Арифметика чи демократія: як рахуватимуть строки мерів?
Слоган обмежити кількість строків перебування на посадах голів місцевих рад точно не новий. Приміром, у VII скликанні парламенту, законопроєкт № 3474 передбачав, що одна й та сама особа не може бути сільським, селищним, міським головою більш як два терміни поспіль. Проте ніхто не брався обраховувати строки роботи на мерській посаді з попередніми каденціями очільників міст, сіл та селищ. Бо ж ніби як не повинні мати українські закони зворотньої дії у часі. І поширюватися вони мають виключно на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності.
Проте, 11 квітня 2025 року, текст з "перспективними нормами", котрі передбачають, що одна й та сама особа "не може бути обрана міським головою більше ніж два рази на життя" вийшов у світ. На щастя, поки не на офіційному сайті Верховної Ради.
Проблема 14+1 міських голів
Неважко здогадатися, на кого націлена така "перспективна норма". З тих 14 міських голів обласних центрів, котрі залишилися на своїх посадах (ледь більше половини, як бачите), 11 обрані повторно. Дванадцятий у цій компанії – Київський міський голова.
Таблиця 1. Дані хто з голів обласних центрів обраний уперше і повторно
У такий нехитрий спосіб, демократична, здавалося б, новація покликана вирішити питання з майбутнім переважної більшості міських голів. Нагадую, мова про найвищих представників самоврядування, котрі реально володіють владою на місцях. Така собі мала б вийти у підсумку кавалерійська атака боєм. Проте, очевидні промахи із законопроєктною технікою та дефініціями не дадуть цій "ініціативі" вирости у законопроєкт з амбіціями на ухвалення. Але не лише вони.
Як "перспективну норму" зупинять великі числа
Трішки історії. Отже, на місцевих виборах 2020 року (та силі-силенній повторних і позачергових місцевих виборів у 2020-2022 роках, де обирали голів замість тих, що склали повноваження та чиї повноваження були припинені) у нас було обрано 1421 голову громади. І тут же закон великих чисел каже, що 965 мерів (67,9%) було обрано повторно.
Таблиця 2. Дані хто з міських, селищних, сільських голів у 2020 році обраний на посаду уперше та повторно
Так, у цю цифру увійшли лише ті, хто у попередньому скликанні працювали очільниками місцевих рад, дехто навіть іншого рівня, та все ж показник – більш ніж вражаючий. Повторно (а насправді підряд, з урахуванням скликання до виборів 2020) обрано 232 з 370 міських, 293 з 428 селищних та 440 з 623 сільських голів. Ця статистика упевнено каже, що "перспективні норми" обмеження кількості строків перебування на посаді голови місцевої ради "заднім числом" не мають права на життя. І ось чому.
Бо політична доцільність ще й не "таке" зупиняла
Коли б не відбулися майбутні вибори Президента України, вони уперше пройдуть після децентралізаційних перетворень. В епоху коли районні адміністрації та районні ради утратили своє традиційне значення. А це будуть, повірте, складні випробовування.
Обласні виборчі штаби завжди опиралися на районний рівень та рівень міст обласного значення. Для всіх кандидатів у Президенти України, включно з тим, хто репрезентуватиме чинну владу, зміна дворівневої ланки виборчих штабів "область-райони" (або полірівневої область – виборчі округи – райони" ) на "область – громади" буде украй важким завданням. І частково несподіваним, на додачу. Тож у цьому процесі заздалегідь отримати у вороги дві третини голів місцевих громад може бути дуже болісно і критично для результатів перегонів.
Тому, як би привабливою не виглядала перспектива "приструнити" напередодні виборів Президента України "10+1" голів найбільших обласних центрів зі столицею включно, на цій ідеї після "промацування" поставлять жирний хрест. Звісно, будуть охочі провадити такі зміни до Закону України "Про столицю України – місто-герой Київ", але це питання іншого тексту.
А як би мало бути?
Ключова проблема ініціативи "заднім числом" встановити кількість строків перебування на посаді міського, селищного та сільського голови – у її неконституційності. Бо закони не мають зворотньої дії у часі. І це гарантія записана в Основному Законі не лише нашої держави, але й більшості країн світу. У більшості законопроєктів парламентарі для таких випадків детально прописують перехідні положення.
Чи має право на життя будь-яке обмеження щодо кількості повторних строків повноважень голів будь-яких місцевих рад?
А чи, приміром, можна законом передбачити, що одна й та сама особа не може бути сільським, селищним, міським головою більш як два строки підряд? Звісно, що так! І будь-який правник скаже , що у такому випадку єдиною запорукою рівності прав, в тому числі права бути обраним, буде запровадження тієї самої незворотньої дії у часі.
Простою мовою — законодавчі обмеження на одну й ту саму особу бути сільським, селищним, міським головою не більш як два або три строки (підряд або ні) накласти можна, але дія таких обмежень має починатися… з нових виборів голів місцевих рад.
Все решта, попри "любов" нашої Верховної Ради до схожих "кейсів" на кшталт оподаткування підприємців "заднім числом", чи вилучення податків з місцевих бюджетів до державного за минулі періоди є відвертим нехтуванням Конституцією України. Ну бо "Lex prospĭcit, non respĭcit" - закон дивиться вперед, а не назад.
На щастя, цього разу саме така "перспективна норма" приречена до провалу в стінах українського парламенту. Вангую, що може навіть і не народитися найближчим часом.
А от дискусія щодо обмеження кількості строків обрання голів громад та строків обрання на посаду голови міської, селищної, сільської ради на перспективу наступних скликань місцевого самоврядування – цілком навіть прийнятна і назріла. І вона має усі шанси дати бій протилежній концепції. Котра каже, що обрання посадової особи місцевого самоврядування є компетенцією відповідної територіальної громади, а вирішення питання щодо строку перебування певної особи на цій посаді є пріоритетним правом такої громади.
Олександр Ганущин