У Києві відбулася міжнародна конференція "Війна 2026. Люди проти машин", яка зібрала виробників озброєнь, військових, великий бізнес і партнерів України навколо ключового для цієї війни питання: людина чи машина?
Війна у 2026 році стала технологічною – на ній масштабуються безпілотні системи, випробовуються роботизовані комплекси, інтегрується приватний сектор у державну оборону, трансформується логістика, зростає роль даних.
Але парадокс цієї технологічної революції в тому, що щораз виразніше звучить інше питання: наскільки важливою залишається роль людини: її волі, дисципліни, мотивації та морального вибору, коли бойовий простір насичений алгоритмами, сенсорами і автономними рішеннями?
Технологія не замінить стратегію
Розпочала подію головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва, запропонувавши рамку, яка звучала не як оптимістичний технологічний прогноз, а як попередження про небезпечну спокусу воєнного часу: вірити, що нова зброя автоматично гарантує перевагу.
"За роки повномасштабного вторгнення Україна створила новий сектор – технологічний, інженерний, виробничий, який розвивається зі швидкістю, що змушує світ дивитися на нас як на лабораторію нової військової реальності. І тут з'являється небезпечна ілюзія: що технологія сама по собі здатна замінити стратегію. Що швидкість алгоритму компенсує відсутність політик. Що машина здатна взяти на себе відповідальність.
Вона не здатна. Без довгострокових правил гри, без захищених виробників, без планування людського ресурсу, без зрілої державної політики жодна технологія не створить перевагу, яка наблизить нас до бажаної перемоги", – сказала у вступній промові Мусаєва.
Війна переходить у фазу, де визначальними є не лише винаходи, а й інституційна здатність країни масштабувати їх – через контракти, стандарти, прогнозовані правила, захист виробників і людський ресурс, який не менш критичний, ніж комплектуючі для дронів.
Ця думка стала лейтмотивом дискусій.
Уроки України для НАТО
Колишній командувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Веслі Кларк окреслив український досвід як унікальний випадок швидкої адаптації армії до нової війни. Його унікальність – у ситуації, коли зміни в тактиці, технологіях і логістиці відбуваються не "планово", а буквально в темпі фронту.
"Жодна інша армія світу не робила того, що зробила Україна: ви адаптувалися до використання дронів, до дефіциту артилерії, до впровадження оптоволоконних технологій та нових засобів ППО. Це унікальні навички, яких не має жодна армія НАТО", – зазначив Кларк.
Його слова підтверджують, що український досвід стає не периферійним "кейсом країни у війні", а джерелом знань, які Альянс змушений враховувати в переозброєнні та переосмисленні власних доктрин.
Експорт: шанс, який упирається в протекціонізм
Окремим блоком дискусій стала панель "Виробництво зброї та захист виробників", де ключовим словом був експорт зброї – і як перспектива, і як зона ризиків.
Українські технології цікавлять Європу, однак вихід на її оборонні ринки не є райдужним. У цій сфері працюють не тільки ринкові правила, а й політичні рішення, лобізм і захист національних виробників.
Директорка з розвитку компанії Skyfall Олена Душенок наголосила, що партнери очікують від України не просто продукту, а повного "пакету" – разом із навчанням та інтеграцією.
"Коли ми кажемо про експорт, наші партнери очікують не просто "залізо" (hardware), вони очікують цілу екосистему. У нас це Skyfall Academy, центри підтримки, навчання та унікальна експертиза, здобута за роки великої війни. Просто зібрати дрон у лабораторії – цього недостатньо; ми пропонуємо готове рішення та досвід його застосування", – говорить Душенок.
Співзасновник і директор зі стратегічного розвитку "Генерал Черешня" Станіслав Грішин підкреслив: західне ставлення до FPV-дронів змінюється – це вже не "дешева альтернатива", а одна з найефективніших зброєвих категорій сучасної війни. Але шлях на ринок НАТО все одно проходить через політику.
"На Заході існує сильний лобізм (те, що ми іноді називаємо корупцією): вони захищають інтереси своїх компаній і хочуть, щоб оборонні замовлення отримували підприємства, які належать їхнім громадянам. Зараз у світі приходить усвідомлення: FPV-дрон – це не зброя для бідних, а надзвичайно ефективний засіб, на який мають звертати увагу всі країни НАТО", – сказав Грішин.
Засновник TAF Industries Олександр Яковенко говорить про те саме, але ще пряміше: "класичний експорт" у обороні майже міф, бо ринки побудовані так, аби ключові гроші залишалися всередині держави.
"Я скажу відверто: я ніколи не вірив у можливість класичного експорту – коли ми просто виробляємо дрони тут і продаємо їх за кордон. Те, що ми в Україні звикли називати корупцією, на Заході має офіційну назву – лобізм. Західні країни дуже жорстко захищають інтереси власних компаній та бенефіціарів. Вони хочуть, щоб основні оборонні замовлення отримували підприємства, які належать їхнім громадянам", – зазначив Яковенко.
Владлен Нікітін, засновник "Українських авіаційно-космічних технологій", додав ще одну грань: світ цікавить не лише залізо, а концепція застосування – українська "логіка війни", народжена в реальних боях, і саме вона сьогодні стає товаром.
