Прокляття бліцкригу

Восьме серпня. Для наших сучасників ця дата нерозривно пов'язана з російським вторгненням до Грузії 2008 року.

З короткою п'ятиденною війною, під час якої грузинська армія зазнала нищівної поразки. І з беззубою реакцією світової спільноти, яка проковтнула відкриту агресію РФ проти сусідньої держави.

Озираючись назад, ми чудово розуміємо, що без 08.08.2008 не було б 20.02.2014, а отже, і 24.02.2022.

Грузинський бліцкриг, згодом доповнений кримським бліцкригом, подарував Кремлю віру у власні сили та власну безкарність. Так було запущено ланцюг подій, що призвели до нинішньої катастрофи.

Наймасштабніше військове протистояння XXI століття, яке триває довше за Першу світову; сотні тисяч загиблих і мільйони біженців; цілі міста, перетворені на руїни: все це відлуння давньої війни на Кавказі, що тривала лише п'ять днів.

Згадуючи серпневі події 2008-го, українці часто розмірковують про втрачену нагоду вчасно зупинити агресора. Але з таким самим успіхом можна поміркувати і про можливості, втрачені самим агресором.

У 2026 році, коли затяжна путінська "СВО" надто явно зайшла в глухий кут, багато російських Z-патріотів зажурилися.

Серед них виявився і письменник Герман Садулаєв, який гаряче підтримував військову агресію Кремля. Нещодавно він розродився такою публікацією в Telegram:

"Мені здається, пік нашого благополуччя був 2008 року. Президент Медведєв. Швидка переможна війна у Грузії. Грошей непомірно багато. Борги МВФ погашено. Економіка зростає. В містах море добрих вакансій. Можна відкрити свій бізнес. Кожен може купити форд-фокус у кредит. Мільйони росіян полетіли до Єгипту та наїлися на все включено. Капіталізм, щастя, за&б#сь!

Але потім ми всією країною повернули не туди. І про&бали шанс".

Симптоматично, що російський літератор Садулаєв ностальгує не за часом, коли не було війни. Ні, він сумує за добою, коли війна була "швидкою" та "переможною".

Коли кремлівський бліцкриг на Кавказі порадував мільйони росіян, але ніяк не позначився на їхньому побуті та добробуті.

То чи могла путінська Росія не повертати "не туди"?

Обмежитися парою швидкоплинних військових операцій на кшталт грузинської чи кримської – але не вплутуватися у затяжну, кровопролитну, руйнівну та безперспективну бійню?

Теоретично – так.

Давши волю фантазії, цілком можна уявити Володимира Путіна, який перемагає Грузію та анексує Крим, але не йде далі.

Або Адольфа Гітлера, який приєднує Австрію та розчленовує Чехословаччину, а потім зупиняється.

Або Беніто Муссоліні, який після захоплення Албанії не намагається вторгнутися до Греції.

У всіх випадках і Москва, і Берлін, і Рим досягли б максимальних результатів за мінімальних витрат.

Однак на практиці це виявляється неможливим.

Результативний бліцкриг майже не залишає агресору шансів вчасно загальмувати та зафіксувати власні успіхи. Він спонукає йти все далі, щоб рано чи пізно загрузнути в кривавому та руйнівному болоті.

Бліцкриг подібний до першого виграшу в казино, який буквально окрилює новачка і змушує його продовжувати гру, вже не зважаючи на ймовірні збитки та втрати.

Таким чином, успішна блискавична війна стає прокляттям не тільки для переможених, але й для переможців.

І не варто думати, що це стосується лише хрестоматійних диктатур на кшталт гітлерівської Німеччини, фашистської Італії чи путінської Росії.

3 січня 2026 року. Блискуча військова операція США у Венесуелі під назвою Absolute Resolve.

Зухвалий, але старанно продуманий план, розроблений за допомогою штучного інтелекту Claude. Серія ракетних ударів по венесуельській території, включаючи столичний Каракас.

Повне фіаско тамтешньої протиповітряної оборони.

Висаджування американського спецназу з вертольотів. Захоплення президента Ніколаса Мадуро, вивезеного до США разом із дружиною.

Усього сім поранених американських спецпризначенців. Наступне перетворення Венесуели на американський протекторат, де держсекретар Рубіо де-факто ухвалює всі ключові рішення: від контролю над фінансовими потоками та природними ресурсами до узгодження призначень на вищі посади.

Це був справді зразковий, тріумфальний бліцкриг XXI століття, який контрастував з невдалою російською "СВО".

Нейтралізувавши поганого хлопця та кремлівського друга Мадуро з віртуозною легкістю, Трамп зірвав чимало оплесків – зокрема й в Україні.

Після Венесуели багато закордонних спостерігачів, які скептично ставилися до американського президента, повірили в його силу.

Але головне, що у власну військову фортуну та непереможність увірував сам Дональд Трамп: практично як Володимир Путін після Грузії та Криму.

Вже 28 лютого 2026-го, менш як через два місяці після бліцкригу у Венесуелі, президент США розпочав військові дії проти Ірану.

У Білому домі вочевидь розраховували на повторення венесуельського сценарію.

Нову швидку перемогу над "Віссю зла" передчували й ті з наших співвітчизників, кого надихнув січневий тріумф Трампа. Хвалебні коментарі на кшталт "давно вже у Штатах не було президентів, здатних діяти рішуче" досить часто зустрічалися в українських соціальних мережах.

Зараз ціна цієї "рішучості" для США, України та всієї планети добре відома.

Стратегічний глухий кут, з якого не видно виходу. Колосальні фінансові втрати Сполучених Штатів, які, за оцінками експертів, уже перевищили 113 мільярдів доларів.

Збереження іранського режиму, який успішно пережив ліквідацію аятоли Хаменеї і фактично лише посилився.

Нова глобальна проблема навколо Ормузької протоки, яку до початку війни ніхто не здогадувався блокувати. Різке зростання світових цін на енергоносії, що дозволило Кремлю поповнити російський бюджет у невідповідний для нас момент.

І, зрозуміло, катастрофічна витрата американських ракет-перехоплювачів для систем Patriot: якщо до початку іранської кампанії їх запаси оцінювалися в 2330 одиниць, то зараз їх залишилося менше ніж 900.

Для сотень тисяч українців, зокрема для мешканців Києва, ці цифри означають фактичну неможливість захиститися від ворожої балістики.

Сьогодні ми охоче лаємо Дональда Трампа, який уплутався у провальну іранську авантюру. Але варто визнати, що першопричиною цьогорічних проблем стала зразкова військова операція у Венесуелі.

Той самий бліцкриг, якому багато хто з нас так бездумно радів у січні 2026-го. І який у результаті відіграв майже таку саму фатальну роль, як блискавична серпнева війна в Грузії.

Михайло Дубинянський