Підкуп виборців: ціна голосу

Вівторок, 28 лютого 2012, 15:46
аспірант-економіст Києво-Могилянської академії, член партії "Громадянська позиція"

Продаючи свої голоси на виборах, українці вже найближчим часом зазнають непомірних втрат. Слабкість моральних принципів у суспільстві та тотальна бідність у порівнянні з європейськими країнами не дозволяють викорінити це зло.

Особа, яка отримує, вимагає, або обіцяє прийняти будь-яку грошову винагороду за голосування певним чином, карається штрафом або обмеженням волі на строк до 2 років. Стаття 117 Кримінального кодексу Данії

Наближення виборчої кампанії стимулює приплив тіньових капіталів, які використовуватимуться для підкупу виборців, незаконної агітації та інших "чорних" технологій. Одним із головних джерел, звідки надходитимуть очікувані сотні мільйонів доларів на прийдешню парламентську кампанію, є незмінний "стратегічний інвестор" українських політиків – міжнародний офшор Республіка Кіпр.

І, здається, напівкримінальний монстр зрушив із місця в напрямку України.

Адже вже зараз у ЗМІ починають з'являтися приклади підкупу виборців. Зазвичай люди похилого віку, які животіють від пенсії до пенсії, охоче приймають подачки від кандидатів на високі державні посади. Часто так само поводяться й інші "групи ризику": малозабезпечені багатодітні сім'ї, матері-одиначки з мінімальними доходами, люди з фізичними обмеженнями й ті, які живуть за межею бідності.

Не пасе задніх і справжня чи умовна інтелігенція України. Злива грошей пройде над головами вчителів, лікарів та місцевих функціонерів. Їхня вартість особливо зростає при підрахунку голосів у виборчих комісіях. Студенти, як одні з найактивніших представників суспільства, також матимуть по декілька нагод "заробити" на виборах.

Загалом, продати "душу дияволу" – вибачте, голос нечесному політику – зможе кожен бажаючий, незалежно від статків та соціального статусу.

Ціна питання варіює від виборів до виборів і коливається, як правило, від 100 гривень до 100 доларів. Ще вищі розцінки для членів і голів виборчих комісій та учасників кампанії, які мають значимий вплив на виборчий процес.

Відкидаючи право та мораль та розглядаючи виборця як homo economicus, який намагається задовольнити свої егоїстичні інтереси, поглянемо: чи оптимально продавати свій голос, скажімо, за максимальні 100 доларів?

Протягом останніх п'яти років в Україні пройшли дві парламентські кампанії, президентська та вибори до місцевих рад. За нашим припущенням, у кращому випадку можна було отримати політичних хабарів на 400 доларів.

Які ж втрати, чи витрати, несуть українці, що продають свої голоси?

На перший погляд ніяких. Але слід звернути увагу на те, що у випадку масової скупки душ, до влади приходять люди із сумнівними управлінськими здібностями та відсутністю моральних запобіжників. У результаті гальмується розвиток країни, або взагалі в суспільстві широкого поширення набувають регресійні процеси.

Як наслідок, виборці починають розплачуватися коштами із власної кишені.

Розглянемо для порівняння Польщу, яка на початку дев'яностих мала не кращі стартові умови, ніж Україна. Але значною мірою завдяки підтримці демократичних проєвропейських політиків, сусідка сильно вирвалася вперед.

Так, у 2011 році середня пенсія в Польщі складала приблизно 500 доларів на місяць, а в Україні тільки 150. Навіть припускаючи, що купівельна спроможність одного долара в Україні у два рази більша, 400 доларів хабара можна компенсувати отриманням польської пенсії всього за чотири місяці. Ще разючіша різниця між доходами бюджетників: до 250-350 доларів в Україні проти 800-1500 в Польщі.

Звичайно, прихід до влади чесного та ефективного керівництва не підніме рівень життя відразу до європейського. Але, за будь-яких умов, 400 доларів хабарів люди зможуть отримати легальним чином за період десь до одного року. А якщо врахувати вигоди від демократизації суспільства, поширення свобод, поліпшення інфраструктури тощо, то однозначно втрачається економічний сенс продавати свої голоси.

Тільки від неконкурентної приватизації "Криворіжсталі" та сумнівної позиції "Нафтогазу" у Стокгольмському суді щодо повернення 12 мільярдів кубометрів газу, Україна втратила біля 8 мільярдів доларів – по 320 на кожного виборця України, який прийшов голосувати.

Чому ж за таких умов знаходяться бажаючі продавати голоси та отримувати "гречані" пайки?

По-перше, такі люди не розуміють, що їх обкрадуть на більші суми, ніж вартість подачок.

По-друге, навіть якщо вони це розуміють, із чисто раціональної точки зору у виборця є стимул демонструвати девіантну поведінку, коли всі інші члени суспільства чесні. Адже до влади приходитимуть ефективні лідери, оскільки більшість виборців умовно не продажні, а на додачу можна отримати ще й 400 доларів.

Біда полягає в тому, що так починають думати багато учасників виборчого процесу. І рівновага настає тоді, коли кожен продає свій голос.

Ринок, економічні стимули не можуть виправити таку ситуацію.

У дію повинен вступати моральний імператив – не продаватись. Але, на жаль, він дуже слабкий у нашій державі.

Тоді – карати законом. Але такі норми може прийняти тільки чесний президент та парламент, яким важко прийти до влади, значною мірою через продажність населення.

Ситуація безвихідна.

Залишається тільки чекати, поки доходи людей зростуть настільки, що в ієрархії потреб на перше місце вийде честь та гідність, а не наповнення шлунків. Коли це буде – невідомо...

А поки що жаль сліпців, які в погоні за миттєвим щастям втрачають майбутнє.

У той же час особливо велика шана та повага всім, хто животіє за останні копійки, але не порушує моральні принципи та зберігає почуття відповідальності. Рано чи пізно вони переможуть!

Роман Семко, член партії "Громадянська позиція", спеціально для УП