Сім патронів на навчанні й роки без УБД. З якими проблемами стикаються іноземні добровольці
У вересні 2026 року Робоча група ООН з питань використання найманців представить звіт про залучення жителів Колумбії до збройних формувань у різних країнах. Зокрема й в Україні. Для цього дослідження експерти опитали зо тисячу ветеранів російсько-української війни та членів їхніх сімей.
За словами наших джерел у дипломатичних колах, звіт може містити критичні згадки щодо умов служби іноземних добровольців в Україні. Речник Міністерства закордонних справ Георгій Тихий повідомив УП, що МЗВ знає про підготовку цього дослідження і вже звернулося до секретаріату Робочої групи з проханням додати в документ коментарі української сторони. Міністерство також запропонувало експертам ООН приїхати в Україну, щоб вивчити обставини всіх кейсів.
У звіті може йтися про відсутність належних виплат родинам загиблих іноземців або про труднощі з підтвердженням статусу військових. Ветеранка та журналістка Лєра Бурлакова, яка працює з іноземними добровольцями, стверджує, що багато хто з них покидає Україну саме через бюрократію в українській армії та державі загалом.
"Ми втрачаємо одних із найбільш мотивованих бійців через абсолютні дурниці, які часто неможливо зрозуміти", – каже Бурлакова.
"Українська правда" поспілкувалася з іноземними добровольцями, правозахисниками та експертами з військового права, щоб з'ясувати, як Україна виконує свої зобов'язання перед людьми, які приїхали за неї воювати.
Під час навчання я вистріляв лиш 7 патронів
Ґатор – громадянин США, народився у Флориді. Після університету працював журналістом-розслідувачем та невидимим автором (писав тексти або книжки від імені інших людей без публічного зазначення свого авторства). Він має українське коріння, в його колі спілкування було чимало українців. Що більше, його найкращий друг походив з Донецька, тому початок російсько-української війни в 2014 році Ґатор сприйняв дуже особисто.
"Ситуація дуже чітка: є країна, на яку напали. Ця війна – імперіалістична агресія з геноцидальними амбіціями, яка вбиває цивільних. Тут немає двозначності, яку часто можна знайти в інших війнах.
У ситуації боротьби добра зі злом я хотів бути людиною, яка піде добровольцем. У мене були близькі зв'язки з Україною, я не міг знати і бачити все це – і нічого не робити", – пояснює Ґатор.
Американець мав знайомих в "Азові", до яких і поїхав на початку 2023 року. Однак уже в Україні з'ясувалося, що військові були на завданні і пропонували почекати 8 тижнів. Американець з іронією пригадує, як йому здавалося, що війна от-от закінчиться, тому подумав, що це надто довго. Так він опинився в Інтернаціональному легіоні.
Про БЗВП в Легіоні військовослужбовець говорить критично. За його словами, з лютого до травня 2023-го він вистрілив лише 7 патронів. Навички поводження зі стрілецькою зброєю він уже мав, а опанувати інші види озброєння йому допомагали побратими з бойовим досвідом.
"Нам казали, що ми маємо готуватися, бо дуже скоро виїзд – і це тривало місяцями. А речі, які потрібні для нормального тренування та бойового розгортання – зброя, боєприпаси, – я їх не бачив під час навчання", – зауважує американський доброволець.
Іноземці, які познайомилися в Легіоні, згодом сформували штурмову роту Chosen Company. Між собою вони узгодили ієрархію та перейшли до 59-ї бригади, яка, за словами Ґатора, обіцяла їм більшу автономію дій. Після місяця навчань у бригаді вони почали виконувати завдання на Авдіївському напрямку.
Рота іноземних добровольців вийшла з бригади на початку 2024 року. Рапорт на звільнення Ґатор писав у військовому госпіталі після поранення під Первомайським. Військовослужбовець два роки проходив реабілітацію і зараз знову поновлюється в Силах оборони України.
