Наступного тижня виповниться чотири роки з дня повномасштабного вторгнення РФ до України. За своєю тривалістю велика російсько-українська війна впритул наблизиться до Першої світової. Але за рівнем впливу на долі планети вона вже давно зрівнялася з найбільшими війнами ХХ століття.
Чотири роки тому ще вдавалося вдавати, ніби гібридна агресія Москви проти Києва – це периферійний конфлікт, який не загрожує глобальному світоустрою.
А після 24.02.2022 подальше заривання голови в пісок виявилося неможливим. Наймасштабніша війна в Європі з 1945 року стала надто сильним ударом по міжнародному праву, глобалізації, гуманістичним і ліберальним ідеалам. Старий світовий порядок затріщав по швах.
Після повернення Дональда Трампа до Білого дому ця тенденція різко посилилася і прискорилася. І тепер автори Мюнхенської доповіді з безпеки пишуть про "процес руйнування" та констатують, що Україна стала "однією з перших жертв" світопорядку нового типу.
Отже, земна куля все виразніше перетворюється на джунглі, де сильні вільно пожирають слабких.
Однак brave new world 2020-х років – це не лише час великих хижаків. Це ще час стерв'ятників, що злітаються на труп колишнього світового порядку. Політиків, громадських діячів, активістів, пропагандистів, які виявились зацікавленими в загибелі старого світу – глобалізованого та ліберального.
Колись вони губилися в маргінесі без шансів звідти вибратися. Їхні радикальні ідеї майже ніхто не сприймав серйозно. До них ставилися як до міських божевільних. Тепер вони беруть реванш за приниження недавнього минулого. Впиваються власним тріумфом. І піднімають голову не лише в епіцентрі російсько-української війни, а й практично повсюдно.
Чужі біди, страждання, кров та сльози стають для стерв'ятника довгоочікуваною їжею. Він отримує можливість самоствердитись, звести рахунки з давніми опонентами та популяризувати власний ідеологічний порядок.
Звичайний тверезомислячий спостерігач констатує руйнування звичного світу, але не відчуває якихось позитивних емоцій із цього приводу. Приймає нинішній поворот історії як неминучість, але не радіє йому.
А стерв'ятник коментує ті ж історичні процеси з неприхованою зловтіхою. Він тріумфує. Він охоче знущається з лібералізму, з гуманізму, з нездатності демократичної Європи впоратися з Путіним і Трампом.
З погляду звичайного спостерігача, війна – це найбільша людська трагедія. Це мільйони поламаних доль і сотні тисяч занапащених життів. Це масове знищення матеріальних та культурних цінностей. Це період соціальної, інтелектуальної та моральної деградації.
Але з погляду стерв'ятника війна – це унікальний шанс. Час, коли справджуються найсміливіші і, здавалося б, нездійсненні мрії. Стерв'ятник насолоджується жорстоким воєнним часом і найчастіше не вважає за потрібне це заперечувати.
Звичайний спостерігач силується зберегти колишні етичні орієнтири навіть у нових несприятливих умовах: настільки, наскільки це можливо. Він намагається не відмовлятися від гуманності, від поваги до прав людини, від співчуття до вразливих.
Водночас стерв'ятник активно пропагує нову етику: антигуманізм, культ сили та демонстративну зневагу до слабких. Зрозуміло, до "сильних" він відносить себе, своїх ідейних однодумців і свою аудиторію.
Щоправда, сила стерв'ятників – поняття досить відносне. Поки ліберальний глобалізований світ жив і процвітав, вони залишалися скромними маргіналами і були безсилі перед системою цінностей, яка їм чужа.
Стерв'ятникам довелося чекати втручання більших хижаків, які мешкають у Кремлі або на Капітолійському пагорбі. Чекати, доки хтось інший розчистить їм дорогу.
Рішення Путіна про вторгнення в Україну стало для них безцінним подарунком долі. Друга перемога Трампа на президентських виборах у США – також.
Звичайно, цей історичний феномен далеко не новий. Схожі прецеденти неважко знайти в минулому. Так, класичним прикладом стерв'ятника в ХХ столітті може бути правий норвезький політик Відкун Квіслінг, прізвище якого стало ім'ям загальним.
Ще в 1933 році він створив власну радикальну партію Nasjonal Samling ("Національне єднання"), що апелювала до героїчних ідеалів стародавніх вікінгів. Та ось невдача: тодішніх мирних норвежців ці ідеали зовсім не приваблювали.
Норвезькі виборці охоче голосували за соціал-демократів, консерваторів, лібералів, але не партію Квіслінга. На парламентських виборах 1933-го Nasjonal Samling набрала лише 2,2% голосів, не отримавши навіть одного місця в Стортингу. На місцевих виборах 1934-го її результат виявився ще меншим: 1,5%. На парламентських виборах 1936-го вдалося набрати лише 1,8%. Нарешті, на місцевих виборах 1937 року було поставлено антирекорд: 0,12% голосів.
А потім була Друга світова війна, німецьке вторгнення в Норвегію та її окупація. З благословення німців Nasjonal Samling стала єдиною легальною політичною партією країни.
Вчорашній маргінал Відкун Квіслінг був призначений міністром-президентом Норвегії. І якщо до початку війни чисельність його партії не досягала навіть трьох тисяч осіб, то до 1943 року вона розрослася до сорока чотирьох тисяч: головно за рахунок чиновників-конформістів, які вступали туди з кар'єрних міркувань.
У 1930-х роках Квіслінг та його ідейні соратники були безсилі зруйнувати соціал-демократичну Норвегію, яка не залишала їм перспектив. Але цю непереборну проблему за них вирішив Адольф Гітлер, і Nasjonal Samling просто скористалася результатами його діяльності. Подібно до того, як нинішні стерв'ятники готові скористатися плодами діяльності Путіна і Трампа.
Втім, є один суттєвий нюанс. Хоча покійний Квіслінг активно підтримував гітлерівську Німеччину та співпрацював із нею, це зовсім не є обов'язковою умовою процвітання стерв'ятників. Геть навпаки.
Сучасні стерв'ятники, які експлуатують антиамериканську повістку, можуть відкрито виступати проти Дональда Трампа: але руйнівна політика 47-го президента США все одно грає їм на руку. А вітчизняні стерв'ятники не мають теплих почуттів до Путіна: але це не заважає їм використовувати кремлівську агресію проти України для вирішення власних завдань.
Стерв'ятник далеко не завжди є союзником когось із великих хижаків, але незмінно виступає бенефеціаром їхнього хижацтва. Тому завжди є шанс, що в перспективі він виявиться навіть успішнішим, ніж великі історичні хижаки.
Найімовірніше, ні путінська Росія, ні Америка Трампа не досягнуть тих амбітних цілей, які вони ставлять перед собою. Але стерв'ятникам у різних куточках планети це й не потрібно.
Головне, щоб Москва і Вашингтон завдали достатньої шкоди ліберально-демократичному світу, розчистивши місце для ідей, які ще нещодавно вважалися маргінальними.
І цілком можливо, що за підсумками цієї війни саме стерв'ятники стануть справжніми переможцями.
Михайло Дубинянський