Єдиний спосіб захиститися – стати наскільки сильними, щоб нападати на нас було банально страшно
Давайте поговоримо одну визначальною для нашого успіху річ – про модернізацію.
Вже не раз було сказано, що до яких кордонів ми б не відігнали ворога в найближчі місяці, остаточна перемога можлива лише в результаті успішної трансформації України.
Злам свідомості у нашого сусіда станеться в кожному разі не завтра, а значить, він буде намагатися атакувати знову.
Відповідно, єдиний спосіб захиститися – стати наскільки сильними, щоб нападати на нас було банально страшно.
А у випадку малоімовірного нападу на ворога чекала б неминуча поразка. Це зі свого боку означає максимально сильну економіку, верховенство права і далі за текстом.
І тут у нас є як великі можливості, так і великі виклики.
Найбільшим викликом традиційно є небажання влади чи принаймні її значної частини робити зміни (незалежно від мотивів – специфічної ієрархії цінностей, нерозуміння сутності чи важливості чи просто відвертого саботажу).
Відповідні тенденції ми вже бачимо і в кадровій політиці, і в економічній, і в підходах до відбудови.
Дві величезні можливості, які можуть допомогти цей ризик подолати – це плани відбудови від міжнародних партнерів (різноманітні варіації "плану Маршала") і інтеграція з ЄС.
Один трек фактично передбачає гроші на відновлення в обмін на реформи. Принаймні, така пропозиція вже пролунала від ЄС. І навряд чи цей принцип буде змінений: якою б не була остаточна конфігурація і хто б не виступив бенефіціаром, сотні мільярдів чи навіть трильйони ніхто не віддасть слабким і корумпованим інституціям.
Процес вступу до ЄС як такий взагалі й полягає у здійсненні реформ, які наближають країну до європейських стандартів. Саме тому зараз для нас критично важливо отримати статус кандидата в члени ЄС і отримати дату початку перемовин про вступ. І хоча там зараз далеко не все просто, шанси на це чималі.
І ось тут найцікавіше.
Уявімо, ми отримуємо всі, які потрібно, статуси і підписуємо плани відбудови, які передбачають 1001 реформу, буквально все, про що ми мріяли. Від закону про референдум до побудови велодоріжок і від сортування сміття до впровадження справжнього суду присяжних.
[BANNER1]Хто розроблятиме і впроваджуватиме ці реформи? І хто стежитиме за їхнім належним втіленням?
Я, наприклад, не можу пригадати жодної успішної реформи починаючи з 2014 року, за якою не стояли б одна чи декілька потужних громадських організацій чи рухів.
Так уже склалося історично, що саме в побудові чесних і спроможних інституцій переважно полягають українські реформи. А поки вони не побудовані, то розробку, адвокацію і контроль імплементації реформ виконують профільні ГО.
Так от. Так кількість і якість реформ, що були зроблені починаючи з 2014 – це, власне, і є межа спроможності нашого громадянського суспільства.
Бо якби ми могли більше тоді, ми б іще тоді це більше й зробили. І вже зараз могло б бути все інакше.
То була, як і в Кримській війні, "атака легкої бригади" – локальні успіхи, але відсутність загального стратегічного зламу.
Зараз, щоб цього зламу досягти, нам потрібна атака важкої бригади, набагато краще підготовленої і оснащеної, а головне – чисельнішої.
Тому зараз критично важливо цю бригаду виростити і оснастити, тобто підняти спроможність громадянського суспільства бодай на порядок. Бо приблизно настільки ж зростає й потреба в розробці, просуванні і моніторингу змін.
І тут у нас є також величезні можливості, які витікають насамперед з безпрецедентного зростання волонтерського руху і відчуття власності країни, яке відбулося за ці три місяці.
І дуже важливо зараз цими можливостями правильно скористатися. Це не буде швидко, але якщо не почати прямо зараз – наступного шансу можна й не дочекатися.
Але про це окремо, бо вже й так задовго вийшло.
Переможемо.
Михайло Жернаков