Покоління "офісів". Як і чому шахрайство стало роботою для тисяч молодих українців

На початку останнього місяця літа українські шахрайські кол-центри, які в народі називають "офісами", закрились на несподівані "канікули". Національна поліція разом із СБУ протягом першої частини серпня провели 411 обшуків і припинили діяльність 94-х шахрайських "офісів". 26 фігурантам повідомили про підозру. Вони займались шахрайством як в Україні, так і в країнах ЄС.

Індустрія телефонного шахрайства почала формуватися в 2014–2016 роках, запозичуючи технології легального банківського сектору. Після початку повномасштабного вторгнення мережа так званих "офісів" стрімко розрослася та перетворилася на потужний тіньовий бізнес. Глобальна ініціатива проти транснаціональної організованої злочинності (GI-TOC) у своєму звіті, опублікованому в квітні 2026 року, зазначає, що в "офісах" на той момент працювали майже 60 тисяч українців.

"Українська правда" на умовах анонімності поспілкувалась з одним із керівників такого кол-центру, який займався ошукуванням громадян Росії, Степаном (ім'я змінене – УП), щоб зрозуміти, як вони влаштовані всередині.

"Основний кістяк працівників складала молодь віком від 18 до 25 років, які шукали свою першу чи другу роботу, не маючи чіткого життєвого напрямку. Через постійний кадровий голод до "офісів" охоче брали навіть 16-річних підлітків. Поруч із новачками працювали й досвідчені шахраї віком 30–40 років, які мігрували між різними "офісами" та перетворили телефонний обман на постійне джерело доходу", – пояснює він.

"Офісник" Степан розповідає, що після 1 серпня закрились 100% шахрайських кол-центрів – навіть без обшуків правоохоронців. "Було розуміння, що треба зачинятись, через те що обшуки масово проходили в інших шахрайських кол-центрах і це всі одразу розуміли", – каже він.

Cпіврозмовники УП в одній з українських спецслужб говорять про те, що в Україні на початок серпня 2026 року працювало щонайменше 2000 "офісів". У Нацполі УП розказали, що станом на кінець серпня слідчі провели понад 500 обшуків та повідомили про підозру 28 особам, але при цьому не надали інформацію про кількість закритих кол-центрів.

За словами "офісника" Степана, в кожному "офісі" працювало до 200 осіб.

Тим часом минулого тижня президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт, який пропонує карати позбавленням волі на строк від 5 до 10 років навіть рядових працівників шахрайських кол-центрів – за умови, що вони усвідомлювали незаконний характер такої діяльності.

І майже одночасно НАБУ та САП проводять операцію "Карфаген" щодо злочинної організації, до якої, за версією слідства, були причетні працівники Офісу генерального прокурора. Слідство стверджує, що вони не просто знали про існування шахрайських кол-центрів, а системно отримували гроші за невтручання в роботу "своїх" офісів, фактично забезпечуючи їм силове прикриття.

Індустрія шахрайських кол-центрів перебуває на межі ліквідації, а її колишні працівники опинились на вулиці. "Українська правда" розповідає про цих людей, хто такі "офісники", який їхній соціальний портрет, що спонукало їх працювати в шахрайських кол-центрах та що на них чекає в майбутньому.

Як влаштований "офіс" всередині

Телефонія в "офісі" починається з холодників – операторів першої лінії, які роблять перші, "холодні" дзвінки до людини, у якої хочуть виманити кошти. Вони здійснюють масовий обдзвін за готовими скриптами, імітуючи представників правоохоронних органів. Їхня мета – знайти вразливу жертву, посіяти паніку та утримати її на лінії.

Далі в справу вступають так звані клоузери, які перехоплюють розмову, коли жертва вже налякана й готова до дій. Їхнє завдання закрити "угоду" та примусити людину перерахувати кошти на потрібні рахунки.

Важливу роль в "офісі" грає технік. Він забезпечує життєдіяльність інфраструктури. Приходить до початку зміни, налаштовує IP-телефонію, програмне забезпечення для підміни номерів і поповнює баланси. Його робота непомітна, поки система функціонує без збоїв.