За словами ветерана, він не отримав повний пакет документів від попередньої бригади, що ускладнює його повернення до служби. Серед того, що йому не вистачає – посвідчення УБД. За його словами, така ж ситуація і в побратимів.
Військовослужбовець не для публікації показав УП список документів, які отримали чи не отримали бійці Chosen Company. Траплялися ті, хто взагалі не отримав жодного документу, який підтверджував би їхню службу в Збройних силах.
"Це просто якась дуже тупа лотерея. Наприклад, американець, якому я допомагала, проходив БЗВП, їх було 40 іноземців у групі – троє отримали військові квитки, усі інші не отримали. І дехто з цих людей уже загинув без військових квитків. Їхні родини не отримують виплат. Статус іноземців у війську часто залишається невизначеним: багато хто не має документів, необхідних для офіційного підтвердження проходження служби", – наголошує ветеранка та правозахисниця Бурлакова.
У розмові з УП Ґатор стверджує, що з частини бійців Chosen Company в штабі збирали кошти за нібито "сервісний збір" на оформлення документів – по 25 тисяч гривень. Військовослужбовець платив двічі, бо йому сказали, що в перший раз його документи "загубилися".
"Ми заплатили за документи, і я не знав, що це ненормально, поки не почав спілкуватися з новою бригадою. Я їм сказав, що не маю документів, хоча двічі платив. Вони перепитали: "За що платив?". І тоді я зрозумів, що взагалі не мав цього робити, тим паче двічі й без результату", – констатує доброволець.
УП не може незалежно підтвердити всі обставини цих платежів, але Ґатор передав редакції імена людей, які, за його словами, вимагали кошти, а також список документів бійців Chosen Company. Військовий стверджує, що вони вже роками намагаються зв'язатися з бригадою через офіційні канали комунікації, але їхні запити не вирішуються.
Цю інформацію ми передали 59-ій бригаді. За словами пресслужби підрозділу, вони отримували запити Chosen Company. Переважна їх кількість, за словами комунікаційників 59-ї, стосувалася вручення нагород, а не документів.
З моменту, коли Chosen Company звільнилися з бригади, в ній змінився комбриг та сформувалася нова команда – і тому, за словами військових, про масштабність проблеми з ротою вони вперше почули від УП.
"У нашій бригаді ми виходимо з того, що всі військовослужбовці мають отримувати однакове ставлення – незалежно від громадянства. У межах чинного законодавства ми надамо всі матеріали й документи, які військова частина може надати.
Про можливі платежі за оформлення документів ми почули вперше. Ми будемо розбиратися з цією інформацією. Якщо факти підтвердяться і буде встановлено ознаки кримінальних дій, матеріали передамо до ДБР або інших відповідних органів досудового розслідування", – пообіцяли в командуванні 59-ї бригади.
УП продовжить відстежувати розвиток подій навколо цієї ситуації.
В'язниця на батьківщині за службу в СОУ
Мартін – громадянин ПАР, він народився в білій родині під час апартеїду. Чоловік згадує, що його вітчим воював під час місцевого збройного конфлікту. А втручання СРСР у внутрішні справи країни сформувало в його родини негативне ставлення до росіян.
Мартін каже, що все дитинство читав про Другу світову війну, про Східний фронт і намагався уявити себе в цих умовах. Перша його спроба потрапити до війська сталася в 1999 році – він долучався до Французького легіону, але дуже швидко розірвав контракт, бо з ним служило багато росіян.
Після повернення з Франції додому чоловік займався підприємництвом: нерухомістю, видобувним бізнесом, експортом, співпрацював з аналітичною агенцією. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вирішив стати військовослужбовцем ЗСУ. Для нього це був безповоротний вибір.
За словами Мартіна, у ПАР він може зіткнутися з кримінальним переслідуванням за службу в іноземній армії. Південноафриканське законодавство забороняє громадянам без дозволу держави надавати військову допомогу іноземним урядам або служити в іноземних арміях. Порушення може каратися штрафом або ув'язненням.
