всю службову документацію в холі одного з приміщень на Червонозоряному. Загалом майже 250 різних журналів: там була інформація про зброю та бійців полку. Папери також зникають у невідомому напрямку.
Після того, як Кусюк із Садовником знищують частину доказів, настає час зникнути і спецпризначенцям: як розповіли УП співрозмовники в правоохоронних органах, їх вивезли просто з пункту дислокації на Червонозоряному спочатку до Кривого Рогу, а звідти – до Криму, де вже почалася російська окупація.
25 лютого 2014-го виконувач обов'язків міністра внутрішніх справ Арсен Аваков підписує наказ про ліквідацію "Беркуту". Того ж 2014-го за підозрою в масових розстрілах затримають Садовника, а також Павла Аброськіна та Сергія Зінченка.
Проте восени 2014-го суддя Світлана Волкова відпускає Садовника під домашній арешт. Командир спецроти користується можливістю і тікає до Криму.
Натомість 2015-го затримують ще трьох колишніх "беркутівців": Олега Янішевського, Олександра Маринченка та Сергія Тамтуру.
П'ятьох спецпризначенців судили за звинуваченням у вбивстві 48-ми і пораненні 90-та протестувальників і майже дійшли до вироку. Однак тут втрутилися росіяни: вони вимагали віддати беркутівців на окуповані ними території, або ж так звані ДНР та ЛНР. Інакше вони погрожували зірвати обмін і не віддавати українців, яких тримали в цих квазіреспубліках роками.
Святошинський районний суд, який розглядав справу, відмовився відпускати обвинувачених. На допомогу прийшла Київська апеляція: всім беркутівцям змінили запобіжні заходи, і 29 грудня вони поїхали на окупований Донбас. Звідти повернулися лише двоє: Маринченко і Тамтура.
Читайте також: "Вісім років у моїй квартирі лунали постріли". Історія одного з головних судових процесів країни
Вже після початку повномасштабного вторгнення, 18 жовтня 2023 року, у Святошинському суді оголосили вирок за розстріли на Інститутській.
Янішевський отримав довічне, Зінченко і Аброськін – по 15 років. Всі троє – заочно. Маринченко отримав 5 років, однак встиг відсидіти їх у СІЗО, тож він вийшов на свободу. Тамтуру за всіма статтями виправдали, оскільки суд не знайшов підтверджень, що той стріляв по протестувальниках чи якось був причетний до їхніх убивств і поранень.
Інші ж беркутівці зі зведеної "Чорної роти" втекли до Росії і отримали там громадянство. Прочитати про долю частини з них можна за цим посиланням.
Стас Козлюк, для УП