Примари радянських планів захоплення Європи як підґрунтя плану збройної агресії Росії проти України
Якось восени 1985-го року були в нас в Київському вищому військовому інженерному училищі зв’язку заняття з тактики. Тоді ми вивчали основи — мотострілецьке/танкове відділення, взвод, рота в обороні / в наступі тощо.
Нормативи оперативно-стратегічного рівня, що необхідні армійським та фронтовим спеціалістам зв’язку для планування, розгортання та використання відповідних засобів і систем зв’язку ми вивчали значно пізніше.
І ось наш лектор, полковник танкіст, що прийшов на посаду старшого викладача з оперативного відділу великого штабу, закінчивши креслення простих фігур мотострілкового підрозділу на класній дошці, обвів аудиторію довгим поглядом і, дивлячись на наші обличчя, що вочевидь не випромінювали справжнього ентузіазму, сказав: "Поки у нас ще є декілька хвилин, давайте я вам, товариші майбутні командири і воєначальники, розповім про фронтову наступальну операцію".
Класна дошка майже миттєво розквітла енергійними стрілами справа наліво, лініями розподілу між арміями, багатокутниками і прапорцями дивізій та армій.
Пояснення полковника було впевненим, чітким, навіть натхненним.
Блискавично розрізаючи Західну Німеччину, використовуючи стики між корпусами НАТО – вперед на Захід. "Швидкість, гнучкість, напір. Ще раз – швидкість". Магдебург – Ганновер – Оснабрюк, вперед до Рейну.
Безсумнівно, він розповідав нам свою мрію. Подумки він вже був там, в цьому наступі, він бачив танкові колони, переміщав підрозділи і з’єднання з математичною точністю за прецизійним графіком часу, враховуючи погоду, опір і можливі втрати.
Це була його мрія, яка так і не здійснилася. Вона зникла із закінченням холодної війни, на щастя для нас, на щастя для Європи і всього світу.
Чому я це згадав, і для чого я це пояснюю?
Справа не тільки в кількості російських батальйонних тактичних груп (БТГ) на кордонах України, важливо також, що саме складено з цих "кубиків".
Як ви, напевно, знаєте, Збройні Сили Росії після спроби побудувати бригадну структуру своїх Сухопутних військ, частково повернулися до дивізійної структури, розпочавши цей процес у 2013-2014 роках.
Чому частково – тому що перетворення колишніх бригад у дивізії, активація "прославлєнних совєтскіх" дивізій і армій, здебільшого, відбуваються у Західному та Південному військових округах, що межують з Україною.
Саме там в 2014-2017 роках реанімовано декілька армій – зокрема 1-а гвардійська (гв.) танкова, 8-а і 20-а гв. загальновійськові. До складу реанімованої 8-ї армії Південного військового округа ввійшла, зокрема, реанімована в 2014-2017 роках 150-а мотострілецька, так звана, Ідрицько-Берлінська ордену Кутузова дивізія.
Цікаво, що до складу 150-ї мсд (мотострілецької дивізії), яка представлена як спадкоємиця розформованої в 1946 році 150-ї стрілецької дивізії – саме тої, що брала участь у штурмі Рейхстагу з відомим прапором "Побєди" – входять замість 3 мотострілецьких і 1 танкового полку, 2 танкових і 2 мотострілецьких полки.
Тобто ці "старі/нові" дивізії і армії з гучними назвами часів Другої Світової і Холодної війн, по суті, є саме наступальними угрупованнями.
Для чого вони відновлені? Думаю, для того, щоб реалізувати давнішню мрію російських генералів.
Тобто, використовуючи радянську воєнну теорію і практику, совєтські шаблони і досвід, що розраховані саме на структуру полк-дивізія-армія, провести сучасну наступальну операцію проти України. Новітня Росія до цього бліцкригу готується вже декілька років.
Сподіваюсь, враховуючи найближчі, середньострокові та довгострокові наслідки, Путін не піде на нову відверту агресію.
Велика війна поховає його швидше, ніж це станеться без цього наступу.