"Коли з'явилася можливість воювати проти Росії, я спеціально хотів приїхати сюди, і щоб допомогти Україні, і щоб перевірити себе у війні на півночі, в холоді Дніпра.
Я нікого тут не знав, просто звернувся до українського консульства. Запитав про процедуру долучення до війська, мені дали посилання на Інтернаціональний легіон. Я зареєструвався і пройшов процес відбору", – ділиться ветеран спогадами про свій шлях на війну.
Спочатку Мартін служив у Легіоні, а згодом перевівся в 42-гу бригаду. Загалом у СОУ чоловік прослужив штурмовиком 11 місяців – на місяць менше, ніж потрібно для отримання посвідки на постійне проживання в Україні. Він полишив службу через психологічне виснаження.
Наразі ветеран прагне жити в Україні, адже вдома йому загрожує потенційне ув'язнення. Він знайшов тимчасовий спосіб залишатися на українській території легально: відкрив бізнес в Україні та подаватиметься на підприємницьку візу. Щоб її отримати, він повинен виїхати – і за кордоном податися на дозвіл.
Проте колишній штурмовик сподівається, що буде створено механізм для людей, які захищають Україну, і він зможе отримати посвідку за свою службу.
Схожа історія сталася з білоруськими добровольцями Олексієм Лазарєвим та Веронікою Янович. В Україні вони перебували під тимчасовим захистом, адже на батьківщині їм теж загрожує ув'язнення.
Олексій Лазарєв загинув 26 січня 2026 року на Запорізькому напрямку. За словами його командира з позивним "Балу", держава не виплатила дружині навіть останньої заробітної плати загиблого, адже вона громадянка підсанкційної держави.
Варто зауважити, що все-таки міграційна політика щодо іноземців, які захищали Україну, "пом'якшилася". За словами юристів ГО "Принцип", останні законодавчі зміни зменшили необхідний час служби під час воєнного стану для того, щоб отримати дозвіл на імміграцію: з трьох років – до одного.
Це підтверджує і Марія (ім'я змінено на прохання жінки), дружина військовослужбовця Легіону "Свобода Росії". В Україну її чоловік приїхав на початку війни, і уже за деякий час воював добровольцем в АТО. Після початку повномасштабного вторгнення, зокрема через російське громадянство, пішов служити до Легіону. За словами Марії, її чоловік був безпосередньо дотичний до операцій у Курській області. Нещодавно він отримав українське громадянство.
"Загалом я не хочу казати, що все добре, бо, очевидно, є куди рости. Ми багато працювали з його документами. З іншого, ініціювали зміни, щоб певні бюрократичні процеси було спрощено. Тут справді було багато різних моментів.
Я розумію, що на початку війни було набагато важче. Зараз усе зрушилося з місця, щонайменше в питанні мого чоловіка та його побратимів", – коментує Марія.
Вони мені нагадують добровольців АТО
Ветеранка та журналістка Лєра Бурлакова звернула увагу на проблеми іноземних добровольців, бо відчула до них емпатію завдяки особистому досвіду служби в АТО.
"Я розумію, чому ці люди прийшли. Вони мені дуже нагадують добровольців 2014 року, і через це мені за них сильно болить. Це люди, які могли тут не бути, бо вони нічим не зобов'язані Україні. І часто вони з розчаруванням їдуть назад, додому, через ставлення від нашої держави. Дуже хотілося б це виправити", – зауважує ветеранка.
За її словами, проблема криється у відсутності прозорої комунікації між українськими інституціями та добровольцями. Такої ж думки експерт Департаменту правового захисту громадської організації "Принцип" Ігор Косяк. За його словами, найповніша інформація про службу в СОУ була зібрана в юридичний навігатор для іноземців саме їхньою організацією. Чогось схожого державні органи іноземним добровольцям поки не пропонують.
