Наталія Піпа депутатка фракції "Голосу" у Верховній Раді

Питання двомовності: чому Україна – не Канада, а Донбас – не Квебек

Замість говорити "Подивіться на двомовну Канаду!" нам варто рухатися шляхом повернення історичної та культурної самобутності українського народу і утвердження української державності.

Українська мова в Україні завжди була "не на часі". Уявляєте собі, щоб у Польщі, наприклад, польська мова була не на часі? Чи в Німеччині німецька не на часі? Питання риторичне. 

Кожного разу, коли розмова заходила про українську мову, виникали десятки "важливіших" питань – тих, що "на хліб можна намазати". Словом, у найкращих традиціях радянщини. На диво, знаходився й час, щоб сказати, що в нашій країні притісняють російськомовних. Задумайтесь, притісняють російськомовних в країні, де змушені захищати українську. Вам теж звучить дивно?

"І взагалі, чому російська досі не державна? Подивіться на Канаду – скільки мов, а все гаразд!". Такий аргумент часто пропонується прихильниками двомовності в Україні. Проте подібна аналогія є не тільки недоречною, а і говорить про нерозуміння історичних відмінностей між країнами та закономірностей формування мови як засобу комунікації та культурної одиниці.

Реклама:

Мова є ознакою ідентичності народу. Країни, де практикується багатомовність, пройшли певний історичний етап, що зумовив таку необхідність як базову умову співіснування різнокультурного народу в межах однієї країни. Для розуміння спільних та відмінних ознак культурно-мовного середовища Канади та України варто детальніше подивитись на особливості становлення та розвитку мови як засобу комунікації, мови як політико-історичного фактору і суспільного сприйняття мови в цих країнах.

Історія канадського білінгвізму

Якщо говорити про Канаду, варто усвідомлювати, що це федерація, яка складається з десяти провінцій і трьох територій. Насамперед що стосується мовного питання варто сказати, що Канада не є моноетнічною країною. З історією "канадської нації", якої насправді не існує, все ще складніше. 

У 17 столітті територію, яку ми зараз називаємо Канадою, почали заселяти французькі колоністи. Саме вони першими приплили до північно-східних берегів Північної Америки і заснували на території Канади перші поселення. Трохи пізніше вони почали втрачати свій вплив, і більшість канадської території колонізували англійці. Так за багато років на території Канади сформувались дві окремі нації – англоканадці та франкоканадці. 

Перші розмовляють англійською мовою, другі – французькою. Вони різні не лише за мовою, але й за культурою та менталітетом. Внаслідок цього в Канаді – дві державні мови: французька та англійська. При цьому французькою мовою розмовляють переважно жителі франкомовної провінції Квебек, коли англійською розмовляє більшість Канади.

Уся мовна політика Канади базується  на принципі двомовності

В Канаді й досі не вщухають дискусії з приводу того, чи не варто запровадити на усій території єдину державну мову більшості, а всі інші мови визнати мовами меншин.

Законодавчо двомовність Канади оформилась у 1969 році – ухваленням закону "Про офіційні мови". Автором був тодішній прем’єр-міністр П’єр Трюдо. З ухваленням такої законодавчої норми в Канаді не тільки встановилась рівність англійської та французької мови, але й породився конфлікт, що став регулярним чинником загострення політичних дискусій, навіть до виникнення сепаратистських настроїв в країні. І саме в цьому можна вбачати загрозливу аналогію для України. 

[BANNER1]Мовно-політичний конфлікт у Канаді зумовлений тим, що правовою основою реалізації політики мови є ухвалена у 1977 році Хартія французької мови, яка затвердила у провінції Квебек єдину мову – французьку. Мовне питання породило в Канаді перманентну боротьбу двох різних культур та етносів, яка триває і сьогодні. Така недалекоглядна політика призвела до того, що близько 60% жителів Квебеку не ідентифікують себе як канадці.

Україна – не Канада

Для тих, кому досі не очевидно, чому Канада не може бути прикладом для України, а український Донбас – не Квебек: більшість населення України складають етнічні українці, які проживають на цій території не одне і навіть не два століття. І російськомовне населення східних регіонів – це теж українці, які стали російськомовними лише внаслідок послідовного насадження російської мови як більш "престижної", "популярної" і взагалі мови "міжнародного спілкування". Сотні років, починаючи від 17 століття і сумних подій для державності України,  російську виштовхували на вищі щаблі і тим самим українцям прищеплювали комплекс меншовартості. Тому міф про необхідність визнання російської мови як державної в Україні – типовий наслідок такої політики.

В Україні частина населення розмовляє російською мовою саме через цілеспрямовану русифікацію царської Росії, а потім радянської. Навіть зараз Російська Федерація використовує фактор мови в Україні як важіль впливу, що належить начебто до сфери їхніх інтересів. Анексія Кримського півострову здійснювалася зокрема під гаслом захисту російськомовного населення. В інших регіонах також відбуваються заходи інформаційно-культурного впливу з боку Росії на українців.

Характерною ознакою в Україні є те, що зазвичай тему мови підіймають політики, особливо в періоди політичної турбулентності чи напередодні чергових виборів. "Українізація" –  так зараз намагаються називати деякі політики "мовний закон" чи квоти на телебаченні. Але це не є українізацією. Це є звичайним методом повернення української мови у загальний вжиток там, звідки калинову забрали.

Тож замість говорити "Подивіться на двомовну Канаду!" нам варто рухатися шляхом повернення історичної та культурної самобутності українського народу і утвердження української державності. Бо ми живемо не в Канаді, ми живемо в Україні. 

Наталія Піпа, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Канада мова Україна Росія
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування