"Залишив хрест, вмився, розложив піжаму". Деталі вбивства лідера ОУН Євгена Коновальця в документах і архівах ЗМІ
"Я народився у 1907 році на Україні, в місті Мелітополі, у багатому фруктами регіоні, – згадував 1994 року у своїх мемуарах Павло Судоплатов, виконавець і організатор політичних вбивств Кремля. – Як і всіх дітей – а нас було в родині п'ятеро, – мене хрестили в російській православній церкві".
Початкова освіта Судоплатова, який за допомогою вибухового пристрою, закладеного нібито в коробку з цукерками, вбив у Роттердамі лідера ОУН Євгена Коновальця, охоплювала вивчення Нового і Старого Завіту та основ російської мови. "У царські часи викладання української в школах заборонялося. Користувалися нею лише як розмовною", – писав спецслужбіст, який після смерті Сталіна провів 15 років за ґратами як "пособник Берії".
Судоплатов – взірцевий українець для будь-якого російського режиму: царського, більшовицького, комуністичного, путінського та й навіть казково-ліберального. Такий, якими століттями воліли бачити "молодших братів" Пітер і Москва – людьми, чиє існування поза імперською політикою, культурою та історією неможливе.
Судоплатов слідом за Сталіним був переконаний, що на заході України живуть "не такі" українці, а потяг націоналістів до незалежності прирівнював до одного з найстрашніших злочинів в СРСР. Не дивно, що напередодні Другої світової, що вела до перекроювання світової мапи, серед головних ворогів сталіністів опинився Євген Коновалець, очільник ОУН, який бачив Україну самодостатньою та соборною.
У Москві не могли забути про роль Коновальця в придушенні більшовицького повстання в Києві 1918 року. Кремль непокоїли його організаторські здібності та принциповість щодо ідеї незалежності, яку він не відкинув в еміграції після програшу Української революції. Коновалець розвивав націоналістичний рух не тільки за кордоном, а й в підпіллі, на підконтрольних радянській владі територіях.
До Коновальця, полковника Січових стрільців у минулому, Судоплатов мав свої, особисті рахунки – його брат загинув 1921 року в бою проти січовиків за Житомир.
"Кривава маса"
На вулиці Колсінгель у Роттердамі опівдні 23 травня 1938 року було, як зазвичай у такий час, спокійно та тихо. Але о 12:16 сталася подія, яка приголомшила випадкових перехожих, серед яких був містянин Г. де Йонг. Того ж дня емоційну розповідь свідка переповіла вечірня газета Rotterdams Nieuwsblad.
Йонг звернув увагу на пана середнього зросту в "сивому" капелюсі, який виглядав "як справжній джентльмен, але вбраний дещо скромно". Чоловік ніс у правій руці "валізочку", а коли зупинився на мить біля кінотеатру "Люм'єр", пролунав вибух.
"Бачу, як носій валізочки розлітається на шматки, – розповідав репортеру Йонг. – Направо й наліво летять ноги й руки. Кривава маса. Тулуб з великим розмахом летить за тротуар на двадцять метрів. Я відчуваю шок від важкого тиску повітря, але втримуюсь на ногах. Лунає дикий брязкіт побитого скла. З усіх сторін падають на вулицю шибки".
Загиблим у центрі Роттердама був Євген Коновалець, про що громадськість дізналась не одразу. Як і про причетність Москви до вбивства. У дипломатичних колах і ЗМІ спочатку поширювали найзрозумілішу всім версію: загинув терорист, який чи то невдало переносив вибухівку, чи то не доніс свою пекельну машину до місця злочину.
Як згадував журналіст, науковець, професор Євген Онацький – Коновалець прожив у нього в Римі кілька зимових місяців перед загибеллю – довелося докласти чимало зусиль, щоб спростувати припущення про "прикре самогубство".
На зустрічі з поважним представником МЗС Італії Онацький почув: "Відомо, що полковник Коновалець був знаним терористом". Тож чому не вірити, що він і є винуватцем власної смерті?
"Таким хочуть представити його наші вороги! – заперечував Онацький, маючи на увазі насамперед польських дипломатів. – Тільки в голову такого пана Бека (Юзеф Бек, очільник МЗС Польщі – УП) могло вскочити, що Коновалець займається терористичними актами".
"У такому широкому рухові, як український націоналістичний рух, існує й бойова частина, – не приховував український професор. – Але акти терору виникають тільки на нашій національній території як реакція на акцію, як вияв протесту проти поневолення. Смішно навіть думати, щоб Вождь такого руху, як український націоналістичний, міг займатися виготовленням чи перевозкою бомб".
