Коли вимикається режим війни, або якими ми будемо в день перемоги

Я не люблю війну, на відміну від неї. Бо вона мене весь час наздоганяє. Тому я навіть думаю написати книгу.

Аби розказати людям на власному прикладі, що увімкнений режим війни виключається навіть не роками медитацій, а десятиріччями страждань, втрат і блукань у власних звичках виживати замість жити.

Тому хочу, аби ми пам'ятали, якими вийдемо в день перемоги. Почну з найголовнішого.

Ми виграємо. Ми мотивовані, бо захищаємо своє. І за нас – всесвітні бізнес-гіганти, а не блакитні, завжди стурбовані нікчеми з ООН.

Звинувачувати тих, хто поїхав – це про подвійні стандарти. Бо як би їх вбили – ми б плакали над їх втратою. Нехай їдуть і будуть живі.

Чим більше українців залишаться живими після перемоги – тим краще… їм ще розбудовувати Україну. Це не стосується тих, чоловіків, які втекли і не є єдиним з батьків для дитини.

Люди, які безпосередньо опинились на лінії зіткнення з російськими військовими – круті. Я дуже хочу бути там і заздрю їм. Знаю точно, що це складно. Але це і прекрасно одночасно… Словом, вони дуже круті.

Але якщо ви не там – знайте, що в країні біда із дикою кількістю процесів, за які треба взяти відповідальність.

Вам може здатись це дивним, але з початку війни ніхто не був готовий до нових взаємодій, які треба налагоджувати і не вистачає людей, які готові за це взятись.

Це не про те, щоб вдягнути бронік і взяти автомат і стояти на пості… ні, це про інше.

Це про те, щоб обійти росіян організованістю, людяністю, а головне… про те, щоб нагадати собі, що весь світ крутиться не лише навколо тебе і твоїх здобутків.

Тому просто спостерігайте за процесами, які зараз відбуваються у вашому місті, селі, ТРО і тд. Візьміть на себе одну чи дві сфери відповідальності і робіть їх найкращим чином.

Це не подарує три тисячі щедрих лайків, але ви самі перед собою будете дуже чесні і знатимете, що робили дійсно корисні речі.

Бережіть себе самі. Є прості речі, які допоможуть втримати себе від кризи. Ви той самий шлях можете пройти із меншими втратами. Для цього потрібно небагато:

• Пити воду кожного разу, як хочете відкрити телеграм канал почитати новину.
• Їсти нормальну їжу.
• Спати одразу, як є можливість. А не потім, прогорнувши фейсбук, інстаграм, а потім знову телеграм канал (ви ж його вже читали).

Рідні. Розумію, у всіх війна. Але якщо забувати їм писати, то навіщо це все.

Спитайте як в них справи, навіть якщо ви героїчно допомогаєте ЗСУ, ТРО, СБУ… Виділіть 5 хвилин.

Подумайте про них, уявіть їх перед собою, наче зараз мир. І спитайте їх про те, що важливо ЇМ, а не вам. Стане легше і ви будете почувати себе сильнішими за обставини.

І наостанок…

На війні має стати звичкою не драматизувати. Тобто не надавати зайвих сенсів подіям, які стались.

Це я собі нагадую, бо в одному парку побачив, як розрили траншею. Мені здалось, що світ скінчився, і далі вже не буде нічого про мир в Києві.

А потім згадав, що події з дитинства показували мені неодноразово – це все тимчасове.

Це магія спокою – пам’ятати, що це все тимчасове.

Жодна війна не була вічною. Завжди наставав мир.

Масі Найєм