Корисні поради для ментального здоров'я – тим, хто вперше на війні
Мені дуже добре там, де я служу. Я бачу сенс у виконанні задач, які ставлять, і це настільки задовольняє мене, що потреби писати щось публічно з метою отримання додаткового стимулу у вигляді лайків немає.
Мені подобається відчувати себе трішки pro на відміну від версії самого себе 2015-го року. Здебільшого через те, що ще до 24-го лютого навчився відслідковувати, куди ховається мій мозок від стресу і чого хоче мій організм.
Тому дуже хочу поділитись деякими спостереженнями іта порадами з тими, хто вперше на війні.
1. Поважайте волонтерську допомогу, майно
Щоб зрозуміти його ціну, перейдіть у додаток вашого банку і заплануйте щомісячний донат в розмірі… ну хоча б 4000 грн. Яку емоцію відчуваєте?
БПЛА Mavic 3 коштує більше 65 000 гривень. Планшет коштує приблизно 11 000 гривень. Форма – під 3000 грн. Окуляри, рукавички тощо – це все чиїсь гроші.
Немає магії, гроші беруться не звідкись. Єдина магія – відповідальне суспільство.
Але народні кошти можуть закінчитись раніше, ніж війна. А ми з вами отримуємо щонайменше 30 000 гривень. То давайте купляти самі те, що ми можемо. І давайте будемо нагадувати собі вартість майна, яким користуємось завдяки волонтерам=народу.
2. Війна – це стрес, навіть якщо наша свідомість запевняє, що все добре
Як тільки ми заїхали в цю область на виконання задач, як помітив, що ще більше дивлюсь відео, хочу спілкування з кимось, їсти солодке і пити каву.
В кожного свій інструмент збалансування стресу чимось прекрасним. В мене ось такий арсенал.
Проте я стабілізувався і скажу, що так я набагато ефективніший.
Тому ділюсь тільки тим, що сам роблю:
- Вживання контенту. Соцмережі та Youtube безкінечні. Їх перегляд без мети ще більше вимотує мозок. Треба завантажити читалку книг або дивитись щось, що може бути на користь.
Особисто я читаю книгу, коли є час на відпочинок. І вже знаю, що існують яхти вартістю 4000 доларів США, і планую купити, як повернусь) В світі багато прекрасних загадок і відео, які ці загадки розгадують. - Спілкування. Цивільні екстраполюють на образ військового всі муки, які переживають як герої Азовсталі, так і ті, хто сидять місяцями в окопах (ці люди – і мої особисті герої). Але поясніть їм, що служба це не тільки муки.
Давайте чесно – ми часто сміємось, в нас є гарні моменти, і їх багато. Треба в спілкуванні не давати робити з нас жертв, бо складно звідти повертатись. І треба допомогти їм не вимотувати свої емоції.
А спілкуватись із собою на війні – це окремий бонус. Дозволяє більше дізнатись, ставати крутішим. Проте це інша, дуже довга розмова. - Їжа. Треба пити воду, багато води (Кємєлбєк (фляга – ред.) для мене зараз за важливістю на рівні турнікету. Заливаю воду і п'ю потрошку).
Не треба весь час їсти, особливо солодке. Це вимотує організм. Звісно, якщо ви не на бойових вилазках тривалістю в дві та більше доби. - Окремо про каву: на бажання спати впливає циркадний ритм (грубо: є світло – ми бадьорі, темнішає – хочемо спати) і аденозин – хімічна речовина, що накопичується в мозку весь час, поки ми не спимо (тобто зранку, умовно, в мозку аденозину мало, а надвечір більше, і тому ми хочемо спати).
Кава робить так, щоб мозок не помічав аденозин. Але від того він нікуди не дівається. Тому пити каву треба, якщо наряд і треба вистояти 24-и години на посту. В інших випадках це мазати йодом місце, де немає поранення. Щоб, коли воно буде, стало легше. Не стане. - Покупки – купівля всього, що бачать очі.
В усіх зарплатня приходить на карточку. І бачу й за собою, як іноді хочу купити… GoPro, планшет, дуже потрібні інший вже годинник Garmin (красивий Marq Adventurer).
Звісно, життя в нас одне, і ми, наче в монтажній, де можуть його скоротити. Проте треба собі нагадати, що питання щастя точно не у відсутності цих прекрасних гаджетів, а просто в стресі, й достатньо відчути, де ми знаходимось, наскільки прекрасна в нас місія і смачна вода.
3. Ну, й наостанок – сон.
Через стрес в організмі здається, що спати не хочеш, і складно заснути.
Я так борюсь: лягаю і стежу за диханням. Коли з'являється дуже крута думка про те, як було весело, коли прилетіло поруч, я собі кажу, що це не думка про дихання, і повертаюсь стежити за процесом – як вдихаю і видихаю. Коли знову хочу згадати про прекрасний Київ (до речі, зі святом!) – повертаю думку про дихання. І так засинаю.
Треба багато спати, за можливості. Так ми ефективніші.
В мене все добре.
Обстріли бувають, але всі мимо.
Все буде добре.
Масі Найєм