Ярослав Чиж на псевдо "Ярослав Кутько" в дослідженні "Пекельна машина в Роттердамі" (1953 рік) описував тактику, яку після вбивства Коновальця використовував Кремль, та до якої росіяни вдаються досі – вкидати в інформпростір кілька версій, щоб відволікти від очевидної, як це, зокрема, було у випадку зі збитим бортом MH17 на Донбасі в 2014 році.
Про реакцію на вбивство Коновальця Чиж писав: "Комуністична преса на всіх мовах зручно звертала підозріння щодо вчинення замаху в Роттердамі в різні боки: на польську політичну поліцію, на німецьке Гестапо і навіть на внутрішні українські політичні чвари".
Майстрами з дезінформації, за словам Чижа, були також українські комуністи, які отримали відповідні директиви з Москви: "Тою димовою заслоною оперували не тільки в пресі і в промовах на всяких зборах, але також у спеціальних брошурах, які розкидали тисячами між людьми".
Читайте також: Повернення України. УП показує оцифровані в США столітні фотоархіви легіону Українських січових стрільців
Операція "Ставка"
За вульгарними зразками сторітелінгу, розповідь про зраду, що призвела до смерті лідера ОУН у 1938 році, можна починати з Каїна та Авеля. Але насправді для повноти картини достатньо згадати Євгена Коновальця та Василя Хомяка. Обидва – січовики. Обидва воювали проти росіян і деякий час провели в російському полоні під час Першої світової.
Після поразки Директорії УНР Василь Хомяк опинився за кордоном, де залишився у націоналістичному русі. Пізніше він став агентом ГПУ/НКВС на псевдо "Лебедь" та "82". Отримав трикімнатну квартиру та тисячу рублів за те, що ввів у коло Євгена Коновальця його майбутнього вбивцю Павла Судоплатова.
Згідно з розсекреченими документами Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ), до рук чекістів Хомяк потрапив у 1921 році. На територію СРСР, як і деяких інших побратимів, його на рік раніше відправив Коновалець – розбудовувати підпільні повстанські осередки. "Вибір перед Лебедем стояв простий, – згадував у 1990-х Судоплатов про Хомяка, якого розкрили радянські спецслужби. – Або працювати на нас, або вмерти".
У межах операції "Ставка", метою якої було вбивство лідера ОУН, агента Лебедя / Хомяка "вивели" з території СРСР у 1933 році, за п'ять років до теракту в Роттердамі. Він прибув у Бельгію як член команди радянського вантажного судна, а потім "втік" і попросив політичного притулку.
Коли про вигадану "втечу" Хомяка в Європу стало відомо українським націоналістам, йому влаштували ретельні перевірки ще до його зустрічі з лідером ОУН.
Пізніше у своїх доповідях московському керівництву Лебідь розповідав, що попри недовіру з боку певних членів ОУН його перші сходини з Коновальцем пройшли в цілому нормально – "провідник обійняв його, розцілував і почав розповідати присутнім, як добре він його знає".
Коновалець багато розпитував Хомяка про ситуацію в радянській Україні. Про голод, про опір селян колективізації, випадки саботажу в промисловості, ставлення молоді до влади, національний склад червоної армії, про ставлення українських комуністів до ідеї незалежності від Москви тощо. Знаючи методи московських спецслужб, допитував Коновалець гостя й про те, як саме він утік від більшовиків і опинився в Європі.
З аналітичних матеріалів СРЗУ:
Як свідчать матеріали справи, у Проводі ОУН після понад року перебування В. Хомяка за кордоном дійшли висновку, що йому краще повертатися в радянську Україну і там створити розгалужену підпільну організацію для участі у майбутній боротьбі за незалежність. У жовтні 1934 року він повернувся до СРСР і доповів у НКВС, що поставлене завдання із завоювання довіри керівництва ОУН виконав. Надалі у листах за кордон повідомляв про створення підпільної мережі і залучення до неї відданих справі осіб.
Невдовзі визріло рішення ввести у розробку Проводу ОУН кадрового співробітника центрального апарату НКВС. На цю роль обрали Павла Судоплатова (оперативне псевдо "Андрій"). У листах до Є. Коновальця В. Хомяк повідомив, що до роботи в підпіллі залучив свого далекого родича, з яким давно знайомий, виховував його у націоналістичному дусі і вважає, що з цієї молодої людини вийде корисний борець за ідею незалежності України.
У липні 1935 року вони удвох перетнули радянсько-фінський кордон і опинилися в Фінляндії. Невдовзі В. Хомяк повернувся до СРСР, а його "вихованець", якого в середовищі ОУН прозвали Приймаком, а згодом – Павлусем, Вельмудом, Норманом, Валюхом, залишився за кордоном. Упродовж кількох місяців до нього придивлялися, вивчали, перевіряли, перш ніж прийняти рішення про залучення до роботи і посвячення в найпотаємніші аспекти роботи організації за кордоном.
Читайте також: Росіян, які б підтримували українську незалежність, немає. Яким бачили життя в Україні агенти ЦРУ – дослідження УП
Прогулянки з убивцею
Уперше Євген Коновалець зустрівся зі своїм вбивцею у Берліні навесні 1936 року в присутності інших оунівців. За кілька днів лідер українських націоналістів вже запросив Судоплатова пройтись удвох вечірнім містом. Спираючись на документи, в Службі зовнішньої розвідки України про цю прогулянку, що тривала майже до опівночі, розповідають так:
"Є. Коновалець зауважив, що був би радий, якби П. Судоплатов разом з В. Хомяком підшукали й допомогли переправити до Європи когось із відомих українців, із ім'ям, типу Олександра Шумського, якого він ввів би у міжнародні кола для привернення уваги до вирішення українського питання.
При цьому Коновалець цікавився й долею самого О. Шумського, що з ним і чи не могли б організувати його втечу за кордон. На той час український радянський і партійний діяч О. Шумський перебував у засланні в Красноярську за антирадянську націоналістичну діяльність, убитий у 1946 році за вказівкою Сталіна і безпосередньої участі П. Судоплатова на шляху із заслання до Києва".
Про одну з подальших зустрічей з лідером ОУН, цього разу в Парижі, докладно згадував у 1990-х вже сам Судоплатов у мемуарах. Щоправда, порівнюючи його книги та задокументовані, деталізовані доповіді московському керівництву, в Службі зовнішньої розвідки України сумніваються у правдивості багатьох деталей, згаданих Судоплатовим на пенсії.
Хай там як, вбивця Коновальця хизувався прогулянками з Коновальцем у Франції, які нібито зміцнили довіру лідера українських націоналістів до кремлівського агента.
З книги Судоплатова "Розвідка і Кремль. Записки небажаного свідка":
"Коновалець прив'язався до мене (...) Під час нашого перебування в Парижі запросив відвідати разом із ним могилу Петлюри. Коновалець обожнював цю людину, називаючи її "нашим прапором і найулюбленішим вождем". Він говорив, що пам'ять про Петлюру має бути збережена (...).
Ми пройшли через весь цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився – я наслідував його приклад. Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витяг з кишені носову хустку і загорнув у неї жменю землі з могили.
– Що ти робиш? – вигукнув Коновалець.
– Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну, – відповів я, – ми на його пам'ять посадимо дерево і доглядатимемо за ним.
Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і палко похвалив за чудову ідею. У результаті наша дружба та його довіра до мене ще більше зміцнилися".
Читайте також: Сепаратист № 1. Як уродженець Курщини Сергєєв-Артем створив міф про незалежність Донбасу
Остання година
23 травня 1938 року об 11:24 на залізничній станції в Роттердамі вийшов незнайомець з двома валізами. Німецькою з акцентом він попросив таксиста відвезти його у готель "Централь". Дорога зайняла не більше як 10 хвилин.
"Вписавшись, як Новак, він замовив скромну кімнату... Полагодження формальностей потривало кілька хвилин", – так останню годину життя Євгена Коновальця описував у 1970-х дослідник Омелян Кушпета.
У номері лідер ОУН розклав речі. На столі біля вікна поставив друкарську машинку, а на меншому столику – будильник і хрест, той самий, що за родинною легендою йому дала мати, і який він постійно возив із собою.
Постоялець "Централю" вмився, розложив на ліжку піжаму, і ближче до 12:00 вийшов з номеру. Пройшовся коридором трохи знервовано, повернувся у номер, а потім знов вийшов і попрямував на вулицю. Без плаща, бо була тепла весняна погода.
Опівдні Коновалець / Новак вже був у кав'ярні "Атланта". Він запам'ятався офіціанту тим, що замовив склянку хересу, бо зазвичай у такий час херес замовляли рідко. Через мить до Новака приєднався якийсь чоловік. Він попросив пива.
"Це була самовпевнена постать у віці коло 30 років, висотою 1,76-1,78 метра, педантно вбрана і гарно обголена людина. Волосся було темно-брунатне й добре зачесане. Брови у нього зрослись, а очі темні, мабуть, карі", – писав Омелян Кушпета.