"Офісник" Степан ділиться алгоритмом, за яким відбувається дзвінок. Холодник телефонує жертві, представляючись співробітником ФСБ або служби безпеки банку. Жертві повідомляють, наприклад, що відкрито кримінальну справу, в якій вона фігурує як потерпіла, оскільки просто зараз невідомі особи намагаються оформити на неї величезний кредит, наприклад на 500 тисяч рублів.

Якщо жертва не скидає слухавку, а погоджується далі рухатись, щоб "вирішити проблему", то її перемикають на клоузера, який грає роль старшого слідчого або представника Центрального банку. Він діє більш жорстко та авторитарно, наказуючи суворо дотримуватися інструкцій для "порятунку" фінансів.

Налякану жертву переконують, що єдиний спосіб зупинити шахраїв або анулювати фіктивний кредит – це самостійно зняти всі свої заощадження або взяти реальний кредит на таку ж суму і переказати їх на вказані спеціальні реквізити. При цьому жертві обіцяють: щойно "злочинців" затримають, гроші одразу повернуть і дадуть грамоту від ФСБ – "за допомогу Батьківщині".

"Щойно гроші надходять дропам (власники підставних банківських рахунків – УП), вони миттєво конвертуються в криптовалюту. Це розриває ланцюжок транзакцій і робить їхнє відстеження правоохоронцями практично неможливим. Після цього криптовалюта переводиться в Україну, де її обмінюють на готівку для виплати зарплат працівникам і прибутку організаторам схеми", – пояснює працівник "офісу".

Керує всім процесом "пульт" – директор "офісу". Саме він розподіляє регіони для дзвінків, обирає скрипти та вирішує, якому клоузеру передати розмову; стежить, щоб співробітники якісно працювали.

"У великих "офісах" також є власні HR-відділи, фінансисти, бухгалтери, відділи маркетингу, власні служби безпеки, а також арбітражники трафіку, які генерують посилання та рекламу в інтернеті для залучення клієнтів", – роз'яснює адвокат і колишній співробітник кіберполіції Андрій Галич.

Заробіток без сумління. Хто працює в "офісах"

Андрій Галич розповідає УП, що головний рушій цих структур – молодь, яка шукає легких грошей. У такому "офісі" людина могла заробити від 50 до 130 тисяч гривень на місяць. І навіть нижній поріг зарплати був у півтори рази більшим, ніж у звичайному кол-центрі білого бізнесу.

Степан розповідає УП, що у світогляді юнаків і дівчат, які приходять у цю сферу, працювати, наприклад, касиром у супермаркеті – це приниження.

"Вони переконані, що краще займатися телефонним шахрайством, аніж ловити на собі глузливі погляди знайомих за касою. Для них це своєрідна мініблатна романтика", – пояснює він.

Працівники "офісів" мають завищені зарплатні очікування. "Багато хто вживає наркотики та звикає до легких прибутків, через що вони більше не хочуть йти на звичайну легальну роботу", – підкреслює Галич.

Як приклад надмірних вимог до оплати праці він наводить кейс зі своєї практики.

"Нещодавно ми шукали помічницю в адвокатське об'єднання. До нас прийшла дівчина без жодного досвіду і каже, що їй в "офісі" платили мінімальну ставку в 2000 доларів просто тому, що вона "подавала чай та каву". Ми могли їй запропонувати хіба 20–25 тисяч гривень на місяць", – додає адвокат.

"Офісник" Степан підкреслює, що на дзвінках можна заробляти більше, маючи гарний відсоток за вдалі шахрайські операції.

Ставка для оператора першої лінії стартує від 600 доларів на місяць. Однак завдяки бонусам вони отримували мінімум 1000 доларів на місяць. Але, якщо працювати ефективно, то зарплата могла бути в середньому 2–3 тисячі доларів. Додзвонювачі вищої ланки могли отримувати до 10 тисяч доларів щомісяця.

