Не подобається спроба зробити картину чорно-білою, – Рахманін про відставку Федорова і призначення Драпатого та Хмари

Відставка Михайла Федорова з посади міністра оборони вивела на вулиці тисячі людей із вимогою повернути його в уряд – у п'ятницю 31 липня відбувся наймасштабніший протест часів повномасштабної війни.

Сам Федоров після звільнення дав велике інтерв'ю "Українській правді", в якому заявив, що не вважає свою історію у владі завершеною і не поспішає палити мости у відносинах із Банковою. Ексміністр не збирається виходити до протестувальників, як і не буде закликати їх розійтися.

Чи можливе його повернення? Що Федоров справді встиг змінити за пів року в Міноборони, а що залишилося на рівні планів, презентацій та обіцянок? І з яким спадком тепер доведеться працювати новому керівництву?

"Українська правда" поговорила про це із Сергієм Рахманіним – членом парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, який до приходу у Верховну Раду майже 30 років був одним з топових політичних журналістів країни.

Розбираємося: чому Рахманін вважає звільнення Федорова помилкою? Які проблеми отримав у спадок в.о. міністра оборони Євгеній Хмара? Чи спрацює тандем Хмари та нового головнокомандувача Михайла Драпатого? І хто тепер має взяти на себе відповідальність за найболючішу проблему армії – мобілізацію.

"Відставка Федорова була помилкою"

– На піку протестів ви спрогнозували можливе призначення Євгенія Хмари і Михайла Драпатого. Це був інсайд чи прогноз?

– Я не знав. Це була така, якщо хочете, невеличка інтелектуальна вправа. Мене запитали: що б ти робив на місці президента? Я відповів, що на цьому місці ніколи не був і не буду, але якщо оцінювати ситуацію, в яку себе так чи інакше загнав президент, для нього єдиний компромісний вихід – це призначити на посади головкома і міністра оборони максимально компромісні фігури, які викликали б мінімальну кількість зауважень, заперечень і запитань.

На мій погляд, це могли би бути Драпатий і Хмара. Дивним чином прогноз справдився, хоча я не так часто з ними вгадую, бо прогнози дуже невдячна річ.

– Ексміністр оборони Михайло Федоров несподівано для багатьох, хто його підтримує на масових акціях протесту, в інтерв'ю "Українській правді" заявив, що крапка в історії його перебування у владі й відносин із президентом не поставлена. Чи може він у якийсь спосіб повернутися в крісло міністра оборони?

– Перш ніж відповісти на це питання, мушу зробити передмову. Звільнення Федорова було помилкою хоча б тому, що пів року – недостатній термін для того, щоб себе проявити. Обґрунтованих підстав для його звільнення не було. Він – масштабна системна людина, ентузіаст. Водночас у Михайла Альбертовича були і помилки, про які він не любить говорити. Але в нього був шанс зробити більше, і президент його цього шансу позбавив.

Якби зараз зробити графічний роман про новітню політичну історію України, там окремий розділ був би присвячений цвинтарю нереалізованих мрій і надій. Там була б окрема алея, яка рясніла б могилами тих, з ким були пов'язані величезні сподівання, і хто їх не виправдав. Кожне таке нереалізоване сподівання викликало розчарування щонайменше у частини суспільства, а в деяких випадках – у більшості громадян України.

Це не означає, що Федоров став би таким черговим розчаруванням. Я про те, що ми так і не навчилися за ці роки критичного ставлення до фактів, подій та людей і критичного мислення. І тому сприймаємо історію так, як нам хочеться сприймати, а у стресових умовах особливо важко позбуватися ілюзій.

Мені найбільше не подобається в цій історії спроба зробити картинку чорно-білою. Надмірна демонізація одних і надмірна ідеалізація інших. Життя набагато складніше і воно точно не чорно-біле, особливо коли йдеться про політику і про політичні постаті. А Михайло Федоров – політична постать, хоча він це заперечує.

Чи може він повернутися? Не думаю, що це можливо, через низку обставин.