Рівень політичної і практичної підтримки Україні колективним Заходом безпрецедентно високий, Збройні Сили України набагато сильніші і набагато більш досвідчені ніж у 2014 році.
Реальна загроза величезних втрат та нових санкцій робить воєнну авантюру занадто ризикованою для Росії.
Однак, незважаючи на очевидні серйозні проблеми вже в найближчому майбутньому, Росія продовжує нарощувати концентрацію військ на кордоні з Україною, до рівня що дозволить практично здійснити масштабну наступальну операцію.
Схоже, 20-го лютого російські війська будуть готові. Таким чином останній тиждень лютого і початок березня будуть дійсно критичними – росіяни будуть технічно готові до нападу.
Отже, що відбудеться, якщо почнуть? На що можемо очікувати, до чого готуватися?
Готуватися маємо до спроби жорстокого бліцкригу.
Дуже схожий сценарій описано у книзі під назвою "Червона армія" (Red Army), написаній тодішнім майором Армії США Ральфом Пітерсом (Ralph Peters) і опублікованій ще у 1989 році.
Книга описує блискавичне вторгнення радянських військ у Західну Німеччину.
Пітерс більше 10 років служив в Армії США в Німеччині, був офіцером воєнної розвідки і ба більше – він був Foreign Area Officer, тобто експертом з політичних і воєнних операцій Радянського Союзу і східного блоку.
Тож художній твір він створив з глибоким знанням та розумінням совєтської воєнної доктрини і принципів совєтської воєнної теорії.
У книзі Пітерса вторгнення було успішним. Чому? Тому що через 72 години від початку війни Західна Німеччина, пригнічена швидким просуванням радянських військ і великими втратами, запропонувала перемир'я.
До речі, вже тоді, за книгою, совєти використали сфальсифіковане відео знищення західнонімецького міста для залякування німців і західного світу.
"Західні німці зазнали поразки волі, нервів. Паралізовані швидкістю очевидного колапсу та непередбаченим рівнем руйнування"… вони фактично здалися. Німеччина стала єдиною, але під похмурою владою комуністів.
Це художній твір, але як запобігти подібному варіанту розвитку подій завтра? На що чекати і що робити?
Якщо коротко – можливих стратегій дві: перша – запобігти наступу, друга, якщо наступ почався – не дати новому Гітлеру провести його в форматі бліцкригу.
Далі детальніше.
Природно, найкраще – запобігти агресії. Підтримувати і посилювати ЗСУ.
Приймати міжнародну підтримку, дякувати за неї, заохочувати розвиток подальшої підтримки України.
Сприяти єдності позицій проти-Кремлівської, проти-диктаторської міжнародної спільноти, виступати разом з тими, хто практично і послідовно підтримує Україну – насамперед з США, Великою Британією, Польщею, Литвою, Латвією, Чехією, Канадою, Нідерландами, НАТО, іншими країнами та об’єднаннями.
Не погоджуватися на московські пропозиції, не приймати троянських конів, не йти в пастки прямих перемовин з терористами ОРДЛО.
Твердо триматися стратегічного напрямку розвитку України в Європі і приєднання до системи колективної безпеки – НАТО.
Для громадянського суспільства – чітко давати зрозуміти владі, де проходять наші червоні лінії, що вимагає патріотична спільнота і що є неприйнятним для України, як для незалежної соборної держави.
І знов – посилювати ЗСУ.
Читайте також: Національний спротив: наступний етап зміцнення оборони
Якщо агресія почнеться – битися. Хто може і вміє – воювати. Хто не може – не панікувати, бути готовими виживати в умовах ворожої блокади, допомогати ЗСУ, берегти себе і своїх близьких, не підтримувати і не співпрацювати з окупантами.
Стосовно суто воєнних заходів – залишу це нашим ЗСУ, які насправді добре знають, що, де і як робити. Росію чекають величезні втрати і багато неприємних сюрпризів.
Зверну увагу на важливість збереження систем і засобів зв’язку, забезпечення безперервного командування і керівництва збройними силами і державою.
Забезпечити захист лідерів України – і не тільки офіційних, надати їм засоби для доведення правдивої інформації до мешканців України і світу.
