Гучний публічний акт з приводу загибелі Павла Шеремета змусив мене замислитися щодо того, чи можу я надалі поділяти моральну відповідальність Президента України за протиправні дії та очевидні прояви політично вмотиваного пресингу щодо волонтерського руху.
Оприлюднена на сайті МЗС Росії добірка "історичних документів" має свідчити виключно про одне: що українець фактично у будь-якому прояві своєї українськості є одразу "зрадником".
Мої колеги попідзабули, що Михайло Грушевський видавав російською мовою свої популярні речі. Він намагався знайти форми діалогу з малоросами, які могли стати українцями.
Я розумію, що довга практика спілкування з українською владою та російськими колегами поступово розмиває різницю між "в" та "на", але треба хоч на мить подумати про те, як відреагує громадськість, яка й так вже перед новим роком перебуває у грайливому настрої!