Гаспадін Калєснічєнка перебріхує

З подивом читаю свіжий блог гаспадіна В. Калєснічєнка "Винничук струсил ответить за свои слова", де написано: "27 февраля этого года в Личаковском суде г. Львова состоялось первое судебное заседание по моему иску к Юрию Винничуку о защите чести, достоинстве и деловой репутации. Сам же господин "честь нации" Винничук на суд не явился".

Справа в тому, що повістки я не отримував і зеленого поняття не мав про суд.

Я пережив понад 30 різноманітних судів за свою журналістську діяльність. Але ще ніколи виклики до суду не приходили мені на поштове відділення, а завше до мене додому.  Пошта працює відомо як, тому траплялося, що виклик я отримував уже наступного дня, коли суд відбувся. Але отримував.

Одного разу був і зовсім комічний випадок, коли виклик прийшов на адресу кав’ярні, де збиралися львівські журналісти.

Якщо цього разу виклик чекав мене на пошті, то працівники пошти чудово мене знають і могли задзвонити. І вдома завше хтось є, аби можна було вручити виклик особисто.

Але відколи нова влада взялася покращувати наше життя, пошта працює гірше, ніж в Африці. Дійшло до того, що вже й телеграми зачитують по телефону.

Від часу появи новини про те, що борець за Русь святую зібрався зі мною судитися, до мене зголосилося кілька відомих адвокатів і запропонували свої послуги винятково з патріотичних міркувань і глибокої ненависті до гаспадіна Калєснічєнка. Отже, якби я не мав змоги, чи не мав палкого бажання любуватися шовіністичною мармизою, то доручив би комусь із адвокатів представляти мене у суді. Тим більше, що цей суд викликав велике зацікавлення у журналістів. Невже б я міг позбавити їх такого задоволення?

Досі мені невідомо, за які такі слова я повинен „атвєтіть". Гаспадін В. Калєснічєнка люто ненавидить те, що для мене дороге  – мій народ і його мову. Ненависть ця уже перетворилася на якесь маніякальне тваринне оскаженіння.

Але в той час, як царські сатрапи і московські шовіністи, поборюючи права української мови, ніколи не робили це приховано, ніколи не соромилися своєї ненависті до всього українського, гаспадін Калєснічєнка постійно намагається довести протилежне  – що він не ворог української мови. Гадаю, це і є яскрава ознака боягузтва підленької душечки, яка боїться з відкритим забралом нести в люди світоч Кремля.

В той же час сам борець за російську мову володіє цією мовою так, що у будь-якого грамотного росіянина це викликає лише гомеричний сміх.

Омріяний агентами Кремля закон про мови на ділі показав себе законом лише про одну мову. Однак уже й носії російської мови побачили справжнє обличчя цієї влади і оцінили усі приваби регіонального раю. Україномовних і російськомовних громадян України уже давно не ділить мова, зате щиро єднає ненависть до кремлівських яничар, які, прикриваючись лозунгами, грабують країну гірше орди.

Але надходить завершальна фаза окупації. Я вірю у цю весну. Адже був колись такий дуже гарний звичай іти на прощу до Києва. Чому б нам на поклик опозиції, коли потепліє, розпустяться бруньки і жінки почнуть, як обіцяв капустяний качан, роздягатися, не вирушити помилуватися історичними місцями столиці?

P.S. 16 лютого у мене свято. За два дні до своїх уродин я отримав у подарунок позовну заяву Калєснічєнка і виклик до Личаківського суду Львова 1 квітня о 15 годині. Чудова нагода відзначити Всесвітній день дурня.

Глибоке обурення позивача викликала моя стаття на сайті TSN.ua під назвою "Лобизднув поет бутончик"  – читачі легко виловлять її в неті.

А обурило Калєснічєнка ось що:

"Минулої п'ятниці мене запросили на "Большую политику" для участі в останньому блоці програми, присвяченому українській та російськомовній літературі України.

Окрім кількох літераторів, був там і Вадим Калєснічєнко, неодноразовий персонаж моїх опусів. Який він має стосунок до літератури важко сказати, але основну свою думку продовжує пропагувати: російська мова і література перспективніші, а українська книга нікого не цікавила навіть і в совєтські часи".

Одне слово, наш діяч узявся вже й за літературу.

Як виявилося, звинувачуючи мене у боягузтві, він сам і не збирається приїжджати до Львова, а висилає замість себе якогось клерка. А шкода. Львів’яни радо зустріли б шанованого гостя.