Чому важливо відновити звітування політичних партій

Світова історія доводить, що людей на топпозиціях, якщо їх час від часу не змінювати, врешті-решт заносить. Можливо, саме тому парламентаризм та періодичні вибори й увійшли в моду людства. А політичні партії (далі – партії) стали для влади періодичною "звіркою годинників" із запитами суспільства.

Будь-яка державна модель еволюціонує, щоб суспільства могли виживати і рухатись вперед. У якийсь момент саме життя довело, що капіталізм – найкраща економічна модель, але їй потрібен імунітет від монополій. 

Так само і представницькій демократії потрібен імунітет від надмірного впливу олігархів, щоб економіка країни не перетворилась на їхню феодальну вотчину: на це звернули нашу увагу в 7-ми ключових рекомендаціях для України як кандидата в ЄС, і наш уряд сам це визнає в амбітному Плані антиолігархічних реформ. 

Пункт 15 цього Плану передбачає реформу державного фінансування та звітності партій. 

Державне фінансування партій було впроваджено у далекому 2016 році як один з головних кроків для ліквідації в Україні політичної корупції. А відкрита партійна звітність про майно, доходи, витрати та фінансові зобов'язання стала неодмінним компенсатором можливості розпоряджатися коштами платників податків.

Цей механізм удосконалювався протягом кількох років, а потім забуксував. І сталося це навесні 2020 року, коли парламент "під шумок" пандемії призупинив звітування партій. 

Схеми, безпідставні обмеження базових свобод, антинаукові державні рішення та корупційні безчинства під прикриттям пандемії – предмет окремої книги, і Україна тут не унікальна. Але зупинка звітування партій з карантинних причин, мабуть, увійде в підручники історії як хрестоматійний приклад прийняття рішення "з нічого". 

Карантину де-факто немає, але партійна звітність – зась. А тепер до "обґрунтування" додалася ще й війна.

Вихід із ситуації парламентарі бачать у прийнятті законопроєкту №5253-1 із амбітною назвою "щодо удосконалення правового регулювання фінансування діяльності політичних партій".

Цей документ не позбавлений актуальних і базово потрібних нововведень: дає партіям інструмент самозахисту від раптового припинення держфінансування у вигляді письмових пояснень та часового люфту для усунення порушень, деталізує підстави для перекриття фінансування. Але якби все було так просто, законопроєкт не супроводжувало б стільки суперечок.

Причина проста: в списку вдосконалень законопроєкту №5253-1 не було головного – відновлення партійного звітування (у людей виникає закономірне питання, навіщо він тоді потрібен).

Тим не менше, цей документ перетерпів багато метаморфоз, був прийнятий і навіть – небезпідставно – пережив президентське вето. 

Про те, яким законопроєкт був до зауважень глави держави, написано достатньо (1, 2), а у цьому матеріалі – кілька слів, чого нам варто очікувати від його доопрацьованої версії.

Відновлення звітування політичних партій

Ключове, за що законопроєкт №5253-1 вимагала ветувати громадськість: він дозволяв партіям і далі не звітувати про свої активи. Тільки суспільний тиск, позиція НАЗК і президентське втручання змусили парламент прокинутись.

Після комітетського доопрацювання законопроєкт доповнили ключовим моментами: звітування відновлюється, зокрема і за минулі періоди; всі звіти обов'язково має перевірити НАЗК.

Чи назбирають достатньо депутатських голосів, покаже час.

"Дайош!" партійні депозити

Партії зможуть розміщувати свої партійні гроші в банківських депозитах і навіть отримувати з них відсотки. 

Тут ми з розробниками погоджуємось: статус партій – не причина забороняти їм користуватися банківськими послугами на загальних засадах. Якщо кошти легальні, звісно.

Лазівка партіям – не звітувати про доходи

Під час другого читання в законопроєкт №5253-1 просочилась така собі поправка №24 – що в партійних звітах відображаються лише ті фінансові зобов'язання, строк виконання яких настав відповідно до договору.

На практиці це дозволило б партіям отримувати шалені кошти під виглядом позик із віддаленим терміном повернення (на 10–20 років) та… не звітувати про них і не боятись навіть громадського контролю.

Після доопрацювання профільний парламентський комітет цю поправку зняв. Але краще б він цієї проблеми взагалі не створював.

Легалізація підкупу виборців під соусом COVID-19

У проєкті так і не виправлено пункт про безстроковий (!) дозвіл не вважати внесками на користь партії роботи, товари чи послуги, необхідні для протидії COVID-19. Карантин вже давно не застосовується, але "протикарантинні" заходи живуть своїм життям.

Це – спосіб порушення лімітів на розмір партійних внесків… без звітування. І мрія для тих, кому хочеться мати "кишенькову" партію. Що це має спільного з інтересами суспільства, залишається загадкою.

Упущені можливості

Після доопрацювання президентських пропозицій, які надійшли депутатам після вето, найбільшою проблемою законопроєкту №5253-1 стало, скоріше те, чого в ньому немає.

Справа от у чому. Вже не перший рік суспільству обіцяють, що державне фінансування отримають не тільки парламентські партії, а й ті політичні сили, які не подолали прохідний бар'єр (від 2 до 5% голосів виборців).

Враховуючи нинішній 5-відсотковий прохідний бар'єр, за результатами парламентських виборів кожного виборчого циклу без політичного представництва можуть залишитися сукупно десятки відсотків виборців, а це – мільйони людей.

Деякі депутати пропонували виправити в законопроєкті цю несправедливість, але не судилося: поправки відхилили (№43 та №108).

Прикро. Державне фінансування тільки парламентських партій – це смерть політичній конкуренції, поступова закостенілість політикуму, зниження репрезентативності в парламенті фактичного волевиявлення виборців та надмірна залежність непарламентських партій від сумнівних донорів (часто – олігархів).

 Михайло Серебряков, виконавчий директор ГО "Разом проти корупції"