Не так переміг Зеленський, як Порошенко програв. Другий тур поляризує суспільство. Насторожують спроби відродження старих парадигм "помаранчеві проти біло-синіх", "Схід проти Заходу"... Терпимість і критичне мислення нам у поміч.
Коаліція не потрібна? Чи з іншими учасниками політичної коаліції розрахуються якимись іншими способами – може й не політичними? Чи міністерські посади тепер здаватимуться в суборенду, як кіоски на базарі?
Тут так – самі встановлюють правила, самі їх і змінюють. Угрюмий скоро стане зіркою інтернету завдяки фото з мавпочкою – м'якою іграшкою однієї із жертв катастрофи.
Владі не вдалося нав'язати протистояння по старій лінії Захід – Схід. Тепер ми повинні не дати їм накинути суспільству тему Майдан – Антимайдан, поділу на "своїх" та "чужих".
Навчатися треба, у першу чергу, тому, що дозволяє країнам Європи кожного разу підніматися, відбудовуватися після катастроф – як це зробили європейці після ІІ світової війни, як це роблять країни Балкан після конфліктів 90-х років
Бути українцем – це сторонитися земляків за кордоном. Це – добивати одне одного всередині країни, але об’єднуватися з україно- та російськомовним в дискусіях проти "москалів".
Моя теща, якій за 70, каже, що їй стає не цікаво жити. З помаранчевими надіями було цікавіше. І тому люди, які є аполітичними, продовжують збиратися й обговорювати, як зробити життя в Україні кращим.
Від публічності не родять огірки і не будуються мости. Самим фактом її запровадження змінити країну неможливо. Але якщо серйозно, то демократії без відкритості влади таки не буває.
Їй складно не вірити, поки вона говорить. Їй повірити ще складніше, коли думаєш сам. Вона вірила у свою зірку та йшла за інерцією подій, так і не знайшовши в собі сили сказати країні щось нове. Зрештою, хоч у чомусь визнати свою неправоту.
Якщо розглядати усю суму світоглядних та політичних якостей Тимошенко і Януковича, можна зробити висновок – вони неоднакові. Як "каток" і "бульдозер". Як гламурні "шпильки" та страусова шкіра.