Усі матеріали автора
Коли нас ведуть капелани різних релігій, ми знаємо, що ми в Україні
У нашій першій розмові ми моментально знаходимо спільних знайомих: як майстрів-ножовиків із Blade Brothers, так і капеланів християнських конфесій.
Роботи танцюють. Дослідження Місяця і висока кухня в прифронтовому місті
Робот танцює під бубон і дерев'яну флейту зі шматка деревини з Рогані — так закінчується один із випусків авторської програми Сергія Жадана "Говорить Харків" на Радіо Хартія.
Великий сюжет мого міста, або Солодкий вересень у Харкові
Два з половиною роки мене переслідує сон: місто-фортеця, довга облога, я маю ключі від потаємного входу у місто, а найдорожчий мені чоловік – в полоні осадників. "Віддаси ключі, покажеш хід – відпустимо".
Книжки, "Кайдаші", Середні віки: як письменник Сергій Жадан з донькою карантинять
Жадан про те, як живеться на карантині, та свої вірші про середні віки, які зараз у соцмережах називають пророчими.
Як вивчати з дитиною літературу, якщо вона не хоче читати
Експерти сформулювали дев'ять кроків, які є запорукою появи у дітей любові до читання.
16 порад, як зробити свято у своєму місті з бажання та друзів
Не можна просто прийти у двір і влаштувати концерт. Треба спитати у жителів: "А що ви хотіли б почути у себе під вікнами?".
Секс, Бог, смерть, війна… – як говорити з дітьми про складні речі
Як говорити з дітьми про складні та табуйовані теми, ми розпитали людей, які працюють із дітьми й дорослими.
"Змінити лише вивіску". Що загрожує автономізації лікарень
Автономізація – це процес реорганізації бюджетної установи в комунальне підприємство. Однак лікарні можуть і не отримати справжньої свободи, якщо цього не захочуть представники місцевої влади: у статутах лікарень останні можуть прописати суттєві обмеження.
Не навертайте язичників, або Як стимулювати бізнес до боротьби за права людини
Починайте розмову не з тими, чия хата завжди стоїть скраю, а з тими, кому вже хоча б якось болить. З тими, хто вже готовий підтримати той або інший дискурс, але поки що не знає, як саме.
Як Харків стає містом, яке дійсно належить усім
Років до тридцяти проживши у "світі рожевих поні", де немає гомофобії, ксенофобії, де всі люди рівні, а "феміністки божевільні, бо де ж в Україні проблема домашнього насильства", сьогодні я не те щоб боюся – я приглядаюся.
Звозіть бабусю на море
Без моралі і висновків: воно того варте, правда. Місиво людських тіл на березі, погана кава – це все фігня порівняно з тим, як ваша баба у свої 84 і правда – бере та й молодшає.