Але такі зарплати рідко приносять "офісникам" життєву стабільність. Степан розповідає, що правило "легко прийшли – легко пішли" працює в цій сфері безвідмовно. 9 із 10 працівників спускають зароблене за лічені дні: купують останні моделі айфонів собі та дівчині, беруть автомобілі в кредит, орендують елітне житло.

"Коли ж в офісі настали вимушені "канікули" чи вимушені простої, вчорашні багатії залишаються без копійки і не мають чим заплатити за оренду житла. Лише одиниці відкладають гроші, інвестують чи купують нерухомість", – підкреслює Степан.

Психоаналітик Юрій Прохасько робить висновок, що найбільша група людей у цій тіньовій індустрії – звичайні невротики.

"На відміну від холодних психопатів чи мстивих соціопатів, вони не отримують жодної природної насолоди від обману. Їхня головна щоденна психологічна праця полягає не в тому, щоб майстерно обібрати жертву, а в тому, щоб домовитися із власним сумлінням. Для цього вони вибудовують складні, багаторівневі лабіринти самовиправдань, у яких ховаються від жахливої реальності того, ким вони стали насправді", – ділиться своїми спостереженнями він.

Прохасько наголошує, що невротики постійно культивують у собі синдром жертви. Вони дивляться навколо і кажуть собі: "Часи надто важкі. Я молодий, я маю природне право жити добре, мати гроші, але чесним шляхом цього сьогодні не досягти".

Вони знаходять у глобальній несправедливості світу індульгенцію для власних гріхів: "Якщо світ такий жорстокий і багатії наживаються нечесно, то чому я маю залишатися на узбіччі? Чим я гірший?", тим самим перекидаючи відповідальність на обставини. Вони вперто відмовляються визнати, що вибір натиснути кнопку виклику завжди залишається за ними.

Географія, злочин і покарання

Географія роботи "офісів" постійно трансформується. "Якщо раніше абсолютним фаворитом був російський ринок через любов населення східного сусіда до великих банківських депозитів і слабкий контроль за дропами, то зараз ситуація змінилась.

"Через війну та посилення антифрод-систем (софт, який миттєво перевіряє кожен платіж в інтернеті та блокує його, якщо підозрює дію шахраїв – УП) частка роботи по РФ впала орієнтовно до 20%.

Сьогодні близько 80% зусиль шахраїв спрямовано на країни Заходу. Європейський ринок опановують винахідливо: для роботи по Польщі спочатку вербували самих поляків, а згодом почали за лічені місяці перенавчати їх чеської мови після того, як поляки змогли знайти системи захисту проти дій українських "офісників"", – каже адвокат.

За його словами, для Німеччини наймають студентів-філологів або безпосередньо німців, американський ринок обробляють англійською, активно залучаючи іноземних студентів з африканських країн або експатів.

Однак ту ж саму Білорусь шахраї оминають через жорсткий контроль спецслужб і неможливість створити мережу підставних рахунків. А Казахстан виявився просто економічно нецікавим для масової роботи через недовіру місцевих громадян до банків.

Незважаючи на міжнародні масштаби злочинів, відчуття безкарності серед "офісників" залишається високим. Українське законодавство досить лояльне до таких правопорушень.

"Там, де суди в США можуть призначити десятки років в'язниці, в Україні організатори та виконавці часто відбуваються умовними термінами або штрафами. Міжнародне правосуддя, своєю чергою, буксує через бюрократію. Хоча Інтерпол активно працює над екстрадицією організаторів (наприклад, затримання в Іспанії в 2024 році), між скоєнням злочину та реальними арештами часто минає 3–4 роки", – додає Галич.

Він пояснює, що топові працівники можуть отримати підозру за створення організованого злочинного угруповання.

"Якщо слідство доведе наявність чіткої ієрархії з відділами кадрів, службами безпеки та IT-підтримкою, лідерам таких угруповань загрожує від 7 до 15 років за ґратами з повною конфіскацією майна. В "букет" статей неминуче вийде підозра в легалізації та відмиванні брудних коштів, адже мільйонні прибутки, прогнані через криптобіржі чи підставні фірми, залишають гучний цифровий слід", – розповідає адвокат.

