СВО-БО-ДА!

Український майдан. Він періодично засвічується в історії. "Свято в Чигирині", у Шевченкових "Гайдамаках"... "Золотий гомін" на площі Софіївського собору - у Тичини.

Наш "Майдан" поетами не оспіваний, зате засвічений на телеекранах усього світу як образ маловідомої у світі нації, в патріотизмі якої превалює демократичний релігійний дух.

Символом Майдану був "Ю-щен-ко", як опонент провладного кандидата. Москва була проти Ющенка не тільки одверто, а - нахабно і брутально. В українському телеефірі панували московські політтехнології.

Очевидно, Янукович з біографією рецидивіста - то був імідж України в уяві Путіна.

Перемога Майдану була публічним ляпасом Москві - на весь світ! А отруєння опозиційного кандидата стояло в довгому ряду хуліганських оббріхувань та освистувань його і одвертих виборчих фальсифікацій, організованих владою.

Тому навіть не треба було пояснень, хто і навіщо отруїв. Фальшиві "інформації" в західних газетах, виявилося, були на російське замовлення. Усе те знає кожна політично грамотна людина.

Коли Віктор Ющенко, ледве похитуючись, сказав перед народом: "Погляньте на моє спотворене обличчя - то образ сучасної України" - то це була метафора століття.

Інші фігури "Майдану" були просто "беззавітно віддані", але не самостійні.

З'являлися заспівувачі, які скандували "Ю-ля" та інше. Томенко недарма цілими днями стояв на трибуні - біля пульту.

П'ять років прояснювалася загадка єдності фігурантів подіуму. Уважним поглядом неважко було тоді розрізнити душу Майдану, окрасу Майдану, симпатиків Майдану і навіть невільників, які переминалися з ноги на ногу, мовляв: "Я теж не проти народу".

А на деяких обличчях можна було побачити, як їм обрид той впертий народ.

Фактично, у президента Ющенка не було іншого вибору, як призначати учасників на перші посади. Відсутність команди - то постійна біда України ще від 1917 року.

Звідки може взятися провідна верства в країні "чисток"? Малі перспективи були вже закладені в "пакеті", з яким прийшов до влади новий президент.

Однак Україна в 1991 проголосувала за незалежність, а в 2004 - за демократичний шлях розвитку - і то є віхи нашої історії, які накреслюють повернення України до себе. Безповоротне.

Декого дивує нинішнє відступництво від Ющенка, як "неуспішного президента". Відступництво від вчорашніх кумирів - то загальне місце в історії народів. Трюїзм.

А при тверезому підході - президент єдиний, хто досі зберіг і патріотичний, і релігійний характер Майдану, і його демократичні засади.

Попри усі свої кадрові промахи, неефективність адміністрації, ляпсуси з нагородами і появи всетерпимости, яку приймають за слабкість, він височить як справжній президент України.

І то при тому, що з ним не співпрацює ні прем'єр, ні парламент. Блокування БЮТом трибуни ВР перед звітом президента було оцінене в західній пресі як відсутність політичної культури! А скарги прем'єра на президента за кордоном (!) вражали національною безтактністю і катастрофічно знизили імідж України в світі.

Багатьох шокувало призначення Ющенком свого опонента Януковича прем'єром України - після підписання універсалу, який нагадував усім спільні положення національної політики.

Історія оцінить це як крок до утвердження демократії, і вже зараз опозиція мусить визнати, що вона ж була при "помаранчевій" владі і легітимно ту владу втратила.

Десовєтизація українського суспільства за Ющенка - факт ще не оцінений. Що ж стосується його самотнього в політикумі голосу стосовно національної гідності і національної пам'яті, то це поступово входитиме в національну свідомість, яка формується.

І формується уже не в атмосфері страху.

А про свою владу і про свій рейтинг діючий президент дбає надто мало. В суспільстві з галасливою конкурентністю і низькою політичною культурою це оцінюється негативно.

Поки що найефективніше працює на користь президента Ющенка його невтомний ворог Путін. Він, як пушкінський анчар -

как грозный часовой

Стоит один во всей вселенной.

К нему ни птица не летит,

Ни тигр не идёт ...

Він уже демонстративно усуває президента України з посади. Це потроху діє на самолюбство українців: не можуть же вони голосувати на догоду тому, хто їх шантажує і зневажає перед усім світом.

Окрім того, наш народ все ж таки достатньо кмітливий, щоб зрозуміти причини того давнього антагонізму: з одного боку російського кагебізму, з другого - українського патріотизму, який не виправдовується, а гідно самостверджується.

То наша важка дорога, і ми не повинні з неї звертати.

Якщо хтось з кандидатів у президенти зможе стати поряд з діючим президентом на цю дорогу, то - можна вибирати.

Євген Сверстюк, для УП