На системність проблеми вказує статистика Офісу військового омбудсмана. В період з 27 січня по 1 серпня 2026 року там зареєстрували понад 300 звернень від іноземців. Найчастіше добровольці скаржаться на відсутність документів, які підтверджують службу чи статус учасника бойових дій, на ненадання медичної допомоги чи належного забезпечення.
Значна частина скарг також стосувалася забезпечення захисту прав членів сімей зниклих безвісти, загиблих і померлих іноземних військовослужбовців. Родичі не отримували офіційного оповіщення щодо долі добровольців і стикалися з проблемами під час оформлення документів для отримання належних виплат.
Бурлакова додає, що ситуація з отриманням документів та статусу для добровольців з інших країн стала ще гіршою після початку цифровізації армії. Оскільки частина іноземців не має посвідки на проживання, то вони є "невидимими" для держави в смартфоні. Без "Дії" вони не можуть користуватися сервісами "Армія+" та "Резерв+". Щобільше, через цифровізацію припинили видачу паперових військових квитків. Через це в іноземця може не бути документів, які підтверджують, що він військовослужбовець.
Іноземцям видають зараз довідку про місце служби, але, за словами Бурлакової,в багатьох випадках вона не є повноцінною заміною військового квитка або Армії+. Ветеранка додає, що ситуація краща в підрозділах, які централізовано працюють з міграційною службою і проходять процес оформлення документів разом із бійцем.
"До прикладу, патронатна служба Третього штурмового корпусу бере іноземців за руку – і разом з ними доводять, що папірці (довідки – УП) чогось варті. Самостійно військовий, у якого тут немає умовної "мами", не може цього зробити.
Людина, яка бачить все це, просто думає, що вона потрапила в якусь пастку, і що її десь намагаються, я перепрошую, на*бати", – ділиться спостереженням ветеранка.
За словами речника МЗС Георгія Тихого, ситуація на міжнародному рівні поки не є критичною, але російська пропаганда намагається використати кожну помилку щодо ставлення України до іноземних добровольців у своїх цілях.
"Росія намагається маніпулювати темою найманства, аби створити нібито "дзеркальну" картинку до власних дій, зокрема в Африці, Латинській Америці, в Азії. В попередні роки чимало іноземних країн, насамперед африканських, сколихнули скандали, пов'язані з незаконними кампаніями Росії із затягування іноземців до лав її окупаційних військ.
Захищаючись від звинувачень, російська пропаганда робить основну ставку на аргумент "Україна займається тим самим". Ми чітко бачимо цю тенденцію та протидіємо цим спробам", – каже Тихий.
***
Проблема іноземних добровольців поступово стає видимою для держави. Заступниця міністра оборони Любов Галан, яка в МОУ відповідає за політику щодо людського потенціалу Сил оборони, в розмові з УП назвала покращення правил для іноземних військовослужбовців своїм першим пріоритетом на новій посаді. Офіційно до сфери її відповідальності належить питання супроводу військовослужбовця на всіх етапах служби.
Зміни вже відбуваються. З травня 2026 року іноземці, які служать у Силах оборони, можуть отримувати посвідки на тимчасове проживання на час контракту та ще 6 місяців після його завершення. І тепер їхній легальний статус на території України підтверджуватиме не лише військовий квиток. Це має спростити доступ іноземних військовослужбовців до сервісів "Дія", "Армія+" та "Резерв+".
Також з липня 2026 року уряд запустив єдиний механізм супроводу іноземних добровольців від прибуття в Україну до оформлення на службу.
Але нові правила автоматично не вирішують проблем тих, хто служив раніше й досі не отримав військових документів, підтвердження поранень чи виплат для родин загиблих.
Зрозуміло, що Україна не займається обманним рекрутингом іноземців і не приховує їх поза власними Збройними силами. Але якщо держава офіційно приймає людину на службу, вона має виконувати свої зобов'язання перед нею. Інакше історії про "київський кидок" стають не лише внутрішньою бюрократичною проблемою, а й питанням міжнародної репутації України.
Софія Челяк