Янукович – менше зло?
Як уникнути вибору меншого зла? Саме цей вибір намагаються нав’язати українцям упродовж останніх років.
Скажімо, під час останньої президентської кампанії наше суспільство було поляризоване навпіл: Віктор Янукович та Юлія Тимошенко мали приблизно однакові шанси на перемогу.
І результати голосування залежали від невеличкої тусівки української інтелігенції. Частина якої збунтувалася проти своєї пасивної позиції, і, послухавшись агітації Оксани Забужко, проголосувала проти всіх.
Але це не стало для неї ефективним вибором.
А він існує. Активна альтернатива вибору меншого зла – це використання золотої акції.
Тобто, якби на наступних виборах знову виникла ситуація, у якій від вибору інтелігенції щось залежало, слід було би сформувати хоча б якісь елементарні вимоги до кандидата, добитися офіційного визнання цих вимог та подумати про форми контролю їх виконання.
Щоправда, зараз у політиці ситуація вже не та: ефективної опозиційної сили, співмірної за популярністю з владою, не існує. Але це не означає, що її не буде у майбутньому.
Натомість зараз влада знову розігрує сценарій "меншого зла" - але вже для легітимізації своїх дій. І більшим злом, по відношенню до Януковича, виступає ні хто інший, як міністр освіти та науки Дмитро Табачник. Який в уряді Азарова працює українофобом.
Адже давно відомо, що українофобські переконання в нього виникли тільки тоді, коли на них надійшло замовлення.
Проте сценарій Табачника наразі спрацьовує: інтелігенція б'ється в істериках стосовно дій міністра, і вимагає його відставки не в кого-небудь, а в президента. Напевно, найбажанішим для нинішньої влади стало відоме звернення Василя Шкляра про відмову від Шевченківської премії.
"Шановний пане Президент! Засвідчую Вам свою повагу і прошу Вас врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника. Моя позиція, пане президент, ніяк не стосується Вас особисто…" - писав тоді відомий літератор.
Хіба не цього бажав би почути Янукович найбільше? Адже це засвідчує, що українська інтелігенція – його найбільший ворог – готова його терпіти, аби лише прибрати Табачника.
Звісно, нема жодних підстав підозрювати Шкляра у домовленостях з владою: це формулювання пояснюється, скоріше, тим, що письменник і не зобов’язаний розбиратися у тонкощах політичного піару.
Проте, в цій сфері повинен орієнтуватися майбутній голова Спілки письменників України. Адже у нинішньому році закінчуються повноваження Володимира Яворівського, і саме його заступник Шкляр є найімовірнішим кандидатом на його місце: після бурхливого і гарно зрежисованого скандалу щодо Шевченківської премії його залюбки підтримають усі делегати-письменники.
Та мова не про це.
Чи варто тоді ігнорувати дії Табачника, якщо ми розуміємо, що вони навмисно призначені для дратування? Ні, ігнорувати їх не можна, оскільки вони завдають реальної шкоди розвитку української культури. Проте зосередитися треба не на боротьбі з ним, а на боротьбі з замовником його антиукраїнської роботи.
Тільки консолідація вимог інтелігенції може дати їй шанс хоч якось вплинути на ситуацію в державі. Причому, враховуючи специфіку національного менталітету, консолідувати вимоги слід без вибору вождя на кшталт Забужко чи Шкляра, а максимально деперсоніфікувати цю громадську активність.