Про інформаційний двобій – не довіряти жодним заявам і вкидам про "капітуляцію" чи "гуманітарне перемир’я".
Не дозволити бліцкригу Росії завершитися за 72 години або за тиждень. Битися і боротися.
Не давати агресору можливості підтягнути резерви, запаси, поповнити побиті підрозділи, відпочити.
Знищувати окупантів всюди і повсякчасно, зробити їхні втрати нестерпними. Не припиняти боротьбу.
Закликати до негайної подальшої військово-технічної допомоги від США, союзників України та НАТО. Не пропонувати і не погоджуватися на "перемир'я". Чинити опір і знищувати агресора.
Проводячи паралелі зі згаданою книгою і знаючи, які підручники гортали і гортають московські військовики, звісно з поправкою на прогрес, доктрину Герасимова тощо, можна очікувати масованого і дуже швидкого наступу з 2-3 основними напрямками та певною кількістю допоміжних ударів.
Основними напрямками перших ударів можуть бути: Чернігів – Київ, Харків – Дніпро, Донецьк – Запоріжжя; допоміжними: Джанкой – Цюрупинськ – Нова Каховка, Новоазовськ – Маріуполь – Мелітополь, із загальним наміром захопити всю лівобережну та більшу частину південної України.
Зростаючою є загроза з моря, хоча наступ російських військово-морських сил з півдня ймовірно буде виконувати допоміжну роль, спрямовану на розрідження сил України, на те, щоб не дати нам зосередити війська на інших найбільш загрозливих напрямках.
Тактичними гаслами будуть "концентрація – швидкість – шок".
Читайте також: Територіальна оборона – без паніки, але напоготові. Досвід резервістки
Війська, що наступають, будуть спрямовані на глибокий прорив вглиб України, обходячи великі міста, при можливості залишаючи опорні пункти ЗСУ осторонь, оточуючи їх згодом для подальшого знищення.
Можна очікувати масованих ударів артилерії, авіації, крилатих і (тактичних) балістичних ракет по ключових елементах оборони та інфраструктури в глибину всієї території України.
Ударів задля знищення командно-диспетчерських об’єктів і телекомунікаційних центрів, найбільш боєздатних військових формувань ЗСУ в пунктах їх дислокації.
Росія навряд чи вдастся до штурму міст і вуличних боїв, скоріше вона блокуватиме міста, тримаючи їх мешканців в якості заручників і створюючи передпосилки для реальної гуманітарної катастрофи. Пам’ятаючи Чечню, Схід України, Сирію, росіяни не будуть перейматися втратами серед цивільного населення.
Також можна очікувати активних прямих дій (direct actions) ворожих сил спеціальних операцій (ССО) щодо вбивства ключових українських лідерів, що очолюють або здатні очолити військовий і громадський опір проти російської агресії.
Активних дій підрозділів психологічних операцій і посилення інформаційної війни (PsyOps), цілеспрямованих дій щодо дезінформації військових і цивільних громадян України, щоб зламати нашу волю до опору, розповсюдження паніки тощо.
Насправді ми можемо очікувати не тільки сфабрикованих Москвою неправдивих відео "звірств" ЗСУ, але й фальсифікованих відео щодо успіху російського вторгнення, "щастя звільнених малоросів", масових здач в полон, фальшивих deepfake заяв нинішніх українських офіційних та колишніх/потенційних лідерів, де вони закликають або наказують "зупинити опір і припинити збройну боротьбу, щоб уникнути подальших людських втрат і гуманітарної катастрофи".
Десь в планах московських PsyOps і червоний прапор реанімованої 150-ї дивізії.
Можна очікувати, що фальшиву інформацію буде дуже швидко вкинуто до світових ЗМІ, в першу чергу європейських.
Читайте також: Чому ботоферми така важлива зброя для Росії та як їх перемогти?
Цілком вірогідно, що намір московитів – захопити ключові точки, що контролюють лівобережну Україну та південь України, протягом 72 годин з початку вторгнення.
Після цього, або ще в процесі наступу, вони намагатимуться змусити будь-якого офіційного лідера України, що залишиться живим (президента, главу парламенту, прем’єр-міністра) першим запропонувати перемир’я, припинити вогонь і почати переговори.