Ті, хто стоять в "офісній" ієрархії нижче, ті ж самі клоузери чи холодники, підпадають під важкі частини статті 190-ої Кримінального кодексу (шахрайство в особливо великих розмірах – УП).

За словами адвоката, найбільшою перепоною для правосуддя залишається процесуальна географія: якщо кол-центр роками грабував росіян, вітчизняним слідчим вкрай важко офіційно зафіксувати заяву потерпілого та розмір збитків через відсутність правової співпраці з країною-агресором. Без потерпілої сторони справа часто розвалюється ще на етапі досудового розслідування.

"Проте правила гри кардинально можуть змінитись, коли ціллю "офісу" були громадяни країн ЄС або США. У таких випадках до справи підключаються спільні міжнародні слідчі групи (JIT – Joint investigation team), для яких не існує українських бюрократичних компромісів. Тоді організаторам загрожує не умовний строк і штраф, а неминуча екстрадиція та десятки років у західних тюрмах, де поняття безкарності за кіберзлочини просто не існує.

Якщо це стосується рядових працівників, то більшість йдуть на угоду зі слідством. Вони визнають свою провину, дають свідчення проти організаторів та зрештою виходять із зали суду з умовним покаранням чи іспитовим строком, або просто сплачують штраф", – наголошує Галич.

Перспективи на ринку праці та в житті

Генеральна директорка Міжнародного кадрового порталу hh.ua Марина Маковій розповідає УП, що тіньовий досвід роботи працівників шахрайських кол-центрів не матиме фатального впливу на їхній подальший кар'єрний шлях. Кандидати, які влаштовуються в "офіси", здебільшого усвідомлюють специфіку діяльності, проте не завжди до кінця розуміють рівень потенційної відповідальності.

"Як правило, це молодь – переважно чоловіки, оскільки жінкам притаманне гостріше відчуття небезпеки та ризику. Це люди з надзвичайно високим рівнем внутрішньої мобілізації: вони комунікабельні, мають гнучке мислення, здатні блискавично знаходити вихід із нестандартних ситуацій та легко змінювати тактику спілкування задля досягнення мети.

Через завищені зарплатні очікування їм буває складно одразу інтегруватися в традиційні компанії.

Крім того, їхній бекграунд часто стає перепоною під час перевірок службами безпеки у великих корпораціях. Однак у сегменті малого та середнього бізнесу особливих проблем для них немає. В умовах сучасного кадрового дефіциту їхній досвід легко легалізується під нейтральними назвами: менеджер зі спілкування з клієнтами B2B, інформаційний консультант, оператор чату або менеджер з продажів", – підкреслює Маковій.

Підсумовуючи, вона зазначає, що якщо епізод роботи в "офісі" трапився на самому початку кар'єри, а після нього людина встигла попрацювати, наприклад, HR-дженералістом, рекрутером, менеджером з продажів у легальній компанії середнього розміру чи в агенції, цей ризик поступово нівелюється, і репутація вирівнюється.

Іншу думку щодо переспектив своїх ексколег має "офісник" Степан. За його словами, вирватися з цієї бульбашки складно.

"Звикнувши до легких прибутків, мало хто потім погоджується на легальну роботу з утричі меншою зарплатою. Психологічно важко стати звичайним оператором банку за скромну ставку після того, як ти заробляв тисячі доларів. Хоча окремим особам усе ж вдається соціалізуватися: вони переходять у легальні продажі, сферу HR або відкривають власний дрібний бізнес. Інші можуть піти працювати автомийником на якомусь СТО, кур'єром в "Глово" чи касиром в АТБ", – резюмує він.

***

Економіст Гліб Вишлінський у розмові з УП звертає увагу на закономірність: індустрія шахрайських скам-офісів особливо добре почувається там, де слабкі інституції, низький рівень верховенства права, поширена корупція, а держава не здатна або не хоче ефективно контролювати діяльність організованих злочинних мереж.

