Лесеві Танюку було що записати, було на що реагувати. В його душі закарбувалися ледь не всі "річні кільця" стражденного стовбура тогочасної української культури.
Кубинська Декларація Папи Римського і Патріарха Московського є яскравою ілюстрацією безперечної перемоги ФСБ і Кремля з усіма їхніми слухняними інструментами, до яких я відношу і РПЦ.
Конфлікти довкола пам’ятника Митрополитові Шептицькому чи відставки Ірини Маґдиш набувають загальнонаціонального значення, оскільки сигналізують, що Україна черговий раз опинилася на "тектонічному" розламі.
Надія послана нам для того, щоб на тлі її героїзму соромно було уникати військової служби чи в інший спосіб ховатися за мамині спідниці. На тлі її незламності гидкими мають виглядати наші в’юнкі компроміси зі злом.
Тога "переможця над Гітлером" прикрила бридку наготу сталінського режиму, злочини якого аж ніяк не були меншими за злочини режиму гітлерівського. Звідси й наш шок: "Мої діди боролися з нацистами - як можна їх звинувачувати у чомусь?".
Чого очікувати від СБУ університетові, який своєю відданістю моральним принципам і християнським цінностям перебуває в неминучій опозиції до свавілля, безхребетності й корупції, що пустили такі страхітливі метастази в нинішній Україні? Чого очікувати тим, хто опиняється у "зоні громадянського ризику": замовних міністерських інспекцій? візитів податкової? чи низки провокацій і дискредитацій?