Росії не завадило б усвідомити, що нині Європа набуває рис пост-газпромівської спільноти. Адже скинути ярмо "однієї великої труби" прагнуть чимало країн.
Коли головування надається країні з, м’яко кажучи, не ідеальною демократією, це означає дві речі. Перша: організація ризикує власним авторитетом, намагаючись вчергове "напоумити" проблемну державу. Друга: на такій державі іще не поставлено хрест.
Янукович стверджує, що прагне долучитися до європейського дому. За таких умов, український лідер мусив би оббивати пороги європейських очільників, а не шантажувати їх невизначеністю щодо дати самміту "Україна-ЄС" й натяками, що Україна, мов той вугор, вислизне з рук ЄС та втече до російського болота.
Те, що у цьогорічному відзначенні річниці Голодомору брали участь всі чотири українські президенти, подається нині з особливим акцентом. Проте від очікуваного сприйняття великої трагедії чиновництво першого ешелону знаходиться як ніколи далеко.
Згідно з тим, що пропонує Путін, Євразійський Союз – це конфедеративне (!) утворення з єдиним політичним, економічним, військовим, митним, гуманітарним та культурним простором.
Казки - казками, але зазіхання на суверенітет України є справою підсудною. Починати кар'єру державного "не мальчика, но мужа" з цього - прикмета погана. І довільно інтерпретувати громадську думку також не варто.
Європа готова пробачити тому, кого сама не ховаючись називає "люмпеном", і сало на язиці, і целюліт у мізках, і простецько-комічний спосіб подачі себе, від якого відгонить, м'яко кажучи, недочитаним у шкільні роки Чеховим.
Обнадіювати ветеранів УПА, що держава обов'язково подбає про них, але пізніше (у 2012 році? у 2212-му?!), - це все одно, що казати про немовля: так, щеплення йому потрібно зараз, але ми зробимо його потім, років так у шість...