Андрій Галич наводить приклади країн, які в різні періоди ставали осередками подібної індустрії: Нігерія, Індія та М'янма. Якщо в перших двох працівники кол-центрів просто обдзвонюють англомовні країни, то найжахливіший приклад це Бірма.

"Після військового перевороту та встановлення нестабільного режиму там утворилися великі хаби, де людей нерідко викрадають і насильно змушують працювати в кол-центрах на правах рабської праці", – підкреслює він.

У цій південноазійській країні існує ціле місто шахраїв під назвою Шве-Кокко, яке перетворилось на масштабний центр кібершахрайства та торгівлі людьми. Місто не контролюється урядом М'янми, а перебуває під захистом місцевих бойовиків із угруповання "Каренської національної армії".

Яскравим прикладом їхніх методів є розповідь колишньої працівниці, яка була частиною команди "моделей" у центрі ошуканців. Її завданням було шукати в інтернеті літніх людей, писати їм під приводом випадкового знайомства та імітувати романтичні стосунки, надсилаючи власні оголені фотографії. Щойно жертва починала їй повністю довіряти, її передавали до спеціального "відділу чатів", де вже інший співробітник переконував людину віддати всі свої заощадження під виглядом вигідних інвестицій у криптовалюту.

Працівників кол-центрів цього міста утримують за стінами закритих комплексів. І хоча дехто працює добровільно, багатьох інших викрадають і змушують працювати. Ті, кому вдалося втекти, розповідають жахливі історії про побиття та катування.

Рятувальні організації стверджують, що тисячі людей досі перебувають у рабстві. Журналісти ВВС зазначають, що їм особисто надходили електронні листи від жертв із благаннями про допомогу.

В Україні робота в "офісах" теж може переростати в справжнє рабство, де працівники отримують побиття та погрози при намаганні піти.

Втім, навіть небезпека рабства не заважає романтизувати свою "роботу" працівникам кол-центрів.

У соціальних мережах вони часто розповідають, що роблять великий внесок в економіку країни, бо орендують дорогі квартири, купують елітний одяг і недешеві продукти.

Гліб Вишлінський підтверджує, що шахрайські кол-центри справді створюють високооплачувані робочі місця та стимулюють приватне споживання, однак податків зовсім не платять.

"Це так само, як виправдовувати торговців наркотиками. Вони теж стимулюють приватне споживання і якщо його повністю прибрати, то короткостроково наслідки будуть негативними для економіки", – робить порівняння економіст.

Психоаналітик Юрій Прохасько розвінчує інший міф "патріотичного криміналу", який працівники кол-центрів використовують для власного виправдання.

Починаючи працювати "по Росії", багато хто з них свідомо чи підсвідомо переконує себе, що веде економічну диверсію проти ворога, і тому їхні дії є морально виправданими.

"Працівник скам-офісу швидко звикає до тіньових надприбутків, отримуючи, наприклад, 2000 доларів на місяць замість стандартних 20 000 гривень на легальній посаді. Звикання до швидких грошей діє як наркотик і робить повернення до чесної праці психологічно неможливим.

Вони будуть й далі шукати легких грошей і у підсумку прийдуть працювати до тих, хто вже ошукує громадян України", – підсумовує Юрій Прохасько.

Шахрайські кол-центри розбещують усіх – молодь, владу, правоохоронні органи. Одні шукають легких грошей, не бажаючи будувати легальну кар'єру та долучаючись до злочинної діяльності.

Тим часом представники держави, побачивши в цій індустрії можливість для особистого збагачення, починають "кришувати" шахрайські офіси. Так злочинний бізнес купує собі захист, а корупція поступово розкладає правоохоронну систему зсередини.

А проте проблема нелегальних кол-центрів вийшла за межі внутрішнього кримінального ринку, перетворившись на загрозу для міжнародного іміджу України, адже тепер їхніми жертвами стають громадяни ЄС. Ситуація набула такого масштабу, що європейські лідери змушені безпосередньо звертатися до української влади з вимогою припинити діяльність цих "офісів".

Володимир Фомічов, УП