Агент – звучить гордо!
Колись далекого 2002-го року, відкриваючи 1-й форум громадянського суспільства, Григорій Немиря, тоді голова правління "Міжнародного фонду "Відродження", сказав, мовляв, усі партії мають різні пістряві кольори. І тільки колір громадських організацій особливий. Бо це сірий колір буднів, колір звичайної щоденної праці.
Відтоді чимало громадських активістів стали під різні пістряві кольори. Але й чимало залишилося під своїм.
Автор часто згадував цю метафору. Вона допомагала в одній, на перший погляд простій, а насправді дуже важливій справі. А саме – класти на дві різні полиці публічність щодо дослідницьких проектів своєї організації та особисте самолюбування перед об’єктивами й мікрофонами. Це правда, що кожна неурядова організація, кожен її активіст потребує піару.
Бо ніхто краще за журналістів не розповість про проблеми за які взялися громадські організації, а також їхні рецепти й ефективність. Також правда, що в "третій сектор" (як, до речі, і в журналістику) часто ідуть шукачі слави.
Але як і в справжній журналістиці, початківець у третьому секторі, як правило, з часом набуває досвіду відійти на другий план, залишивши на передньому людину, подію, проблему.
І ось тепер, завдяки законопроектам про ліквідацію верховенства права, прав на пересування, свободу слова, зібрань, громадську діяльність і т.д., а також тим, хто за все це (типу) "голосував", ми, громадські активісти, опинилися на передньому плані.
І не самі, а в дуже гарній кампанії – автолюбителів, опозиціонерів, духовних пастирів, журналістів та ще цілого моря нормальних і порядних людей. Це раніше часом пішоходи скоса поглядали на автомобілістів, журналісти - на третій сектор і вимагали грошей за публікації. Тепер уже ні.
Дякую! Це не я, це вони сказали. Я тепер – агент.
Ми всі тепер агенти.
Ми – це ті, хто, зокрема, отримують гранти з країн, яких Бог нагородив таким сусідом як ми, а вони хочуть, щоб цей сусід став членом їхньої порядної кампанії, а не кампанії я ля Голохвастов, який завтра-позавтра збанкрутує через падіння цін на нафту і газ.
Ми – це ті, хто пише і показує правду.
Хто аналізує, як працює влада і що насправді думають про неї люди.
Рятує хворих дітей.
Лікує людей він СНІДу
Допомагає немічним пенсіонерам.
Усі перераховані проблеми, та багато інших, які ми, у міру сил, розгрібаємо, вже скоро як 23 роки обіцяє розгребти, вирішити й покращити влада.
А оскільки досі не розгребла, не вирішила, не покращила, то ми, хто все це робить за не порівнювано мізерні, порівняно з путінськими міліардами, західні гранти, - ми, тепер за їхнім визначенням, таки, воістину, агенти.
Вау, якось і не уявляв, що колись зможу себе й тисячі своїх знайомих і незнайомих побратимів ОТАК назвати вголос!
Ми тепер агенти змін і прогресу!
Порядку й демократії!
Правди та справедливості!
Честі й гідності!
Совісті та милосердя!
Колись мій перший декан, а потім директор Інституту журналістики Анатолій Москаленко сказав неймовірно високі, піднесені й майже театральні слова: "У журналістів одна група крові!".
Тепер у нас в усіх (агентів) одна група крові!
Насамкінець ще трохи про сірий колір. Звичайно, тут можна й пожартувати, мовляв – це ще й колір щурів і мишей.
Але, по-перше, ми ще побачимо, хто перший втікатиме з корабля... А по-друге, чесно, не знаю чи ближчим часом отим "видатним законотворцям" і, не менш "видатній", більшості хтось щось повідгризає… Але навіть якщо не відгризе, то, переконаний, рано чи пізно точно все повідриває. Самі знаєте що…
Олександр Чекмишев, для УП