Не глухий кут ветеранів АТО

У Верховній Раді 10 березня 2017 відбулося засідання "круглого столу" на тему: "Мир в Україні понад усе!"

До українського парламенту прибув індійський гуру, який володіє технікою заспокоєння.

Важко до кінця зрозуміти, кого і від чого саме пан Шанкар хотів заспокоїти в Україні. Правда, подейкують, у нього є інтерес до української олії і бобових. Так, українська земля не має аналогів у світі. Разом з тим, її виснажують, ігноруючи правило сівозмін.

Якщо говорити про ветеранів АТО, які пережили психологічні навантаження, воюючи за тих, зокрема, хто розважається в тилу і робить свій бізнес – то їм, атошникам, потрібна робота.

Найбільше за інших людей.

Але роботи вони не мають. Як варіант, вони змушені найматися помічниками по господарству в селах. Словом, люди зробили важку чорну роботу на фронті – і про них забули.

Учасників АТО намагаються заспокоїти реабілітаціями і консультаціями, забуваючи про головне – чоловік має заробляти гроші, виконуючи суспільно корисну роботу і самовиражатися, забезпечувати родину, аби відчувати себе щасливим і повноцінним.

Складається враження, що держава інколи сприймає своїх героїв як ворогів. У результаті замість пошани, уваги, працевлаштування і відкриття широких можливостей для ведення свого власного бізнесу, власної справи – відбувається свідома чи несвідома дискредитація воїнів. Причому незалежно від їхньої подальшої суспільно-політичної активності та позиції.

Вихід – іти у владу самим. Не всі цього прагнуть, вміють. Але іншого виходу нема. Як відзначив учасник круглого столу "Мир в Україні понад усе!" герой АТО, його побратими не здатні брехати і красти після того, що вони пережили.

А це саме те, чого вже так зачекався український народ.

Колишнім воїнам варто було б організуватися саме для взяття влади законним шляхом – на виборах, для початку на місцях, і набратися необхідного політичного досвіду. Однак, дуже ретельно стежити за тим, аби їх рух не очолила людина стороння, або не щира.

А в разі відсутності відповідної освіти – шукати можливості здобути її, допомагаючи один одному через ветеранські організації.

А індійських гуру давайте залишимо індусам.

Козацтво має свої техніки заспокоєння, ми маємо свою українську церкву і свій шлях.

Світлана Сидоренко, спеціально для УП