Якщо це станеться, вони використають отриману паузу для закріплення на досягнутих рубежах, почнуть знищувати оточені угруповання ЗСУ та створювати зі своїх довірених осіб військово-цивільну адміністрацію Лівобережжя та півдня України.
Дати Москві таку паузу буде великою помилкою – згадайте знов книгу Ральфа Пітерса.
Отримавши перемир’я, маючи статус-кво, росіяни де-факто створять новий кордон, безперешкодно поповнюючи свої суттєво ослаблені і побиті сили та нещадно зачищаючи окуповані території.
Тоді подальші переговори московити бачитимуть з позиції сили, "блискавично захопив" величезну частину України.
В подальшому, ймовірно, вони намагатимуться уникнути стратегії суто московської окупації, намагаючись на другому етапі агресії провадити репресії та вбивства українських патріотів руками зрадників і своїх посіпак з ОРДЛО, організовуючи – знову і знову – боротьбу українців проти українців, як вони вже робили протягом останніх майже 400 років. Цього не можна допустити.
Читайте також: Росію треба карати за те, що вона робить, а не за те, що вона розказує
Чи може Росія виграти цю війну?
Ні, якщо Україна чинитиме тривалий збройний опір і не складе зброю.
Сподіваюсь, що сценарій гарячої війни в реальності не відбудеться. Марнотратне бряцання зброєю все ж дешевше, ніж справжня війна.
Втрати Росії в війні та спричинені війною, будуть настільки суворими, що ця війна може стати останньою для путінської Росії в її сучасних кордонах, як колись Перша Світова для царської Росії.
Економіка Росії може остаточно впасти разом з рівнем життя, доступ до новітніх технологій буде скасовано, постане нова залізна завіса. І тоді Китаю буде ще легше розмовляти з Москвою про подальші поступки, адже позиції Московії будуть дуже слабкими.
Відкрита подальша агресія, наступ на Україну, є смертельно небезпечними для Путіна і його режиму.
Продовжуючи шантажувати Україну та Захід, Путін сподівається що Захід і Україна відступлять і дадуть йому можливість, наприклад, повернути ОРДЛО до України на умовах Москви, утримуючи таким чином Україну залежною, слабкою, поза європейським і натівським майбутнім, що є абсолютно неприйнятним для нас.
Чи може Путін ще підняти ставки свого шантажу? На жаль, може. Ризики великі.
Чому ж московити так прагнуть захопити Україну? Це не про близькість НАТО до кордонів Росії. Естонія, наприклад, також дуже близько до Санкт-Петербурга та Москви, і вона вже в НАТО.
Причина в тому, що без України Росія не здатна бути супердержавою, вона поступово деградує і знов перетворюється на Московію, таку собі другорядну малопривабливу регіональну сировинну державу, що потроху поглинається Китаєм.
Цей процес вже триває. Росія вмирає. Росія потребує України, як вампір потребує донора свіжої крові.
Московія знов вимагає наших людей, інтелекту, культури, талантів, технологій, ресурсів. Диктаторська Росія не здатна вижити поруч з демократичною, успішною Україною. Ось чому Путін так відчайдушно хоче загарбати Україну.
Українці допомогли Московії стати великою державою, і Росія відплатила нам мільйонами вбитих, загиблих, померлих від голоду, війн і репресій українців, мільйонами українців навернених на росіян, втративших українську мову та спадщину.
Намагаючись вижити, Росія продає природні ресурси не для того, щоб розвивати свій народ, свої міста, свої території.
Ті з доходів, що не вкрадені правителями Кремля і їх поплічниками, сучасна Росія використовує переважно для того щоб нарощувати армію, накопичувати зброю, погрожувати сусідам, сіяти чвари, брехню і хаос у світі. Не розвивати свій народ, але поневолювати сусідів.
Цього разу руки занадто короткі. Україна має встояти.
Тримаймося. Keep calm & carry on.
Україна – це Європа.
Слава Україні, Героям слава!
Дмитро Толстолужський