По-перше, через особливості характеру самого президента. По-моєму, це очевидно для всіх, хто за ним спостерігає – він не любить визнавати помилки і не любить демонструвати слабкість.

По-друге, є люди, які йому радять, і ці люди радять цього не робити з певних причин. Перша з них – як би хто не ставився до Федорова, як би хто не ставився до Клименка, який так і не став міністром оборони, або до Хмари, призначення вже відбулося, заміна міністра оборони в країні, яка воює – це стрес. Людину вже призначили. Нехай і в.о., але він уже почав займатися величезною кількістю складних питань. Ще один стрес буде ще більшою проблемою, ще більшою помилкою, на моє глибоке переконання.

– Федоров на запитання про те, чи вважає відставку уряду ширмою власної відставки, відповів ствердно. Чому у президента з'явилася раптова і нагальна необхідність його звільнити?

– На мій погляд, причин могло бути багато. Окреслю головні.

Перша – Михайла Альбертовича стало забагато в медіапросторі, і навряд чи президенту це подобалося. Майже всі президенти у майже всіх країнах так ставляться до тих, кого вважають обґрунтовано чи безпідставно своїми конкурентами, а Володимир Олександрович – амбітна людина із особливим ставленням до інших героїв.

Друга причина – це справді тертя, які набули ознак відвертого відкритого конфлікту між головкомом Олександром Сирським і міністром оборони. І навіть не стільки і не тільки між ними, а між відомствами, які вони очолювали. Тобто між апаратом головкома, Генеральним штабом і Міністерством оборони. Якби конфлікт полягав тільки в терті між особами, було б ще пів біди. Але це набувало нездорових ознак.

Багато що залежало від самого президента, тому його заява про те, що йому ніколи було з цим розбиратися – така собі фраза. Зеленський – лідер і за характером, як би хто до нього не ставився, і за формальною посадою – лідер держави. Якраз у кризовій ситуації лідерство проявляється у вмінні вгамовувати пристрасті усіма можливими способами. Інструментарій у президента величезний.

Непорозуміння, тертя, що набували ознак відкритої боротьби, не могли не шкодити Силам оборони, сектору нацбезпеки і взагалі обороноздатності держави. Це ще не набуло гострих форм, але якби ситуація була не розв'язана, вона набула б важких наслідків.

Третя причина, про яку говорив і президент, і ексміністр оборони – однією з умов призначення Федорова на посаду міністра оборони була реалізація мобілізаційної реформи. Він брав таке зобов'язання. Як би бадьоро Михайло Альбертович не рапортував про це, насправді він нічого не зробив, а те, що він називає реформою, нею не було.

– Маєте на увазі нові контракти, оголошені Федоровим у травні?

– Не тільки. Що таке реформа? Це системна, масштабна реорганізація, скерована на суттєву або навіть докорінну зміну правил гри, яка зафіксована в законах. Що з того, що зробив Федоров, відповідає цим критеріям? Відповідь – нічого. У нього була мозаїчна картинка з різних рішень або ідей, які не вийшли за межі презентацій і діаграм.

Мобілізація: чотири проблеми без рішення

– В інтерв'ю "Українській правді" Федоров каже, що найближчим часом мала бути оголошена реформа мобілізації, яка запрацювала б з вересня…

– Михайло Альбертович Федоров і його заступники, які неодноразово були на засіданнях комітету, регулярно нам обіцяли, що уже ось-ось, і дату остаточного залізобетонного старту цих реформ переносили як мінімум 3-4 рази. Чи з'явилася б вона невдовзі? Можливо, але не факт, що вона не була б перенесена вп'яте, вшосте чи всьоме.

– Про яку саме реформу йдеться?

– На цю тему є багато спекуляцій і маніпуляцій, але картинка не є чорно-білою. Не праві ті, хто звинувачує у провалі реформи Федорова, але неправий і він сам, коли каже, що зробив усе можливе.

По-перше, реформа ТЦК – точно не компетенція міністра оборони, оскільки ТЦК як військовий орган управління підпорядковується Командуванню сухопутних військ, а ті в свою чергу – Генеральному штабу. Тобто це не його компетенція, але він зі своєї доброї волі через обіцянки президенту вирішив зробити реформу, отримав відсіч, опір, все завалилося і тому його за це, в тому числі, цькують.

В інтерв'ю "Українській правді" Федоров наголошував на тому, що він не політик. Але міністр – політична посада за визначенням. І політиком Михайло Федоров став тоді, коли був назначений міністром цифровізації, ще до Міністерства оборони. Є така постанова, яка називається "Положення про Міністерство оборони" від 2014 року. Там написано, що Міністерство оборони формує і реалізує політику. Не створення екосистеми, а політику. Іде довжелезний перелік того, які галузі політики, які сфери політики, які напрямки політики перебувають у зоні відповідальності міністерства і міністра, який його очолює.

Політика – це не рейтинги, піар і вибори, які є лише її частиною. Так-от, в цьому положенні "Про Міністерство оборони" слово "мобілізація" згадується щонайменше півтора десятка разів. В тому числі там написано, що Міністерство оборони забезпечує мобілізацію і демобілізацію, крім усього іншого.

– Чому тоді ім'я командувача Сухопутних військ, якому підпорядковуються ТЦК, мало відоме широкому загалу, а Федоров, який був міністром пів року, "провалив реформу"?

– Мобілізація – це широке поняття, і відповідно до згаданої мною постанови вона відбувається в координації з Міністерством економіки, главкомом, начальником Генерального штабу, Кабінетом міністрів, з іншими складовими сектору безпеки й оборони. Одна людина чи одне відомство весь цей величезний кавалок проблем розв'язати не може, якою б геніальною вона не була. Але спробувати точно було варто.

Проблема мобілізації складається з низки різних проблем, які сотні разів обговорювалися на десятках нарад.

Перша – це порушення прав і свобод громадян працівниками ТЦК і працівниками поліції. Є свавілля, катування, порушення базових прав і свобод, які чинять військовослужбовці, і це псує репутацію держави і Збройних сил в очах громадян. Мова про дуже поганий вайб, дуже погане тло для країни, яка змушена цю мобілізацію проводити, як не крути, бо ми не можемо собі дозволити від неї відмовитися, як би хто цього не хотів.

Друга проблема – корупційні схеми, які існують в ТЦК. Війна поступово перетворилася на класичну війну для бідних і недостатньо спритних. Коли у нас в навчальних центрах переважно люди 55+ або щонайменше 50+ з усіма хворобами, а молоді-здорові дивним чином мобілізації уникають. Питання не лише в самій корупції, що саме по собі огидно, неправильно і жахливо, а в тому, що корупційні схеми впливають на якість, як зараз прийнято говорити, людського капіталу. Корупційні схеми позбавляють можливості належним чином відновлювати боєздатність бойових підрозділів.

Третя проблема – СЗЧ. Є велика кількість людей, які з тих чи інших причин не хочуть, бояться банально, за що не мені їх картати, бо я не воюю. Коли вони туди потрапляють, то здебільшого скоюють самовільне залишення частини ще на етапі навчального центру, або на етапі дороги з навчального центру у військову частину або в перші 7–10 днів перебування у військовій частині. І це критична маса людей, яких недоотримують Збройні сили. Точні цифри мені відомі, але я не уповноважений їх озвучувати.

Проблема четверта – це так звані ухилянти, люди, які ухиляються від призову до Збройних сил у різний спосіб. У нас була колись зустріч в ОСУВ "Хортиця", яку тоді очолював Михайло Драпатий, і всі комбриги і комбати, фактично не змовляючись, говорили про посилення жорстких способів позбавлення прав на надання адміністративних послуг…

– Про цифрову смерть, грубо кажучи?

– Так. Далі, є інша проблема: цих людей не шукають. Якщо їх шукають, їх не затримують. Якщо їх затримують, то не знають, що з ними робити. Якщо знають, що з ними робити, то судові справи розглядаються роками. Якщо вони навіть розглядаються, то ці рішення викликають питання. Тобто це клубок питань, на які треба знайти відповідь.

Тепер у мене питання: де пропозиції, які були б оформлені у вигляді законопроєкту? За пів року хоча б один законопроєкт можна було подати. Не презентації, не ідеї, навіть якщо вони блискучі, а законопроєкт. Бо без закону все це не працює.

Те, що пропонував Федоров і його команда, жодної з проблем не вирішує. Контракт – це прекрасно. Він чи хтось із його оточення казав, що військові були проти. Військові не були проти, вони були тільки за. Питання виникало лише, де взяти на це гроші і, відповідно, яким чином це знімає проблему СЗЧ?

Якщо людина втікає з навчального центру, їй байдуже, ускладнене чи спрощене в неї переведення. Вона нікуди не хоче переводитися, бо вона служити не хоче. Якщо людина готова заплатити 30–35 чи 40 тисяч доларів за те, щоб не служити, то хоч 7 тисяч доларів держава їй буде платити, його це не влаштує.

Яким чином покладання функції мобілізації на Національну поліцію, що відповідає чинному закону, може змінити корупційні схеми в ТЦК? Наведіть мені хоча б один приклад, хоча б одну ідею, я не кажу – постанову чи законопроєкт, який подавав Федоров чи його команда.

Зараз ДБР проводить масові обшуки, затримання, виїмку документів у ТЦК. Але ж це вже було! Для тих, хто спізнився на початку сеансу, скажу, що це було не раз, не два, не 5 і не 10.

Ми вказували міністру та його команді, що частина ідей, які вони подають як свої, ми вже обговорювали багато разів. Більше того, вказували, що одні речі треба робити на рівні постанов, інші – лише на рівні законів і не навпаки. І що постанови мають з'являтися в розвиток ухвалених законів, а не навпаки.

"Федоров дав надію, але не побудував систему"

– А що вдалося зробити міністерству на чолі з Федоровим?

– Невеликий офтоп: так сталося, що Денис Шмигаль, який, за іронією долі теж пробув на цій посаді всього пів року, здавав нам справи, а Михайло Федоров натомість заступав на посаду. Обоє опинилися одночасно на засіданні нашого комітету. Хоча цього й не передбачала процедура, вони вирішили уважно послухати один одного. Відчувалася взаємна повага та інтерес.

І я спіймав себе на думці, що якби їх можна було схрестити, це був би ідеальний міністр оборони для нашої країни в цей дуже складний період. Тому що Михайло Федоров – дуже яскравий стартапер, а Денис Шмигаль – дуже якісний бюрократ.

Бюрократія – це не погано, це добре, якщо бюрократія не гальмує, а впорядковує певні речі. А Міністерство оборони – найбільше, найскладніше і найважливіше міністерство серед усіх міністерств, особливо зараз, коли ми розформували Мінстратегпром.

Але схрестити двох діячів неможливо. Тому деякі дуже цікаві, яскраві, класні ідеї Федорова все одно були стартапами. Почасти він правий, коли говорить, що створює систему і не боїться великих завдань.

Йому подобалося бути міністром війни, а він – міністр оборони. А Міністерство оборони – це політика оборонного планування, військової освіти, військової науки, забезпечення, усього оборонно-промислового комплексу.

У нього якісь речі провисали, натомість він вкладався в завдання, які вважалися йому особисто більш пріоритетними. Наприклад, він справді намагався спростити і подекуди спростив певні речі, які пов'язані були з постачанням зброї, озброєння, певних матеріалів до Збройних сил.

– Дронів?

– В першу чергу дронів, але не тільки дронів.

Якщо говорити, наприклад, про діпстрайки, то насправді їх масштабування почалися ще за Шмигаля, але Федоров сильно вклався в масштабування і безперебійне постачання оптоволокна і дронів на оптоволокні, а також мідлстрайків, що надало переваги у вибиванні логістики і завданні ударів по оперативному тилу.

Для будь-якої важливої справи, особливо такої важливої, як опір ворогу під час війни, має бути надія. Федоров для багатьох був уособленням цієї надії. І для тих, хто був безмежно далекий від військової справи, і для частини військових. Так необґрунтовано його знявши, людей цієї надії позбавили.

Були речі, які справді він робив корисними, але, мені здається, що не до кінця він уявляв собі масштаб.

Не критикуючи голослівно, наведу простий приклад: позиція Генерального штабу і позиція головкома – треба продовжувати створення нових бригад, тому що це віддзеркалення збільшення з'єднань з боку ворога, тому що необхідно мати повноцінні з'єднання для того, щоб замінювати одні іншими і мати оперативний і стратегічний резерв.

Федоров мав іншу точку зору – він вважав, що логічно було б провести аудит бригад. Ми попросили подивитися на цей аудит, і здивувалися. Тому що перелік бригад, які, з точки зору цього аудиту вважалися взірцевими, скажімо так, викликав подив.

– Дайте вгадаю: це були ті бригади, які були найбільш комплектними, бо не наступали, не перебували в активній обороні і були не на важких ділянках фронту?

– Так.

До честі Михайла Альбертовича, він пообіцяв переглянути критерії і визнав, що після перегляду в нього змінилося бачення.

У нього загалом були цікаві ідеї. Наприклад, щодо мобілізації, щодо ухилянтів також були екзотичні, але по-своєму цікаві ідеї. Він їх так і не втілив. Може, відклав на пізніше. Але чомусь він на них не посилається зараз, захищаючи свою позицію.

У мене склалося враження, що рівень людей, які складали його команду, був недостатнім для відповіді на ті виклики, які стоять перед Міністерством оборони.

Федоров вважав, що позиція Генштабу в питаннях закупівель не є істиною в останній інстанції. І він правий.

Наприклад, він запитував, який сенс нам закуповувати так звану малу артилерію і малі боєприпаси, якщо артилерія вразлива і неефективна з огляду на зміну поля бою. Цю позицію він озвучував неодноразово. Федоров вказував і на те, що деякі види БПЛА не користуються належним попитом і бійці намагаються від них відмовлятися, але з невідомих причин ці види замовляються Генеральним штабом.

Але під час перебування Михайла Федорова на посаді ті безпілотники, від яких військові відмовляються, все одно закуповувалися. Характер закупівель, скажу дуже делікатно, не відповідав зробленим заявам самого Федорова.

Коли ми поставили обґрунтовані запитання Міністерству оборони, притомної, зрозумілої відповіді не почули.

"Хмара буде вирішувати проблему зарплат армії та браку пального"

– Новий очільник Міноборони Євгеній Хмара може стати міністром з найнижчими суспільними очікуваннями. Від його шістьох попередників часів війни очікували неймовірного, а від Федорова – чи не найбільше. З якими викликами зіткнеться Хмара?

– Його успіх буде залежати від трьох речей: рівня довіри з боку верховного головнокомандувача, свободи при ухваленні кадрових рішень і того, наскільки швидко він зможе розставити пріоритетність проблем.

У спадок від попередників йому лишилися серйозні фінансові проблеми.

– Йдеться про гроші на зарплати армії?

– Оскільки Федоров про це заявив публічно, можемо посилатися на деякі факти. Він ризикнув і ресурс грошового забезпечення використав на закупівлю безпілотних літальних апаратів для того, щоб забезпечити безперебійне постачання, зробити певний надлишок дронів для їх ефективного застосування.

Левова частина видатків на оборону – це грошове забезпечення. Закривати цю діру буде справою Хмари. Є проблеми з контрактами на харчування, із запасами пального. Окрім проблем, які переходять у спадок від міністра до міністра – ТЦК, мобілізації. Їх не могли вирішити ні Резніков, ні Умєров, ні Федоров. Хіба що Резніков найменше з ними стикався.

Це ті проблеми, які мають вирішуватися цілою державою і лідером цього процесу має стати президент – без нього все це не поїде і тим більше не злетить.

– Чи правда, що Євгеній Хмара дізнався про своє можливе призначення міністром оборони в той самий день, коли прозвучала заява президента про його призначення?

– Не знаю достеменно, але якщо це так, я не здивований, це не перший і не останній випадок. Це наш кадровий тренд.