"Після привітання з чоловіком при столику коло вікна вони обмінялися короткими словами, – продовжував автор реконструкцію події. – Новий клієнт передав якийсь пакуночок, поспішно заплатив за пиво, поспішно попрощався та поспішно залишив "Атланту". Опісля і перший чужинець заплатив та вийшов о годині 12:13 на вулицю".
Через лічені хвилини в центрі Роттердама пролунав вибух. Про те, що небіжчиком виявився лідер українських націоналістів, нідерландська преса повідомить за тиждень.
Історик, журналіст і політичний діяч Петро Мірчук у книзі "Євген Коновалець" (у 20-річчя смерті)" про вразливі місця в безпеці лідера ОУН:
"Безпосереднє керівництво організаційною сіткою на Наддніпрянщині та контакти із зв'язковими, які приїжджали для зустрічі з полк. Коновальцем з підбольшевицької України, крили в собі дуже серйозну небезпеку для самого життя полк. Євгена Коновальця. Але він рішуче й послідовно стояв на становищі, що особливості підбольшевицької дійсності вимагають, щоб керівництво поодинокими центрами підпільно-революційної організації й контакт із провідниками тих центрів перебували таки безпосередньо в його руках.
Весною 1938 р. полк. Коновалець подав своїм найближчим співробітникам, що приготовляється до того, щоб в найближчих місяцях особисто дістатись нелегально, організаційним зв'язком до УРСР і там на місці перевірити ситуацію, стан і можливості підпільно-революційної дії".
Читайте також: "Гарантія сто відсотків". Як лідери Угорської революції пішли на мирні перемовини з Кремлем і опинилися на шибениці
"Ніколи не снилося жити в такій квартирі"
Радянський режим, що йому вірно служили Василь Хомяк і Павло Судоплатов, зазнав краху 1991 року. Натомість Україна на 35-му році незалежності повернула рештки Коновальця додому та продовжує боротися за право бути собою поза межами імперії. Б'ється з тим самим ворогом. За обставин, значно сприятливіших, ніж сто років тому: із соборністю, наявністю своєї армії та міжнародного визнання. Але й за наявності того ж невігластва, що й раніше.
2022 року в Мелітополь, де народився Судоплатов, на танках в'їхали росіяни. Окупаційна адміністрація вивісила борди із зображенням Судоплатова й написом російською: "Он знал, что делать с бандеровцами!". Окупанти "відмінили" рішення місцевої влади за 2016 рік, яким одну з вулиць назвали на честь ще одного уродженця міста, ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. Тепер вони знов називають її на честь Судоплатова.
"Неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована". Слова, що їх 2020 року, в своєму першому новорічному зверненні промовив Володимир Зеленський, дуже швидко та вкотре спростувала історія. Яким би гарним не був дім, має значення чи належить він його господарям.
Після завершення операції "Ставка" Василь Хомяк написав Павлу Судоплатову запрошення на новосілля в житло, яке відібрали у його репресованих власників:
"Добрий день, Павле Анатолійовичу. Перш за все я Вас від душі поздоровляю з успішно закінченою справою… Я тепер вже днів десять ніде не працюю, але гадаю, що скоро буду працювати, в цьому мені допомагає тов. Тимошенко. Квартиру я теж змінив. Тов. Тимошенко дав мені таку квартиру, що мені ніколи і не снилося жити в такій квартирі. Квартира із трьох кімнат, в хорошому районі, прекрасно обмебльована, правда меблі можуть кожної хвилини забрати, але поки що не забирають, і я, користуючись ними, відпочиваю з насолодою. Хотів би дуже, щоби Ви приїхали і побачили як мене тов. Тимошенко влаштував".
Попереднього господаря квартири, коментує дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник, у 1937 році засудили до розстрілу за "зраду батьківщині", а його дружину вислали на п'ять років до Казахстану.
"Усім тим, що за своє життя нажили "вороги народу" (повністю виправдані у 1959 році за відсутності складу злочину), почав насолоджуватися співучасник вбивства Євгена Коновальця. Серед меблів були, як свідчать документи, старовинні цейсівські книжкові шафи, комин із бронзовим годинником на ньому, дубові меблі на кухні, фарфорові сервізи, срібні столові прибори, віденська качалка, піаніно, гобелени, килими, патефон".
Якби не розпад СРСР, комуністичний Кремль міг увійти в історію як автор "остаточного вирішення українського питання". Але вчорашні тріумфатори, які стояли за вбивством лідера ОУН у Роттердамі 1938 року, за кілька десятиліть опинилися в програші. Тепер нищенням України займається Росія путінська.
Євген Руденко – УП