Українська правда переможе російську брехню. Промова на саміті TIME 100
Мене часто запитують, про що сьогодні війна в Україні. І у мене є три відповіді на це запитання:
- Це війна за майбутнє світу, за його спроможність об'єднатися заради свого майбутнього.
- Це деколонізаційна війна, бо Україна виборює право на існування.
- Але для мене як для журналіста це також війна правди та брехні. Війна за право називати речі своїми іменами.
Саме завдяки журналістам світ побачив правду про Бучу, Бородянку, Ірпінь. Сотні мирних мешканців, розстріляних російськими військовими.
Кремль продовжує звинувачувати Захід та Україну, стверджувати, що всі ці фотографії – фейки. Але ми знаємо правду…
Бо у Бучі росіяни вбили батька мого колеги, 70-річного беззбройного чоловіка. А в Ірпені розстріляли мого одногрупника з Гарварду, журналіста Брента Рено, який приїхав туди знімати фільм про українських біженців.
Журналісти на війні в Україні стикаються з неймовірними викликами, базовий із яких – просто вижити, розповідаючи світові правду.
За три місяці в Україні загинуло 32 журналісти, з них 9 при виконанні професійних обов'язків.
Інший виклик – не нашкодити. І це запитання, які ти ставиш собі щодня. Бо вартість помилки буквально вимірюється людським життям.
Пару тижнів тому я домовилася про інтерв'ю з жертвою сексуального насильства з боку російського військового. Ми говорили довго, але потім вона попросила не публікувати цю розповідь. Натомість попросила допомогти з доставкою ліків для медичного аборту. І як людина я мала їй допомогти. А як журналіст мала відмовитися від публікації інтерв'ю з нею.
Така ось діалектика – інколи вища правда в тому, щоб промовчати.
Або навпаки. У дні найзапекліших боїв під Києвом "Українська правда" опублікувала прізвища російських солдатів, що воюють в Україні. У той час, коли ці військові перебували за кілька кілометрів від наших батьків та рідних. Ми поставили важливість публікації цих даних вище за безпеку своїх сімей.
Коли ти працюєш журналістом на війні, ти щодня стикаєшся з горем, смертями. Війна намагається розлюднити нас, бо вона завжди про великі числа.
Але саме за таких умов ти ще більше цінуєш можливість донести правду, розказати історію людини, яка загинула, втратила родичів або сама дивом врятувалася. І ця історія вже ніколи не буде сухою статистикою жертв війни в Україні.
Це дає нам сили працювати. Незважаючи на сирени повітряної тривоги щодня, на весь жах війни, в якій моя країна живе вже четвертий місяць.
У березні журнал "Тime" вийшов із обкладинкою "Життя переможе смерть, а світло – темряву" на фоні прапору України.
Я би ще хотіла додати одне речення.
"Життя переможе смерть, світло – темряву, а Українська правда обов'язково переможе брехню. Якою б складною ця боротьба не була".
Севгіль Мусаєва