Топризики та можливості реформи ОПК
Дискусія щодо майбутньої моделі управління вітчизняним оборонно-промисловим комплексом (ОПК) стала досить напруженою.
Жодна зі сторін не сперечається з тим, що треба змінювати принципи управління, всі згодні щодо необхідності підвищення політичного рівня залучення, бо підприємства ОПК грають надзвичайно важливу роль для існування держави. По-перше, вони забезпечують сили оборони власними одиницями озброєння та військової техніки, які б у іншому випадку треба було б купувати за величезні кошти за кордоном. По-друге, вони дають чи принаймні повинні давати прибутки, зокрема від експорту, і створювати робочі місця.
Також, зважаючи на необхідність постійного вдосконалення та суттєве фінансування, ОПК часто стає основою для інженерного та технологічного потенціалу країни. Але наразі в Україні більшість державних заводів знаходиться у кризі, а більшість приватних ніяк не можуть вийти на нормальні обсяги. Назріла системна реформа сектору. Питання – якою вона має бути?
Поважаючи думки представників всіх сторін, я не буду висловлюватися за ті чи інші моделі. Насамперед я хотів би просто нагадати про деякі ключові факти, яким не приділено достатньо уваги, але які є вирішальними як для визначення моделей розвитку, так і для безпеки країни.
1) ОПК, як приватний, так і державний, не виживе за рахунок виключно українського державного замовлення. Я мав нагоду формувати найбільший в історії країни бюджет на оборону і можу сказати, що при збалансованому плануванні державного оборонного замовлення кількість одиниць техніки, що буде замовлятися силами оборони, є значно меншою, ніж потенціал всіх постачальників МО.
І при цьому не всі вітчизняні виробники стають постачальниками. Тобто потенціал вітчизняних підприємств набагато більший, ніж можливості держави, а це означає, що будь-яка концепція розвитку ОПК має включати розвиток експорту. Тим більш, що випробувані жорсткими українськими умовами нові одиниці техніки є часто досить конкурентними на світових ринках.
2) Вартість українського фінансового ресурсу є занадто високою для норми прибутку машинобудування. Бюджетні кошти обмежені. Це означає, що ОПК потрібно залучати кошти закордонних фінансових установ та інвесторів. А це можливо лише за прозорої системи управління та відповідності західним критеріям корпоративного управління та звітності.
Читайте також: Хто стане віцепрем'єром з ОПК: людина Букіна, "тушка" чи менеджер московського бізнесу в Україні?
Що відбувається із міністерством оборони, або "Професіонали проти реформаторів"
3) Для розвитку новітніх систем необхідне залучення технологій та ноу-хау за напрямками, які цього потребують. Це партнери, власники інноваційних розробок та інтелектуальних рішень, як вітчизняні, так і закордонні. Тобто модель роботи ОПК має бути привабливою для створення спільних проєктів та підприємств та досить гнучкою. Спільні проєкти та підприємства є єдиною можливістю виживання для державних заводів які наразі мають надзвичайно застаріле обладнання, технології та брак коштів на розвиток. Такими є якщо не більшість, то значна частина державного ОПК.
Тобто для виживання ОПК його державне регулювання має бути достатньо зрозумілим для інвесторів, партнерів у спільних підприємствах та покупців. Сьогодні йдуть розмови про консолідацію управління та створення нового Міністерства, яке вже отримало неофіційну назву "Міністерство ОПК". Які ризики треба зважити у разі формування такої структури?
І. Будь-яке міністерство, що має відношення до ОПК, не може напряму керувати державними підприємствами. Роль міністерства полягає у створенні державної політики, а не бізнес-діяльності. Міністерство, яке і визначає політику, і займається бізнесом, має цілий набор конфліктів інтересів.
Це лише деякі з них:
1) По-перше, залучення міністерства як власника і єдиного управляючого знецінить поточну реформу корпоративного управління державних підприємств, яка має надати гарантії інвесторам та партнерам, що підприємства управляються прозоро і об’єктивно. Залучати партнерів в проєкти таким підприємствам буде складно, а скоріше взагалі неможливо.
2) Воно буде пріоритетно підтримувати власні підприємства, а політику визначати як для приватних, так і для державних суб’єктів. Це аж ніяк не надасть приватним компаніям впевненості, що у випадку конкурсу або конфлікту міністерство не застосує адмінресурс на підтримку "своїх". Уникнути такого конфлікту, якщо ключові показники ефективності керівників міністерства будуть залежати від успішності роботи саме його підприємств, практично неможливо.
[BANNER1]3) Беручи до уваги рівень зарплат державних службовців, якщо міністерство є власником і займається бізнес-діяльністю, це корупційні ризики із величезною вірогідністю.
4) Особливим ризиком, за твердженнями експертів, є залучення "Міністерства ОПК" в управління підприємствами космічної галузі. Наша космічна галузь також має перспективи тільки за умови залучення міжнародних проєктів та партнерів, і підпорядкування цієї галузі міністерству, що асоціюються із оборонною та військовою діяльністю, може суттєво ускладнити такі проєкти.
За висновком спеціалістів, важлива чітка диференціація "цивільної" космічної галузі від "військової". У випадку, якщо космічна галузь буде підпорядкована міністерству "військового напряму" (навіть якщо воно таким вважається неформально), вона може втратити інвесторів і партнерів, які розглядають партнерство з виключно організаціями "мирного космосу".
ІІ. Важливо розуміти, що визначення воєнно-технічної політики, пріоритетів розвитку технологій та особливо формування державного оборонного замовлення має належати тим, хто застосовує ці політики та технології. Ці функції належать замовникам: силам оборони та міністерствам, які їх контролюють, тобто Міноборони, МВС тощо. Саме вони планують свої спроможності. Вони є користувачами і вони визначають, яка техніка чи технології їм потрібні. Якщо вони будуть невільними у своєму виборі, це суттєво обмежить можливості сил оборони та створить серйозну загрозу обороноздатності. Як і у будь-яких інших випадках саме покупець має визначати, у чому є потреба, а не продавець.
ІІІ. Жодна модель не має уповільнити корпоратизацію Укроборонпрому та реформу оборонних закупівель – ці програми вже відбуваються, пройдений великий шлях щодо їхньої розробки та впровадження. Будь-яка зміна курсу в цих стратегічних програмах лише відсуне нас від мети реформи і призведе до невиконання взятих державою на себе зобов’язань.
Тож створення дієвої моделі управління вітчизняним ОПК є складним завданням та потребує вивчення всіх ризиків та всіх потенційних моделей. Треба враховувати напрацювання, які вже є, та досвід у залученні інвестицій та партнерів, розвитку державно-приватного партнерства і швидкого впровадження інновацій. А також і негативний досвід – коли потенційні партнери йдуть та не повертаються, принаймні поки що. Будь-яка модель має забезпечити привабливість ОПК для інвестицій і це є запорукою успіху.
Андрій Загороднюк, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.