Ілля Колдомасов журналіст, пресофіцер добровольчого формування Хартія

Як потрапити на війну

Мобілізуватися самостійно, прийти з повісткою чи втупити в добробат – в чому відмінність.

Рано чи пізно, багато хто з українців у тилу замислюється про те, щоб піти захищати нашу Батьківщину. До різних людей потреба в цьому приходить у різний час і за різних обставин. Для її задоволення є кілька шляхів.

Перший варіант – піти у центр комплектування (військкомат), де ви прописані, і попросити вас мобілізувати. Там насамперед дивитимуться на вашу військово-облікову спеціальність (ВОС) і розподіляти вас за нею, якщо у ній наразі є потреба.

Якщо у вас немає визначеної військово-облікової спеціальності, будуть дивитись на вашу цивільну професію і орієнтуватись на неї, а якщо вона наразі не затребувана в ЗСУ, відправлятимуть на ті спеціальності, де потрібні люди. 

Реклама:

Іноді у військкоматах, це звісно не аксіома, зважають на те, хто приходить сам, а хто за повісткою.

Якщо у вас немає ВОС і ви доброволець, для працівників центру комплектування це може означати мотивацію до служби та навчання. Враховуючи це, вас можуть запитати, у яких саме військах є бажання служити і запропонувати складну спеціальність, наприклад ППО. Звичайно, якщо є набір на відповідні посади. 

Після того, як медкомісія скаже, що ви підходите за фізичними та ментальними нормами – ви відправляєтеся на навчання (курс молодого бійця відповідно до вашого ВОС). В залежності від складності, воно може тривати різну кількість часу. 

Далі вас розподіляють за підрозділами і там ви будете проходити злагодження з іншими бійцями і після цього – відправлення для виконання бойового розпорядження. Чи будете ви охороняти північний кордон від можливого нападу Білорусі, чи будете брати участь у штурмі на півдні – вам стане відомо незадовго до відправки.

Другий шлях – дочекатися повістки. Він не сильно відрізняється від першого варіанту. Або державі потрібна ваша ВОС, або ви потрібні державі, оскільки просто підпадаєте під мобілізацію. І в першому, і в другому випадку шлях або на передову, або до служби в тилу такий самий.

Третій варіант – піти в добробат (добровольчий батальйон). За різними оцінками їх десь близько 400, всі вони відрізняються за специфікою своєї діяльності.

У лютому-березні, коли було не до бюрократії, Добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ) використовувались масово як легка піхота, яка допомагає регулярним частинам. Зараз ситуація така, що більшість ДФТГ рухаються до об'єднання з частинами ЗСУ/НГУ.

Ті добробати, які беруть безпосередню участь у бойових діях, є у підпорядкуванні регулярних частин. Це дає можливість у разі поранення бійця або його загибелі отримати грошову компенсацію родині. 

Ключова відмінність від регулярних частин чи тероборони (яка є також регулярною), у ДФТГ є можливість піти за своїм бажанням, така юридична складова типового контракту з добробатом.

Навчання та бойові задачі відрізняються в залежності від підрозділу. Та вони схожі, оскільки зазвичай добробати – це піхота. І посади будуть відповідними до цього: снайпери, стрільці, гранатометники, оператори БПЛА та медики.

І остання головна відмінність від регулярних частин – це відносна близькість до командування, адже у ДФТГ не така велика кількість особового складу, як у регулярних частинах. Це дає можливість розуміти, що твій підрозділ та особисто тебе чекає далі.

Ілля Колдомасов, пресофіцер добровольчого формування Хартія

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Збройні сили армія
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування