"Крок уперед, два кроки назад"

Мені подобаються всі потуги представників громадянського суспільства та журналістів боротись з корупцією, непрозорістю влади та обманом.

Може, мізерним виглядає правда про чиновника в махлюванні при купівлі "звичайних пральних порошків" по ціні найдорожчого бренду, коли поряд влада цілком законно скасовує борги олігархам, повертає обраним ПДВ – але недоплачує пенсії, недобудовує лікарні... Без сумніву, я співчуваю олігархам, яким треба поділитися кешем із політичним дахом, як і дистриб'ютору "звичайних порошків", що мусить віддати відкат.

Утім, така мізерність потрібна. Суспільство може й не подолати системну корупцію, але має хоча б подавати ознаки свого життя.

Опозиція в цьому не допоможе. Хоча, дуже цікаво спостерігати боротьбу за статус альфа-самця, поки Тигрюля в клітці. Яка вам різниця, хто саме займається саморефлексією європейської перспективи України в зимовій самотності Межигір'я, коли то – не ви?

Після Твіттера та Фейсбука не важлива кількість правди – важлива її ефективність. Сьогодні суспільство завжди може знати, але не завжди реагувати. Ми й без вільних ЗМІ знаємо про корупцію, але не реагуємо, якщо не вважати за реакцію пристосуванство.

А реакція на інформацію важливіша за саму інформацію.

Усі в СРСР знали про сталінські репресії, але не всі йшли в бандерівці.

Західні політики переймаються долею Юлі не лише тому, що їм зробили щеплення від тоталітаризму в дитинстві, а тому що їхній виборці теж зацінили месідж Віктора Януковича про незалежність українських судів та неупередженість прокуратури. Може, вони й хотіли б "призабути", але їхньому телебаченню та пресі теж потрібне ріаліті-шоу. Тому у всіх нуднуватих європейських бюрократів є залежності.

А від чого залежати нашому президенту, уряду, силовикам? Мабуть, тільки від юзерленду.

Помаранчева революція нас вчить: як тільки натовп вчетверо більший за особовий склад МВС, міліцейське начальство одразу спішить повідомити – "міліція з народом!" А чому на неї так чудодійно не впливає кількість лайків в Фейсбуці?..

Звісно, електорат у всьому світі – істотка, яка живе від виборів до виборів. Але невже треба кожні 5 років викривати зловживання на тендерах, репресії з боку силових структур, махінації на виборах, аби потім повторити це ще раз?

Олександр Куриленко, спеціально для УП