Чекати чи готуватися: чому культура оборони — це не про страх, а про відповідальність

Я не вмів воювати. Як і багато хто з нас – у 2014-му, а згодом і в 2022-му. Я вмів будувати команди, масштабувати бізнес, писати стратегії, але не стріляти. Та коли ворог зруйнував усі "раніше", стало ясно: все це — знання, досвід, досягнення — втратить сенс, якщо ми не здобудемо право на "завтра".

Так я вперше усвідомив: культура оборони – це не про армію чи наказ згори, а про звичайних людей і здатність брати відповідальність – за себе, за своїх, за країну.

Що таке культура оборони?

Війна, яку ворог веде проти України, не обмежується лінією фронту. Вона гнучка, технологічна, асиметрична — і часто спрямована саме на цивільне населення. Ми бачимо докази цьому кожен день, коли читаємо про результати чергових обстрілів: зруйнована внаслідок ракетного удару дитяча лікарня, нерозірваний снаряд у дворі житлового будинку, посічені склом руки від вибитих шибок.

Відтак, культура оборони – це вміння діяти в критичних ситуаціях, яке має стати базовим для кожного українця. Це пройдені курси домедичної допомоги і здатність врятувати власну дитину до приїзду швидкої, якщо в дім влучить БПЛА чи уламок ракети. Це навчання з локального реагування на ракетні обстріли, які організовує місцева громада. Це ветеран, який навчає цивільних, які замінять його на полі бою.

Чому важливо розвивати культуру оборони зараз?

У реальності, де ворог щоденно завдає удари по цивільним обʼєктам по всій країні, підготовленість до загроз не лише зменшує навантаження на державні інституції, а, насамперед, рятує життя. Армія виконує своє завдання на фронті. А що далі від лінії зіткнення, то більша відповідальність за реагування на кризи воєнного часу лягає на простих громадян.

Культура оборони перетворює підготовку до загроз на свідому рутину, а не виняток. Вона формує стійке, навчене, відповідальне суспільство, яке не панікує, а діє.

Підготовлена людина знає, що робити, і стає частиною системи, а не хаосу. Саме така культура дозволяє країні не лише витримати війну, а й готуватися до будь-якого майбутнього — з холодною головою і впевненістю в собі.

Що гальмує розвиток культури оборони в Україні?

Попри зростаючу свідомість, культура оборони в Україні досі залишається фрагментарною. 

Однією з основних перешкод є стійке уявлення, що безпекова підготовка — це справа винятково військових або спеціальних служб. У результаті значна частина громадян сприймає базові оборонні навички як щось зайве чи "не для себе".

Ще один бар’єр — недостатня координація між локальними ініціативами, громадськими організаціями та офіційними структурами. Часто зусилля залишаються ізольованими, а ініціативи, що працюють "знизу", не інтегруються у ширшу систему безпеки.

Оскільки централізованої безпекової підготовки цивільних в Україні немає, знайти статистику навчань непросто. Наприклад, за даними Червоного Хреста, станом на 1 вересня 2024 року майже 270 тисяч осіб пройшли тренінги з домедичної допомоги. Є й інші, значно менші, цифри від громадських організацій, локальних громад та місцевої влади. Це крапля в морі відносно загальної кількості населення.

Водночас саме такі локальні ініціативи, культура взаємної підтримки й горизонтальна довіра є тією основою, яка тримає тил і створює основу суспільства, готового нести відповідальність за власну безпеку в кризових ситуаціях.

Як це може працювати – на прикладі Ізраїлю

В Ізраїлі культура оборони буквально вбудована в суспільство. З дитинства кожен знає, де найближче бомбосховище, розуміє базові протоколи дій під час обстрілу, теракту, евакуації. 

Тим не менш, після нападу ХАМАС на сектор Газа в жовтні 2023 року виявилось, що підготовка цивільних далека від ідеалу. Тому цивільні у співпраці з Армією оборони Ізраїлю (IDF) запустили програму Magen48, мета якої – посилити підготовку прикордонних громад до кризових ситуацій. 

IDF виділила на навчання та інфраструктуру 6,2 мільйона доларів, а регіональна влада виділила землю для навчального центру. 12-місячна програма навчає поводженню зі зброєю, захисту периметра, комунікації між громадами та військовими підрозділами, ураженню цілей, розвідці з безпілотниками, евакуації та командуванню й ухваленню рішень. 

На додачу, в Ізраїлі діє Офіс тилу (Home Front Command) – окремий військовий підрозділ для захисту цивільних, їх підготовки, тестування готовності та координації з армією.

Як розвивається культура оборони в Україні

В Україні культуру оборони рухають переважно "низові" ініціативи. Наразі цивільні проходять військову підготовку суто за бажанням. 

Водночас, у нашому некомерційному тренувальному центрі Backyard Camp ми пропонуємо комплексну підготовку для військових, цивільних та резервістів в одному просторі. Тренування цивільних допомагає покривати фінансові потреби діяльності комплексу і, таким чином, створює умови для поглибленої підготовки українських військових. В свою чергу, військові діляться своїми практичними навичками з цивільними. Усе це відбувається також під пильним наглядом інструкторів із міжнародним бойовим досвідом із НАТО, Французького легіону, Армії оборони Ізраїлю, Армії США, спецпідрозділу ВМС США — "Морські котики".

Таким чином, ми розбудовуємо спільноту людей, які діляться досвідом цивільної оборони та беруть відповідальність за свою безпеку. 

Це одна з десятків децентралізованих ініціатив, які вже сьогодні допомагають формувати підготовлене й відповідальне суспільство. 

Культура оборони не має бути короткостроковою відповіддю на війну. Це стратегічна інвестиція у стійкість суспільства, довіру між громадянами, інституціями та державою. І що більше людей усвідомлено долучається до цього, то сильнішою та стійкішою стає країна. 

Ми не знаємо, якими саме будуть загрози завтра. Але ми точно можемо готуватись до них вже сьогодні.

Артем Веселов