– Дітище Хмари – "Альфа" – один з лідерів за безпілотниками, з ними пов'язують найбільш успішні далекобійні удари. Це буде міністр безпілотників, грубо кажучи?

– Для багатьох командир "Альфи" – це бойовик, спецназівець. Але чомусь саме цю людину призначили на складну посаду виконувача обов'язків СБУ, а після цього саме цю людину призначили на посаду виконувача обов'язків міністра. Очевидно, що не лише за бойові подвиги, які теж мають місце, а за вдумливість, розважливість і, якщо хочете, гнучкість.

Особливістю застосування ними безпілотної авіації полягала в тому, що вони вдумливо, дуже правильно працювали з виробниками і системно підходили взагалі до тактики застосування, аналізу проведення дій. Тобто це теж системна людина.

– Зважаючи на те, що формально причиною відставки міністра оборони і головкома був конфлікт між ними, що можна сказати про потенціал тандему Хмара – Драпатий?

– У них нормальний робочий контакт, нормальні стосунки. Зараз ці стосунки пройдуть випробування новими посадами – це завжди виклик.

Для тих, хто не знає, стосунки між міністром оборони і головкомом не бувають безхмарними – від робочого тертя до відкритих конфліктів. Класична, майже карикатурна картина таких відносин була між Хомчаком і Тараном. Найбільш гармонійними були стосунки між Резніковим і Залужним. Але це завжди непрості взаємини.

І Драпатий, і Хмара – досить розважливі. Але ні один, ні другий до посад не готувалися, і це мінус.

– Невже і Драпатий не готувався? Федоров заходив на посаду із планом його призначення.

– Попри те, що він розглядався як потенційний головком дуже давно, останній рік він не очікував, що це відбудеться в осяжній перспективі – Федорову було відмовлено.

Ідея запропонувати йому цю посаду з'явилася реактивно, назвемо це так. І тому це не історія, що він до цього довго готувався, виношував плани. Його плани були трошки іншим, наскільки я знаю.

У короткий список потенційних головкомів Михайло Васильович не входив, був "першим запасним", про що, безумовно, знав.

Тому психологічно, з одного боку, він прагнув цієї посади і заслуговував, але не розраховував отримати.

Ще один момент, на який натякнув Валерій Залужний, вітаючи Драпатого: йому буде важче, ніж здається. Як і міністр оборони, головнокомандувач – політична посада. Чи готові і Хмара, і Драпатий до цього, я не знаю.

Політика, крім усього іншого, означає вміння аргументувати, доводити свою точку зору і наполягати на ній навіть у спілкуванні з президентом.

А також – вміння уникати зайвого навіювання і шкідливого впливу величезної кількості людей, які миттєво з'являються навколо.

Це величезний виклик, з яким здатен впоратися далеко не кожен. За відсутності політичного досвіду в найширшому сенсі слова, можна наробити помилок, за які треба буде розплачуватися самостійно.

– Відставка Сирського фактично була вимогою суспільства. Вимога суспільства до Драпатого – розібратися з проблемою штурмових полків, які називали полками Сирського. Якими ви прогнозуєте його дії?

– Драпатий нічого не винен суспільству. Він повинен вирішувати проблеми воюючої армії. І проблему штурмових полків має розглядати з військової точки зору.

– Хто буде назначений відповідальним за мобілізацію?

– Президент має бути відповідальний. А Мінфін, Мінекономіки, Міністерство оборони, демографи, психологи, медійники, правозахисники повинні бути залучені, ретельно відібрані і зачинені в одній кімнаті і не виходити звідти, поки не розроблять хоча б якийсь чорновий варіант. Той, який не просто можна буде озвучити по телевізору і оголосити на пресконференції, а й втілити у вигляді законів – щонайменше п'ятнадцяти. Із відповідними змінами до інших законів, нормативних актів і чернетками постанов.

Ситуація, в якій ми живемо, екзистенційна: ми або не програємо, або припиняємо існування. Питання стоїть все ще так, тому ми не можемо собі дозволити не розв'язати проблему мобілізації бодай у якийсь спосіб.

Тетяна Даниленко, УП