"Західні компанії намагаються "затягнути" українські технології до себе не тільки заради зразків техніки, а заради знань про те, як цією технікою вести сучасну війну. Наша перевага – це реальний бойовий досвід, який зараз є унікальним. Проте ми маємо пам'ятати, що ворог не стоїть на місці: Росія суттєво наростила виробництво боєприпасів (з 4 до 7 мільйонів пострілів на рік), ракет та бронетехніки, і вони продовжують активно постачати техніку в Алжир та інші країни, попри санкції", — додав Нікітін.
Цей блок дискусій фактично зводиться до дилеми: Україна вже має продукт і досвід, але для експорту потрібні не лише контракти. Потрібна державна стратегія, яка захищає інтерес виробника і країни, не дозволяючи перетворити українську перевагу на "донорство технологій".
"Відмовитись від китайського": як індустрія шукає суверенність
Ще одна ключова панель – "Відмовитись від китайського" – про те, що технологічна війна завжди впирається у виробничі залежності.
Попри прогрес України у складанні та розробці, залежність від Китаю в компонентах залишається системною, і питання не стільки в патріотичних гаслах, скільки в ланцюгах постачання та спроможності масштабувати виробництво всередині країни.
Директор дронової компанії Vyriy Олексій Бабенко говорив про темп, який ще рік тому здавався неможливим:
"Рік тому ми раділи першій тисячі серійних FPV-дронів, а сьогодні ситуація на ринку кардинально інша. Хоча на глобальному державному рівні змін небагато, сама індустрія зробила колосальний ривок уперед – все розвивається всупереч обставинам, і це дає впевненість, що дрони будуть українськими.
Прогрес у виробництві компонентів… Рік тому виробники українських моторів, як-от MotorG, лише замислювалися над пробними партіями та шукали фінансування. Сьогодні вони виробляють десятки, а то й сотні тисяч моторів на місяць", – сказав Бабенко.
Співзасновник Odd Systems Ярослав Ажнюк визнав критичну залежність від Китаю у сфері оптики і озвучив прагматичну відповідь: будівництво заводу сенсорів для тепловізійних камер.
Людський капітал: ресурс, який не виробиш на заводі
Паралельно з темою технологій і контрактів конференція постійно повертала учасників до того, що у війні 2026 року залишається незамінним: людина, її мотивація, психологічна стійкість, управлінська культура – і те, як держава та бізнес працюють із ветеранами.
На панелі "Людський капітал" директорка з комунікацій Інтерпайп і кураторка корпоративної патронатної служби Людмила Новак говорила не про абстрактну "соціальну відповідальність", а про практику. В саме, як бізнес тримає контакт із мобілізованими, як зустрічає ветеранів і чому це треба робити не тоді, коли людина повернулася, а з першого дня служби.
"В нас є такий принцип, що шлях ветерана починається з дати мобілізації. Якщо це буде пізніше, то ця людина не буде вважати вас своїм партнером, роботодавцем. Період, коли людина у війську… вона просто тимчасово у відрядженні. І ми знаємо, що ця людина повернеться. Контакт з мобілізованим дозволяє нам розуміти, що в людини відбувається. Запити вони всі такого плану: обстріли, руйнування, психологія, допомога на лікування родичів.
150 людей повернулися з війська до нас працювати в компанії. Ми не боїмося мати ветеранів, у нас є процедура прийняття ветерана, ми розробили можливості, які дозволяють нам дуже так чуйно прийняти ветерана", – зазначила Новак.
Герой України Сергій Волинський сформулював це ще жорсткіше – як стратегічний ресурс країни:
"Люди – це найцінніший капітал нашої країни і так як і бізнесу, так і армії потрібно забезпечувати себе якісним персоналом. Ветеран – це максимальний актив, який має дисципліну, який знає своє місце, свою роль. І це людина, яка дуже цінує свою репутацію. Я вважаю, що ветерани і будуть рушієм прогресу", – зазначив Волинський.
Фінальне рішення за людиною
Засновник 14-го полку, а нині 1-го окремого центру Сил безпілотних систем Борис Мартиненко у своєму виступі висловив тезу, яка поєднала все сказане на конференції – і про експорт, і про локалізацію, і про виробництво, і про оборонну економіку.
"За всіма технологіями все одно залишається головне – це людина. Технології можуть зробити нас сильнішими, але фінальне рішення завжди за людьми. Ми маємо не забувати вкладати в наших людей – крихких, вразливих, яким буває страшно, але які несуть відповідальність за майбутнє цілої нації. В фіналі перемагає той, хто зберігає тверезий розум, гідність і віру. У центрі всього людина. І доки вона стоїть, стоїть Україна", – зазначив Мартиненко.
І це, можливо, найточніше визначення війни 2026 року: так, вона стала технологічною, так, вона вимірюється виробництвом, даними й масштабуванням, але її сенс та іі межа все рівно визначає людина.
Генеральні партнери "Війна 2026. Люди проти машин": NAUDI, технологічно-оборонна компанія Skyfall, промислова компанія Інтерпайп, група Метінвест, Генерал Черешня та VYRIY. Також захід підтримали УкрАвіаКосТех, TAF Industries, Airlogix та PJSC Carlsberg Ukraine