Мар'яна П'єцух журналіст

Примирення. Чому вдалося

Для ветеранів радянської армії 9 травня має залишатися їхнім святим днем. А спільна для всіх дата – 8 травня – Днем примирення і пам'яті. Адже горе й втрати – вони без прив'язки до конкретної армії, Червоної чи УПА.

Закоренілу в українському суспільстві традицію гучно і весело відзначати 9-те травня як День перемоги за останні два роки різко переламали. Салюти замінили скорботою, гвоздики – маками, а військовий парад – "Першою хвилиною пам'яті".

Ще за президента Ющенка в 2005 році був відмінений головний парад на Хрещатику. Мовляв, шану до ветеранів можна проявити в інший спосіб, а не "демонстрацією армади".

Але тоді не було запропоновано альтернативи, яка б компенсувала потребу українців раз в рік осмислити події Другої світової війни. Заміна параду застіллям для ветеранів радянської армії не відповідала рівню значимості події.

Реклама:

Закінчення наймасштабнішої та найкривавішої війни в історії людства, у якій жертви серед українців одні з найбільших, – не можуть обмежитися заходами "для галочки" чи для вузької цільової аудиторії.

У 2010-му Віктор Янукович відновив військовий парад 9-го травня. Але цей крок виглядав не як відновлення історичної справедливості, а як чергова демонстрація проросійського політичного курсу та повернення України в спільний історичний та культурний простір з Росією.

У Кремлі перемоги культивують на найвищому рівні, а кожен парад є лиш приводом "побрязкати" зброєю і показати світу свою готовність до війни. Вже в такому контексті український парад виглядав як насмішка над боєздатністю української армії, точніше – її відсутністю.

Те, що в Україні День перемоги культивувався на замовлення Кремля, яскраво довів закон, проголосований "регіоналами" та комуністами в 2011 році. Ним зобов'язали по всій Україні 9-го травня вивісити червоні прапори. Хоча для більшості українців це, насамперед, символ Радянського Союзу, а не перемоги в Другій світовій.

А на Західній Україні взагалі червоний стяг трактують виключно як символ тоталітаризму: там добре пам'ятають і передають молодим поколінням історії про сталінські репресії та розстріли.

Відтак у 2011-му році 9-травня у Львові переросло у побоїще, чого і добивався Кремль в рамках своєї політики розколу України.

Маки та скорботу в українську традицію відзначення Дня принесла нова трагедія – війна на Донбасі.

Українці врешті на собі, а не з телевізора та підручників, відчули, що війна – це велике горе. А символи, які використовує у військовій пропаганді Росія, серед них і колись така популярна георгіївська стрічка, стали українцям ворожими за замовчуванням.

День, що завжди розділяв українців на тих, хто святкує, і тих, для кого 9-те травня – це символ зміни одного тирана на іншого, нарешті об'єднав – якщо не у скорботі, але принаймні у переосмисленні історії.

З 2015-го року на державному відзначається 8-го та 9-го травня: День пам'яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Замість штучного пафосу з військовим парадом на Хрещатику – не банальна "Смуглянка" на палаці "Україна", а масштабна меморіально-мистецька акція "Перша хвилина пам'яті" просто неба.

Замість закликати у "святий" для радянських ветеранів день 9-го травня подати ветеранам УПА руку, що робив Віктор Ющенко – 8 травня 2015-го і одних, і інших запросили на урочисту сесію до Верховної Ради, символічно їх об'єднавши.

Вже 8-го травня 2016 рік ветеранів двох армій зібрала спільна зустріч з Президентом.

Другий рік поспіль радянські солдати і бійці УПА сидять поруч на території музею історії України в Другій світової війні, щоб вшанувати хвилиною пам'яті мільйони загиблих.

 

Ту спільну ниточку, яка б об'єднала дві воюючі сторони однієї країни, і яку так довго не могли відчути політики, нарешті знайдемо. Ветеранів не треба було просити подавати один одному руки, а лише разом зібрати в новому для кожного форматі, без прив'язки до старий звичок і свят.

І хто відчув потребу, сам її протягнув. Як це було минулого року біля музею історії України у Другій світовій.

 

Для ветеранів радянської армії, яких з кожним роком стає менше, 9 травня має залишатися їхнім святим днем, якщо вони так відчувають.

А спільна для всіх дата – 8 травня, День примирення і пам'яті. Адже горе й втрати – вони просто українські, без прив'язки до конкретної армії, Червоної чи УПА.

Онуки і одних, і інших тепер разом визволяють Україну на Донбасі. І в майбутньому у них будуть власні Дні перемоги.

Мар'яна П'єцух, УП

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
День Перемоги
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування